Справа № 466/12334/21 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/3205/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
03 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
адвоката Буй Б.В. - представника позивачки ОСОБА_1 ;
відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 17 листопада 2022 року,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги №30/06/2017 та Договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладених 30.06.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 18.01.2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено Договір позики грошових коштів, згідно пункту 1 якого ОСОБА_3 (Позикодавець) зобов'язувалася передати, а ОСОБА_1 (Позичальник) прийняти грошові кошти в сумі 1 620 000 гривень, а відповідно до пункту 2 цього договору вказану суму коштів Позичальник зобов'язувалася повернути Позикодавцеві готівкою до 18 травня 2016 року. 18.01.2016 року між вищезгаданими сторонами з метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б.
30.06.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги №30/06/2017, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги, яке виникло за Договором позики від 18.01.2016 року та Договором іпотеки від 18.01.2016 року.
30 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також було укладено договір про відступлення прав за Договором іпотеки від 18.01.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б. за реєстром №115.
Позивачка вважає, що вищевказані договори про відступлення права вимоги та відступлення прав за іпотечним договором є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними з підстав, що передбачені статтями 203, 215 та 235 ЦК України (а.с. 2-4).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 124-125).
Дане рішення оскаржила позивачка ОСОБА_1 .
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що оскільки договір позики грошових коштів між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено на строк до 18 травня 2016 року, то «18.05.2016 року припинилося договірне зобов'язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », а відтак «після 18.05.2016 року (закінчення строку дії договору позики), Позикодавець не вправі був нараховувати штрафні санкції», а тому вважає, що «правочином, який насправді було вчинено між Відповідачами є договір про переведення прав та обов'язків позикодавця та іншу особу, який суперечить закону», а саме: частині 1 статті 512 ЦК України, яка передбачає заміну сторони лише у договірному зобов'язанні, яке не припинилося (а.с. 130-132).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи факт укладення між учасниками даного спору вищезгаданих Договору позики грошових коштів та Договору іпотеки (18.01.2016 року між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 ; а.с. 5-12), а також Договору відступлення права вимоги і Договору про відступлення прав за Договором іпотеки від 18.01.2016 року (30.06.2017 року між відповідачками; а.с. 13-22).
Відповідно до умов Договору відступлення права вимоги ОСОБА_3 за плату (5 000 грн.) в повному обсязі відступила ОСОБА_2 своє право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 5 189 998 грн. 83 коп.
Предметом даного спору не є стягнення коштів за договором позики (так само, як визнання цього договору позики недійсним), а тому доводи апеляційної скарги стосовно того, що «18.05.2016 року припинилося договірне зобов'язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 », а відтак «після 18.05.2016 року (закінчення строку дії договору позики), Позикодавець не вправі був нараховувати штрафні санкції», до уваги прийматися не можуть.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" міститься роз'яснення про те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У позовній заяві правовими підставами визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та відступлення прав за іпотечним договором від 30 червня 2017 року позивачка зазначає статті 203, 215 та 235 ЦК України.
В той же час, статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч.1) і що у випадку встановлення того, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2).
Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
В силу приписів статей 12 та 81 ЦПК України саме позивачка, заявляючи вимогу про визнання правочинів удаваними, має довести: факт укладення правочинів, що на її думку є удаваними; спрямованість волі сторін в удаваних правочинах на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цими правочинами, тобто - відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інші правочини, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваними правочинами.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачці необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договорів діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників цих угод.
В той же час, ні доводи позовної заяви, ні доводи апеляційної скарги не містять посилання на те, які ж насправді правочини вчинили відповідачки 30.06.2017 року, а відтак - які правовідносини встановилися між ними насправді.
Відтак, за відсутності доказів того, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін цих правочинів була спрямованою на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочинами, відсутні правові підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав їх удаваності (ст. 235 ЦК України).
З урахуванням вищенаведеного доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає необґрунтованими і такими, що не можуть прийматися до уваги.
Судом встановлено та стверджується матеріалами справи те, що позивачка ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги №30/06/2017 та Договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладених 30.06.2017 року, з підстав, що передбачені статтями 203 та 215 ЦК України, однак постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у справі № 466/3732/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заявлених нею позовних вимог, обґрунтованих посиланням на наведені правові підстави (а.с. 52-57; 105-108).
В ході розгляду вищезгаданої справи № 466/3732/20 суди прийшли до висновку про те, що під час укладення між відповідачками по справі 30 червня 2017 року Договору про відступлення права вимоги № 30/06/2017 не було порушено прав, свобод чи законних інтересів позивачки (позичальника і боржника) ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для визнання цього Договору недійсним з підстав, що передбачені статтями 203 та 215 ЦК України, так само, як відсутні правові підстави для визнання недійсним Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 18.01.2016 року.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 17 листопада 2022 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 07 квітня 2023 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.