Номер справи 220/300/23
Номер провадження 3/220/137/23
10 квітня 2023 року смт.Велика Новосілка Донецької області
Суддя Великоновосілківського районного суду Донецької області Дурач О.А., розглянувши матеріали, що надійшли від Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області у відношенні
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, інвалідність не встановлена, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 176143 від 23.03.2023, ОСОБА_1 , 23.03.2023 р. о 16-30 год. в с. Комар, вул. Мельнична, Великоновосілківський район, Донецька область, водій керував транспортним засобом мотоблок Кентавр 6,5 л.с., з явними ознаками алкогольного сп'яніння, запах алкоголю, незв'язна мова, почервоніння очей, від проходження огляду на визначення ступеню сп'яніння водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 130
Про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 , був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідною телефонограммою в матеріалах справи, до судового засідання не з'явився без поважних причин. Про причини свого неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду він не направляв та про причини неявки не повідомив. Тому, на підставі ст. 268 КУпАП, суддя вирішив розглядати справу без участі ОСОБА_1 , оскільки він належно повідомлений про розгляд справи. З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, тому суддя вважає, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи, з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого статтею 38 КУпАП. Європейський Суд з прав людини у рішенні "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 наголосив, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження". Тим більше, стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Дослідивши надані докази правопорушення у їх сукупності та логічному взаємозв'язку, суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КпАП України, виходячи з наступних підстав.
За ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст. 7 КУпАП, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до статей 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Визначення «законності» або «згідно із законом» досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».
Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява №29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
Ще однією вартою уваги справою за статтею 8 Конвенції, в якій йдеться про принцип законності, є «Володимир ОСОБА_4 та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява №12451/04), рішення від 30 вересня 2010 року, в п. 44 якого ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (див. рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява №11901/02, п. 49).Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008р., заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01.11.1950р., рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010р. № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
При цьому, за вимогами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Диспозиція частини 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення вимог якої інкримінується порушнику, передбачає дії, передбачені ч.2 ст.130 КУпАП, вчинені особою, повторно протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, для кваліфікації дій особи за диспозицією вказаної правової норми необхідно, зокрема, встановити що особа є такою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У протоколі про адміністративне правопорушення вказівка на повторність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, визначена ч. 2 ст. 130 КУпАП відсутня.
Вказане виключає відповідальність ОСОБА_1 за положеннями ст. 130 ч.2 КУпАП, оскільки відсутня об'єктивна сторона даного адміністративного правопорушення в його діях.
В своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Викладене вище свідчить про те, що інспектором СРПП ВП № 2 Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області Філахтовим В.О. не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно вимог ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Таким чином, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП необхідно закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 185, 247 ч.1 п.1, 251, 254, 256, 276-280, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги чи протесту прокурора до Дніпровського апеляційного суду через Великоновосілківський районний суд Донецької області, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: О.А. Дурач