Справа № 451/896/21 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З.
Провадження № 22-ц/811/2301/22 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 68
14 березня 2023 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя,
У червні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який уточнила заявою від 25.05.2022 року (а.с.85), про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, загальною площею 107,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1570616046239, та здійснити його поділ в рівних частинах, визнавши за нею ( ОСОБА_4 ) право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 08.10.1994 року до 18.09.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому у них народилось двоє дітей, які вже є повнолітніми.
Під час шлюбу, ними, як подружжям, було куплено незавершений будівництвом будинок (70% готовності), який було зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2006 року.
Зазначає, що в спірному будинку вони проживали сім'єю і все у ньому було зроблено за рахунок їхніх спільних коштів.
В подальшому, їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 04.06.2018 року, вже після розірвання шлюбу зареєстрував своє право власності на спірний житловий будинок, 100% готовністю до експлуатації.
Оскільки будинок добудовувався під час шлюбу, тому позивач вважає, що їй належить 1/2 частина будинку.
Своє звернення до суду з позовом позивач обґрунтовує тим, що після розірвання шлюбу з відповідачем вона з дітьми іще тривалий час безперешкодно користувались спірним будинком, однак, останнім часом відповідач почав чинити перешкоди у користуванні будинком і згоди щодо його поділу між ними в добровільному порядку не досягнуто.
Про реєстрацію 04.06.2018 року відповідачем права власності на будинок позивачці стало відомо під час розгляду даної справи з письмових пояснень сторони відповідача від 02.12.2021 року та додаткових пояснень від 17.05.2022 року, а тому 25.05.2022 року вона подала до суду уточнюючу позовну заяву.
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано житловий будинок, загальною площею 107,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1570616046239, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Здійснено поділ спільного майна подружжя та визнано за ОСОБА_4 право власності на 35/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1570616046239.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені вказаного позову.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено початок перебігу позовної давності, що стало наслідком ухвалення незаконного рішення про часткове задоволення позову.
Наголошує, що позивачка з 2014 року була обізнана про порушення свого права щодо спільного нерухомого майна та без поважних причин не зверталась до суду за його захистом, а звернувшись 16.06.2021 року з даним позовом, пропустила встановлений законом строк позовної давності і жодних доказів, які б підтверджували існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй отримати інформацію про стан своїх майнових прав, суду не надала.
Крім цього, апелянт зазначає, що твердження позивачки, про те, що про реєстрацію права власності на житловий будинок вона дізналася під час розгляду справи є голослівним, оскільки не підтверджується жодними належними доказами.
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції, не перевіривши таких доводів, безпідставно дійшов висновку про те, що позивачкою не пропущено строку на звернення до суду із вказаним позовом. Вважає, рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
Окрім цього, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам його сторони відповідача про те, що спірний житловий будинок був придбаний за його особисті кошти.
Звертає увагу, що визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік об'єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.
Відповідно до вимог статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Отже, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Судом встановлено, що з 08.10.1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2013 року. Від шлюбу мають двох дітей, які є повнолітніми.
Предметом спору є житловий будинок, загальною площею 107,7 кв.м., житловою площею 59,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний будинок зареєстрований на праві власності за відповідачем ОСОБА_3 04.06.2018 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, виданої 05.05.2018 року департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.
Первинно, будинок, як об'єкт незавершеного будівництва (70% готовності) був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив із того, що первинний об'єкт незавершеного будівництва - 70% готовності по АДРЕСА_1 придбано сторонами під час перебування у шлюбі, належних доказів, які б підтверджували, що такий придбано за особисті кошти відповідача, останнім не надано, а відтак, вказаний об'єкт є спільною сумісною власністю подружжя, тому на момент розірвання шлюбу, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, кожен з подружжя мав право на частку в розмірі 1/2 частини об'єкта незавершеного будівництва - 70% готовності по АДРЕСА_1 .
Ураховуючи, що в подальшому, після розірвання шлюбу відповідачем одноосібно завершено будівництво (готовність об'єкта 100%) спірного будинку, тому 30% будинку є його особистою власністю, відтак, частка позивачки в спірному об'єкті (ступінь будівельної готовності якого складає 100%) становить 35/100, а відповідача - 65/100.
При цьому, суд виходив з наступних розрахунків:
70 % (спільна сумісна власність подружжя) : 2 = 35 %;
100% - 70% = 30% - особиста власність відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду і вважає їх достатньо обґрунтованими й такими, що відповідають наведеним вище вимогам закону.
Відповідно до частини другої статті 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Таким чином, в даній категорії справ, при встановленні наявності підстав для задоволення позовних вимог, на підставі належних доказів, необхідно встановити, коли саме стали відомі або могли бути відомі позивачу заперечення його права, як одного з подружжя, на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, що може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами був спір, ініційований ОСОБА_3 , щодо поділу вказаного об'єкта незавершеного будівництва, однак, після скасування заочного рішення позов ОСОБА_3 було залишено без розгляду.
В подальшому, як стверджує позивачка, вона з дітьми користувалась спірним будинком і відповідач не чинив їй у цьому перешкод та не намагався відчужити спірне нерухоме майно, проте, у 2018 році без відома та згоди позивачки зареєстрував право власності на завершений будівництвом житловий будинок, чим порушив її право, як співвласника вказаного майна, про що позивачка довідалась у грудні 2021 року з письмових пояснень сторони відповідача та долучених до них документів, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не пропущення позивачкою позовної давності для звернення до суду із вказаною вимогою до відповідача.
Таким чином, у колегії суддів немає правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, частково задовольнивши вимоги позивача, та немає підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 24 березня 2023 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич