вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" березня 2023 р. Справа№ 910/1405/14 (910/16475/21)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Грека Б.М.
Полякова Б.М.
Секретар судового засідання: Гудько А.В.
Представники учасників справи у судове засідання не з'явилися.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) (суддя Яковенко А.В., повний текст рішення складено та підписано - 15.11.2022)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І.
до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство «Агроінвест - Топилище»
про визнання недійсним правочину
в межах справи № 910/1405/14
за заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»
про банкрутство
Короткий зміст позовних вимог
08.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою до Винниченка Юрія Валентиновича про визнання недійсним правочину.
На обгрунтування заяви про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014 ліквідатор банкрута зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» уклавши оспорюваний договір фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки договір доручення №14/01-01 від 21.01.2014 укладено за два місяці до порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/1405/14 від 19.03.2014), відтак, існують підстави для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) (суддя Яковенко А.В., повний текст рішення складено та підписано 15.11.2022) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. відмовлено повністю.
Судове рішення прийнято з посиланням на приписи ст.ст. 11, 16, 202, 203, 215, 1000, 1002, 1006, 1007 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та мотивоване тим, що договір доручення №14/01-01 від 21.01.2014 укладений з метою стягнення заборгованості з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» у сумі 849 975,59 грн відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12, відповідачем виконано частково, а саме в частині стягнення такої заборгованості, проте вказана сума не була перерахована на рахунок позивача, оскільки останній не надав реквізити для перерахунку таких коштів.
За таких обставин, посилання позивача стосовно того, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості спростовується вищевикладеним.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення її доводів
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Демчана О.І задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що станом на укладання оспорюваного правочину (21.01.2014) Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 млн. грн, проте уклало договір доручення № 14/01-01 від 21.01.2014, який був спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості, яка вже існувала на той момент.
Відтак, вказані обставини свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» уклавши оспорюваний договір фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, у тому числі перед Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України».
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Учасники справи не скористалися своїм правом у відповідності до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І., що згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1405/14 (910/16475/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. до фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерське господарство «Агроінвест-Топилище» про визнання недійсним правочину. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) до надходження матеріалів справи № 910/1405/14 (910/16475/21) до Північного апеляційного господарського суду.
13.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1405/14 (910/16475/21).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21), зокрема, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21); відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) призначено на 29.03.2023.
Явка представників сторін
Представники учасників справи у судове засідання 29.03.2023 не з'явились; про причини нез'явлення не повідомили, окрім ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд», який заявив клопотання № 02-410/345 від 28.03.2023 про проведення судового засідання без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами ст. 120 ГПК України передбачено можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
Слід зазначити, що копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) була надіслана судом апеляційної інстанції на електрону адресу учасників справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, якщо учасник справи надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає/не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на зазначене, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Разом з тим, колегія суддів робить акцент на тому, що відповідно до приписів частин 6 та 7 статті 6 ГПК України: «Адвокати, реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку».
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).
Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті без участі представників учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі №910/1405/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/1405/14 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.
В ході виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд», арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що 21.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (покупець) та Фермерським господарством «Агроінвест-Топилище» (продавець) було укладено контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017.
У зв'язку із невиконанням умов вказаного контракту Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» звернулось за захистом своїх прав до суду із заявою про стягнення з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» коштів у розмірі 824 670,00 грн, сплачених за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017 від 21.03.2011.
Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» задоволено частково, стягнуто з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» кошти у розмірі 824 670,00 грн, сплачених за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017 від 21.03.2011, а також 25 305,59 грн.
В подальшому, 21.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» («Довіритель») та фізичною особою-підприємець Винниченком Юрієм Валентиновичем («Повірений») укладено договір доручення №14/01-01.
За змістом п. 1.1 Договору повірений зобов'язується за дорученням довірителя надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» (надалі - боржник») у сумі 849 975,59 грн згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12, котре прийняте у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Фермерським господарством «Агроінвест-Топилище» грошового зобов'язання згідно контракту № МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011.
Відповідно до п. 1.4 Договору строк надання послуг Повіреним за цим Договором, становить 360 (триста шістдесят) календарних днів від дати підписання такого акту. У випадку ініціювання повіреним судової процедури стягнення заборгованості або початку такої процедури до підписання цього договору, строк надання послуг по даному договору, продовжується на період необхідний для проведення судового процесу і виконавчого провадження.
В силу п. 2.1.8 Договору повірений зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів інформувати Довірителя (електронною поштою або листом) щодо одержання на поточний рахунок повіреного коштів боржника.
Пунктом 2.1.9 Договору встановлено, що одержані повіреним від боржника кошти (за вирахуванням винагороди повіреного, яка утримується повіреним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати Довірителю протягом 10 (десяти днів з дня отримання від Довірителя вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.
Згідно з п. 2.2.2 Договору Повірений має право замість довірителя одержувати на поточний рахунок повіреного кошти від боржника або від органів державної виконавчої служби. Для цього повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного для стягнення в судовому порядку з боржника коштів на користь довірителя. Повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного у заявах до органів державної виконавчої служби про стягнення з боржника коштів довірителя.
У відповідності до п. 2.3.1 Договору довіритель зобов'язаний здійснювати розрахунки з повіреним згідно ст. 5 цього Договору, а також відшкодувати, на вимогу повіреного, вартість наданих останнім додаткових послуг (виконаних дій) відносно боржника, які попередньо погоджуються сторонами, про що складається додаткова угода до Договору, що стає його додатком та невід'ємною частиною.
Розмір винагороди повіреного за цим Договором становить 25% (двадцять п'ять) відсотків від суми фактично стягнутої з Боржника та, у випадку повного стягнення заборгованості, вказаної в п. 1.1 складає 212 493,90 грн (п. 5.1 Договору).
За змістом п. 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 2 (двох) років, з урахуванням строків, передбачених п. 1.4 Договору.
На виконання вказаного Договору Фізична особа-підприємець Винниченка Юрія Валентиновича отримав від Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 13.02.2014 на суму 170 000,00 грн; № 8 від 27.02.2014 на суму 94 975,59 грн; № 149 від 07.03.2014 на суму 65 000,00 грн; № 10 від 14.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 36 від 21.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 47 від 28.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 67 від 03.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 16 від 11.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 70 від 17.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 75 від 25.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 94 від 08.05.2014 на суму 10 000,00 грн; № 108 від 28.05.2014 на суму 10 000,00 грн; № 146 від 06.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 151 від 13.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 176 від 20.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 206 від 30.07.2014 на суму 20 000,00 грн; № 175 від 06.08.2014 на суму 50 000,00 грн; № 218 від 15.08.2014 на суму 50 000,00 грн ; № 317 від 25.09.2014 на суму 20 000,00 грн; № 241 від 01.10.2014 на суму 20 000,00 грн; № 261 від 22.10.2014 на суму 240 000,00 грн.
Як зазначає ліквідатор банкрута, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» уклавши оспорюваний договір фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки договір доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 укладений за два місяці до порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/1405/14 від 19.03.2014), то існують підстави для визнання такого правочину недійсним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.1997, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в ст. 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ч. 6 ст. 12 ГПК України).
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За змістом ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення п. 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14.
Також, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чинного до 21.10.2019.
Відтак, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір доручення укладено в 2014 році, у зв'язку з чим, за темпоральним правилом до спірних правовідносин можуть бути застосовані приписи ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Як зазначалось вище, ліквідатором подано заяву про визнання недійсним правочину у зв'язку із тим, останній вважає, що оскільки, оспорюваний правочин укладений за два місяці до відкриття справи про банкрутство ТОВ ««Хліб Інвестбуд», то такий правочин укладений з метою виведення коштів банкрута на третіх осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Приписами ч.ч. 2, 3, 4 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.
При цьому, слід зауважити, що презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2022 у справі № 905/814/20.
Також, слід зазначити, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Статтею 215 ЦК України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Приписами ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України визначено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
- пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
- наявність підстав для оспорювання правочину;
- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Аналогічне розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Таким чином, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Також, в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 висловлено правову позицію щодо реальності господарської операції. Вказано на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Разом з тим, будь-який правочин вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Відтак, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Водночас, слід зазначити, що у матеріалах справи наявні докази вчинення сторонами оспорюваного договору дій, направлених на реальне настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином.
Так, оспорюваний правочин є за своєю правовою природою договором дорученням.
Частиною 1 статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Такими юридичними діями є дії, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків. До них належать, наприклад, учинення правочинів, учинення оферти або акцепту, сплата грошей чи передання іншого майна, повідомлення про зміну банківських реквізитів чи адреси поставки товарів тощо. Такими юридичними діями можуть бути дії щодо одержання від контрагента довірителя належних останньому грошей або майна; повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України), а довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК України).
За змістом ст. 1002 ЦК України договір доручення може бути оплатним чи безоплатним.
Отже, досліджувати на предмет наявності ознак фраудаторності у такому випадку потрібно правочин, який сторони насправді хотіли вчинити, склад сторін такого правочину та юридично значимі дії цих сторін, мета такого правочину та результат (зміна, припинення прав, виконання зобов'язань та інше), якого прагнули досягнути сторони вчиненням юридично значимих дій.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання оспорюваного договору Фізична особа-підприємець Винниченка Юрія Валентиновича отримав від Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 13.02.2014 на суму 170 000,00 грн; № 8 від 27.02.2014 на суму 94 975,59 грн; № 149 від 07.03.2014 на суму 65 000,00 грн; № 10 від 14.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 36 від 21.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 47 від 28.03.2014 на суму 10 000,00 грн; № 67 від 03.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 16 від 11.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 70 від 17.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 75 від 25.04.2014 на суму 10 000,00 грн; № 94 від 08.05.2014 на суму 10 000,00 грн; № 108 від 28.05.2014 на суму 10 000,00 грн; № 146 від 06.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 151 від 13.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 176 від 20.06.2014 на суму 10 000,00 грн; № 206 від 30.07.2014 на суму 20 000,00 грн; № 175 від 06.08.2014 на суму 50 000,00 грн; № 218 від 15.08.2014 на суму 50 000,00 грн ; № 317 від 25.09.2014 на суму 20 000,00 грн; № 241 від 01.10.2014 на суму 20 000,00 грн; № 261 від 22.10.2014 на суму 240 000,00 грн.
Отже, повіреним виконано умови п. 1.1 Договору, а саме - надано послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» у сумі 849 975,59 грн згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12, котре прийняте у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Фермерським господарством «Агроінвест-Топилище» грошового зобов'язання згідно контракту № МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 (згідно з п. 1.1 Договору).
Пунктом 2.1.8 Договору визначено, що повірений зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів інформувати Довірителя (електронною поштою або листом) щодо одержання на поточний рахунок повіреного коштів боржника.
В силу п. 2.1.9 Договору одержані повіреним від боржника кошти (за вирахуванням винагороди повіреного, яка утримується повіреним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати Довірителю протягом 10 (десяти днів з дня отримання від Довірителя вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.
Водночас, відповідачем було повідомлено у суді першої інстанції, що засобами електронного зв'язку, на виконання п. 2.1.8 Договору, Товариству з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» направлялися повідомлення щодо отриманих коштів, проте реквізити рахунку щодо переказу коштів останній не отримав.
При цьому, на запитання місцевого господарського суду, позивач повідомив, що реквізити відповідачу для отримання коштів, у відповідності до п. 2.1.9 Договору, не направлялися.
Необхідно зазначити, що судом апеляційної інстанції досліджено протокол судового засідання від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) та його звукозапис, що міститься на диску № AL23094121D5.
За таких обставин, договір доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 укладений з метою стягнення заборгованості з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» у сумі 849 975,59 грн у відповідності до рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі № 5004/353/12, відповідачем виконано частково, а саме в частині стягнення такої заборгованості, однак, вказана сума не була перерахована на рахунок позивача, оскільки останній не надав реквізити для перерахунку таких коштів.
Відтак, посилання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» на те, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості, спростовується вищевикладеним.
Разом з тим, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд належним чином оцінивши матеріали справи дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21), а відтак у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» в особі ліквідатора Демчана О.І. залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) залишити без змін.
3. Справу № 910/1405/14 (910/16475/21) повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано - 10.04.2023.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Б.М. Грек
Б.М. Поляков