№ 201/2399/22
провадження 2/201/267/2023
31 березня 2023 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпрі клопотання представника відповідача про закриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат,
ОСОБА_1 21 квітня 2022 року звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, розглядаються клопотання, спір по суті не вирішено.
В судове засідання від представника відповідача надійшли клопотання про закриття провадження в справі через відсутність предмету спору та неможливість його розгляду з вимогами, розгляд яких передбачено правилами різних судочинств на підставі п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
З'ясувавши думку представників сторін, оцінивши надані докази і сформовані матеріали справи, суд вважає не можливим задоволення клопотань та закриття провадження в справі з заявлених в цих клопотаннях підстав, виходячи з наступного.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Судом з'ясовано, що в цьому спорі позивачем є фізична особа, відповідачем - юридична особа, предмет спору безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд розглядає справи відповідно до заявлених вимог і лише в межах позову
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до належного за підсудністю суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, враховуючи перелічені обставини, суд вважає не можливим дану справу закрити провадження з рекомендацією вирішення частини спору в порядку господарського судочинства, оскільки позивачем вірно зроблено вибір пред'явлення позову згідно вимог ст. 27-31 ЦПК України, з урахуванням правил підсудності, справу прийнято до провадження без порушення правил підсудності. Цим не порушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому позов по даній справі підлягає розгляду в межах заявленої підсудності.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - є лікарями стоматологами, які спільно вели медичну діяльність по наданню стоматологічних послуг під брендом «КОНСТАНТА СТОМАТОЛОГ ІЯ». ОСОБА_3 надавала стоматологічні послуги в стоматологічному кабінеті № 2 (приміщення № 4002), в нежитловому приміщенні Літ. А-22 № 4001, 4002, 4003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою здійснення стоматологічної діяльності ОСОБА_1 було придбано та встановлено в зазначеному приміщенні спірне стоматологічне обладнання. З лютого 2022 року ФОП ОСОБА_2 , як стверджує позивач, почала чинити перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні стоматологічної діяльності та намагається заволодіти стоматологічним обладнанням ОСОБА_1 .
30 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. 14 квітня 2022 року ВП №5 Дніпровського районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області було внесені відомості за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 21 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася з зазначеною позовною заявою до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
16 липня 2022 року ФОГІ ОСОБА_2 допустила ОСОБА_1 до стоматологічного кабінету № 2 та надала можливість забрати стоматологічне обладнання про, що було складено відповідний акт.
З огляду на викладене, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою, ФОП ОСОБА_2 , на думку позивача, намагалася незаконно заволодіти майном ОСОБА_1 , не допускала ОСОБА_1 до свого майна, та незаконно використовувала майно ОСОБА_1 для отримання прибутку.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливіш, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав Людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Отже, на момент подання позовної заяви та до 16 липня 2022 року ФОП ОСОБА_2 начебто не допускала ОСОБА_1 до її майна; на момент подання позовної заяви ФОП ОСОБА_2 начебто безпідставно використовувала майно ОСОБА_1 для отримання прибутку; ОСОБА_1 крім вимог про визнання права власності на майно пред'явлено вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_2 всіх доходів, які вона отримала від безпідставного використання майна; ФОП ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги про стягнення з неї одержаного доходу від безпідставного користування майном.
Враховуючи викладене, на момент пред'явлення позову між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 існував предмет спору, як і на момент прийняття судом ухвали про відкриття провадження у справі.
Тобто, вбачається взаємозв'язок позовних вимог про право власності позовними вимогами про стягнення одержаного доходу від безпідставного користування майном, які ФОП ОСОБА_2 не визнає.
З урахуванням викладеного, у зазначеній справі між сторонами залишилися неврегульовані питання, а тому - провадження у справі не може бути закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЩІК України.
Неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з ним не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), закриття провадження в справі, залишення позову без розгляду не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що заявлене клопотання не грунтується на законі, а тому в задоволенні клопотання про закриття провадження в справі з заявлених представником відповідача підстав відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, 49, 182, 186, 200, 222, 255, 258-261, 274, 352-354 ЦПК України, суд
В задоволенні клопотань представника відповідача про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і стягнення збитків та витрат відмовити.
Ухвала набрала законної сили 31 березня 2023 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -