07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 280/10871/21
адміністративне провадження № К/990/11879/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губаєва Георгія Юрійовича
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року
у справі № 280/10871/21
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, в якому просив:
- стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період із 22 липня 2021 року по день винесення рішення суду (розмір якого станом на 22 жовтня 2021р. дорівнює 400 472,32грн.) в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків Запорізької обласної прокуратури, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;
- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 648 000,00грн. моральної шкоди в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків Офісу Генерального прокурора, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;
- стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати;
- Державній казначейській службі України здійснити виконання рішення суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 23 липня 2021 року до 17 лютого 2022 року включно в розмірі 35493 грн. 10 коп. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану судові рішення в частині.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
У поданій касацій скарзі, позивач, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про помилковість висновку суду про незастосування частини 1, 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року при цьому, вказує що суди не врахували висновки Верховного Суду викладені в постанові від 02 листопада 2021 року у справі №813/7713/14.
У цьому контексті Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд зауважує, що у справі №813/7713/14 спірні правовідносини виникли до набрання чинності Закону Закон №113-ІХ, та як вбачається зі змісту постанови від 02 листопада 2021 року Верховним Судом не застосовувався вказаний закон та в ній відсутнє посилання на положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Також скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду викладений у постанові від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц
Знову ж таки, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, у взаємозв'язку з посиланням на конкретні постанови Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Також підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що наявна необхідність відступлення від висновку Верховним Судом, викладених у постанові від 27 січня 2020 року у справі №580/5185/20.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Серед іншого, скаржник підставою касаційного оскарження судового рішення визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, вказуючи, що наразі відсутній висновки Верховного Суду щодо неконституційності норм пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ та постанови КМУ №505.
В той же час, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 та від 14 липня 2022 року у справі № 240/1984/21.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також необґрунтовав необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи, які можливо мають певну своєрідність, враховуючи наявні висновки Верховного Суду.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить лише детально викладені фактичні обставини справи, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та цитування норм законодавства.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губаєва Георгія Юрійовича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 280/10871/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Калашнікова