Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"30" жовтня 2007 р. м. Київ Справа № А15/318-07
13 год. 00 хв.
за позовом
Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до
товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Регул», Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка
предмет адміністративного позову
стягнення 10846,60 грн.
Головуючий суддя Рябцева О.О.
секретар судового засідання Чернявська І.Г.
Представники:
позивача
Ясеницька І.С. (дов. № 03-228/494 від 03.09.2007 р.);
відповідача
Журавльов О.І.-директор, Борисенко А.М. (дов. № 34 від 10.07.2007 р.);
Обставини справи:
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Регул» (далі-відповідач) про стягнення 10846,60 грн., з яких 10489,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2006 році нормативу, передбаченого ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) на підприємстві відповідача та 357,60 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2007 року було відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначений на 04.09.2007 р.
Ухвалою суду від 20.08.2007 р. було зобов'язано відповідача надати господарському суду докази стосовно здійснення будь-яких заходів щодо створення робочих місць для інвалідів у межах визначеного Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу та інформування державної служби зайнятості (форма 3 ПН), місцевих органів соціального захисту населення та відділення соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для інвалідів, а також інформування останніх про вільні робочі місця та вакантні посади на яких може використовуватись праця інвалідів.
Представник відповідача в судове засідання 04.09.2007 р. не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних ухвалою суду документів не подав. Розгляд справи було відкладено на 12.10.2007 р., про що на адресу відповідача була надіслана повістка про виклик від 04.09.2007 р.
В судовому засіданні 12.10.2007 р. був присутній представник відповідача, який надав суду заперечення проти позову, в яких відповідач заперечуючи проти позову посилається на те, що згідно з чинним законодавством обов'язок з працевлаштування інвалідів покладений на державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві ради народних депутатів та громадські організації інвалідів, тоді як обов'язком відповідача є подання звітів форми 3-ПН до служби зайнятості. Вимоги щодо подання звітів виконувались відповідачем належним чином, проте у зв'язку з відсутністю інвалідів, які виявили бажання працювати на робочих місцях зазначених у поданих відповідачем звітах, інваліди не були працевлаштовані центром зайнятості. З вказаних підстав відповідач просить суд відмовити у задоволені позову. Також в судовому засіданні, в підтвердження викладених у запереченнях обставин, відповідачем надані копії звітів форми 3-ПН за період з січня 2006 р. по грудень 2006 р. та лист Обухівського районного центру зайнятості.
В судовому засіданні 12.10.2007 р. було оголошено перерву до 30.10.2007 р.
В судових засіданнях 04.09.2007 р., 12.10.2007 р. та 30.10.2007 р. представник позивача підтримав позов.
Представник відповідача в судових засіданнях 12.10.2007 р. та 30.10.2007 р. заперечував проти позову з підстав викладених у запереченнях проти позову.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, та заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Підпунктом 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434, визначено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Здійснювати же зазначений контроль неможливо без стягнення Фондом соціального захисту інвалідів (його територіальними відділеннями) штрафних санкцій з підприємств, установ і організацій.
З огляду на наведене Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення мають право на звернення до господарських судів з позовами про стягнення відповідних адміністративно-господарських санкцій.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі-Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 20 цього Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Як вбачається з позовної заяви та розрахунку заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання встановлених нормативів робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів в 2006 році, відповідачу встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 1 чоловіка, оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві в 2006 р. становила 19 чоловік, що підтверджується звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р. Фактично відповідачем взагалі не працевлаштовані інваліди, що підтверджено звітом відповідача за 2006 рік (Ф №10-П1).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006 р.) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були подані Звіти про наявність вакансій (форма № 3-ПН) до Обухівського районного центру зайнятості станом на 28 січня 2006 року, на 28 лютого 2006 року, на 28 березня 2006 року, на 28 квітня 2006 року, на 28 травня 2006 року, на 28 червня 2006 року, на 28 липня 2006 року, на 28 серпня 2006 року, на 28 вересня 2006 р., на 28 жовтня 2006 р., 28 листопада 2006 р. та на 28 грудня 2006 року. У названих Звітах відповідачем зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006 р.) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006 р.), працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція ч. 1 ст. 18 Закону, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм ст.ст. 18 і 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.
У статті ж 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:
1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства;
2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Отже, ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У частині третій ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006 р.) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів;
3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства-відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем.
Стосовно ж надання відповідачем інформації державній службі зайнятості та звітування до Фонду соціального захисту інвалідів представник позивача не заперечив.
Водночас, відповідачем надано суду докази того, що ним систематично надавалася державній службі зайнятості відповідна інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Надання відповідачем Звітів (форма №3-ПН) підтверджується листом № 01-666/1 від 31.08.2007 р. Обухівського районного центру зайнятості. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-ПІ.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод, та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання здійснюється за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Позивач не довів, що відповідачем порушено встановлені правила здійснення господарської діяльності.
З огляду на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись, а відтак суд вважає позовні вимоги неправомірними, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Зважаючи на вищенаведене та керуючись ст.ст. 17, 94, 160, 162, 163, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Рябцева О.О.
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -02.11.2007 року.