Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 695/3439/21
провадження № 61-6613 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - відділ освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що вона працює на посаді завідуючої Золотоніського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Струмочок» Золотоніської міської ради Черкаської області.
01 листопада 2021 року вона була повідомлена про обов'язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19. У подальшому від неї неодноразово вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою короновірусом SARS-CoV-2.
15 листопада 2021 року наказом начальника відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області Строкань О. М. № 142-К, у тому числі згідно зі статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» її було відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати.
Позивач вважала своє відсторонення незаконним, оскільки положеннями трудового законодавства, у тому числі статтею 46 КЗпП України, не передбачено такої підстави відсторонення, а саме унаслідок відмови виконання розпорядження державного органу.
На час її попередження щодо необхідності щеплення нормативно-правовими актами не було передбачено можливості відсторонення невакцинованих від респіраторної хвороби COVID-19 працівників. Крім того, вказаний вид вакцинації не передбачений положеннями статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Головним державним санітарним лікарем України не приймалося відповідне рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України.
Посилалася на Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», і зазначала про те, що обмеження прав громадян, зокрема, права на працю, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану.
Отже, оскільки в Україні не запроваджено військовий чи надзвичайний стан, то вимоги роботодавця щодо надання сертифікату про вакцинацію та відсторонення від роботи, у разі його неподання, суперечать положенням статтей 8, 19, 43, 64 Конституції України.
Таким чином, її безпідставно відсторонено від роботи, а отже, вона підлягає поновленню на посаді зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ начальника відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області Строкань О. М. від 15 листопада 2021 року № 142-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнути з відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15 листопада 2021 року по день допущення до роботи.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області
від 18 лютого 2022 року у складі судді Середи Л.В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області від 15 листопада 2021 року № 142-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15 листопада 2021 року по день допущення до роботи. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при відстороненні позивача від роботи у зв'язку із відсутністю у неї щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19 відповідачем, як роботодавцем, не дотримано вимоги частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов'язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог закону щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідач видав оскаржуваний наказ про відсторонення позивачки лише на підставі повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов'язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Позивач вірно посилалася на те, що така підстава відсторонення від роботи не передбачена положеннями статті 46 КЗпП України, хоча у вказаному переліку зазначений інший випадок, який зазначають з посиланням на положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Проте такий випадок не настав, оскільки: відсутній будь-який документ, який би встановлював, що діяльність працівників може призвести до зараження працівників та поширення ними інфекційних хвороб; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень в України, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України» від 16 вересня 2011 року № 595, як єдиним нормативно-правовим актом, який встановлює види обов'язкових щеплень, у тому числі за епідемічними показниками.
Отже, відсторонення позивачки відбулося з порушенням положень трудового законодавства, тому оспорюваний наказ відповідача про відсторонення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.
Оскільки у наказі відповідача від 15 листопада 2021 року № 142-к не визначено терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов'язків позивачкою із фактом здійснення нею відповідного щеплення, тому її відсторонення від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню. Отже, суд дійшов висновку про можливість застосування за аналогією закону положень статті 235 КЗпП України. Суд першої інстанції, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача виплатити позивачці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з часу відсторонення з 15 листопада 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тому що суду невідомо коли саме відбудеться поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області задоволено, рушення суду першої інстанції скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнуто судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724 грн із ОСОБА_1 на користь відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти респіраторної хвороби COVID-19, у тому числі працівники закладу дошкільної освіти, тобто посада, на якій працює позивачка, підпадає під зазначений перелік.
ОСОБА_1 відмовилася від проходження щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала. На час винесення наказу відділом освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області від 15 листопада 2021 року № 142-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » був чиним наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Отже, начальником відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області Строкань О. М., на яку покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, при винесенні оспорюваного наказу діяла у межах своїх повноважень і відповідно до положень статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вищевказаного наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 26 Закону України «Про освіту» та статті 46 КЗпП України, тобто правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати до ліквідації причин відсторонення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 695/3439/21 з Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулузупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачку відсторонено від роботи протиправно, оскільки положеннями закону не визначено норми щодо примусової вакцинації. Апеляційний суд безпідставно послався на наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», як на нормативно-правовий акт, яким визначено перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковій вакцинації, тому що повноваженнями на прийняття відповідного рішення про обов'язкове щеплення належить головному санітарному лікарю, а не Міністерству охорони здоров'я України.
Положеннями КЗпП України не передбачена така підстава відсторонення, а саме відмова виконувати розпорядження, оскільки статтею 46 КЗпП України визначено виключний перелік для відсторонення працівника.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивачка з дня повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення до часу її відсторонення від роботи проходила медичний огляд та відмовилася чи ухилилася від проходження обов'язкового щеплення, що передбачено законом.
Крім того, встановлення підзаконним нормативно-правовим актом обмеження на працю суперечить, у тому числі положенням Конституції України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює на посаді завідуючої Золотоніським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) «Струмочок» Золотоніської міської ради Черкаської області.
01 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомленням № 958 була попереджена про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. У вказаному повідомленні ОСОБА_1 було зобов'язано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Якщо до цієї дати жоден із зазначених документів надано не буде, то 08 листопада 2021 року позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі положень статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
15 листопада 2021 року наказом начальника відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області Строкань О. М. від 15 листопада 2021 року № 142-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, ОСОБА_1 , завідуючу Золотоніським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) «Струмочок» Золотоніської міської ради Черкаської області, відсторонено від роботи з 15 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою винесення вказаного наказу зазначено повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від 01 листопада 2021 року № 958.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посада позивачки підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, проте остання відмовилася від проходження щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів щодо протипоказань організму від вищевказаного щеплення роботодавцю не надала.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що начальник відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області Строкань О. М., на яку покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, при винесенні оспорюваного наказу про відсторонення позивачки від роботи діяла у межах своїх повноважень і відповідно до положень статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вищевказаного наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 26 Закону України «Про освіту» та статті 46 КЗпП України, тобто правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати до ліквідації причин відсторонення.
Посилання касаційної скарги на обмеження конституційного права позивачки на працю є безпідставними, оскільки визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, апеляційний суд з'ясовував наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих).
Судом установлено те, що позивачка працює на посаді завідувача закладу дошкільної освіти, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з малолітніми дітьми, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним є її відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
Отже, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець