№201/2399/22
провадження 2/201/267/2023
10 квітня 2023 року місто Дніпро
Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А. розглянувши в письмовому провадженні заяву про відвід головуючому по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат,
ОСОБА_1 21 квітня 2022 року звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, розглядаються клопотання, спір по суті не вирішено.
07 квітня 2023 року відповідачем було заявлено клопотання, заява про відвід судді Антонюка О.А., в обґрунтування якого він посилається на те, що суддя не може брати участі в розгляді цієї справи в зв'язку з сумнівами в його об'єктивності та неупередженості (на думку заявника, цей суддя порушує процесуальні права відповідача через те, що порушено порядок розгляду його клопотань, зокрема про закриття провадження в справі в частині вимог), що, на думку заявника, унеможливлює слухання справи цим суддею.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Раніше винесені рішення та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська під головуванням судді Антонюка О.А. мали місце при вирішенні конкретних цивільних справ (і цієї справи) в відповідності до норм ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
Ухвали суду під головуванням судді Антонюка О.А. у цій цивільній справі були законні (прийняття до провадження, розгляд клопотань та інш.), ту ж саму справу суддя не розглядав і не розглядає, це не новий розгляд справи після скасування попереднього рішення під головуванням цього чи іншого судді, це не розгляд справи після скасування ухвали про закриття провадження в справі під головуванням цього судді, справа по суті не вирішена.
Посилання заявника фактично на п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України нічим не підтверджені і не обґрунтовані.
Розподіл судових справ та матеріалів за вказаними вище критеріями регулюється Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішеннями Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними) та зборами суддів відповідного суду.
Дії судді при прийнятті даної конкретної справи до провадження та призначенні її до розгляду справи відповідають вимогам цивільно-процесуального закону, об'єктивних даних про сумніви в об'єктивності та неупередженості судді не надано, ухвала судді про прийняття позову до провадження набрала законної сили, нічим не підтверджені сумніви та припущення не можуть бути покладені в основу задоволення відводу, законних підстав (передбачених ст. 33, 36, 37 ЦПК України) для задоволення відводу немає. Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Одночасно, не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід судді суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу apriori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді. Крім того, у заяві про відвід не наведено фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Суд також звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; вирішуючи питання про слухання або перенесення слухання у справі начебто через неможливість розглянути її без належним чином повідомленого про слухання справи відповідача, не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Посилання заявника на те, що невірне, на думку заявника, вирішення певних клопотань в судовому засіданні може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
За положенням ч. 3 ст. 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
З огляду на означене, суд вважає, що заява про відвід підлягає вирішенню суддею, який не входить до складу суду, що розглядає цю цивільну справу. А відтак, заява позивач про відвід судді Антонюка О.А. підлягає визначенню в порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 33, 36, 37, 40, 182, 200, 222, 258, 260, 261 ЦПК України, суд
Визнати заявлений відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 відвід судді по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат необґрунтованим.
Передати заяву відповідача про відвід судді по цьому позову для визначення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя -