7 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 204/1747/17
провадження № 51-832ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська вироком від 12 липня 2021 року засудив
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Олександрополя Петропавлівського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)- до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII) у строк відбуття покарання ОСОБА_4 зараховано період його попереднього ув'язнення починаючи з 1 грудня 2016 року і по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат і долю речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 січня 2023 року зазначений вирок залишив без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII) в строк покарання ОСОБА_4 зараховав строк попереднього ув'язнення, починаючи з
9 листопада 2022 року по 19 січня 2023 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 27 листопада 2016 року, близько 17:00 перебував на території домоволодіння на
АДРЕСА_2 , де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно, завдав ОСОБА_7 не менше 19 ударів по голові невстановленим металевим прутом (фрагментом металевої арматури), заподіявши потерпілій тяжкі тілесні ушкодження від яких настала смерть останньої.
Цього ж дня, ОСОБА_4 близько 18:00 умисно, таємно, з корисливих мотивів, викрав майно потерпілої ОСОБА_7 , а саме телефон «Lenovo A5000» вартістю 2 075 грн, яким розпорядився на власний розсуд.
Продовжуючи свої злочинні дії, 28 листопада 2016 року ОСОБА_4 у невстановлений в ході досудового розслідування час, з метою приховування слідів вчинення кримінального правопорушення, переніс труп ОСОБА_7 у підвал та прикидав землею, таким чином приховавши його.
Крім того, 28 листопада 2016 року, близько 13:00, ОСОБА_4 умисно, діючи з корисливих мотивів, повторно, таємно викрав ноутбук «Lenovo ideapad 100-151 IBY» вартістю 5 275 грн належного ОСОБА_7 , яким розпорядився на власний розсуд.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 ,посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення та призначити
ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що суд безпідставно призначив ОСОБА_4 максимальний строк покарання за наявності таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та дані про особу винного, що призвело до призначення ОСОБА_4 явно несправедливого покарання.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, кримінально-правової оцінки його дій за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині захисником не оскаржується.
Твердження в касаційній скарзі сторони захисту стосуються невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК та його особі через суворість є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених,
а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК передбачено, що суд призначає покарання у межах, установлених
у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені злочини, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до положень ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року, справа № 740/5424/15-к, від 5 лютого 2019 року, справа № 753/24474/15-к та інші).
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 115 КК, врахував, що вчинений ним злочин за характером є злочином проти життя і здоров'я особи, за ступенем суспільної небезпечності є особливо тяжким злочином, дані про особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, неодружений, офіційно не працевлаштований, на утриманні нікого не має, без підтверджених джерел доходу, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на тяжкі та хронічні захворювання не хворіє. Обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, суд не встановив.
Крім того, виходячи з установлених судом обставин - способу, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, зокрема, завдання потерпілій численних ударів металевим предметом в життєво важливі частини тіла, а саме в голову, поведінки засудженого після вчинення ним злочину (залишення потерпілої на місці події без надання медичної допомоги, приховування трупа потерпілої та слідів злочину), місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 1
ст. 115 КК у виді позбавлення волі на максимальний строк - 15 років. З таким висновком місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає й Верховний Суд.
Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що сторона захисту, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подала апеляційну скаргу, в якій наводила доводи зокрема, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником у згаданій апеляційній скарзі, і не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Посилання у скарзі на обставини, які на думку захисника, пом'якшують покарання засудженого, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, є неспроможними і не знайшли свого підтвердження, оскільки місцевим судом відповідно до статей 66, 67 КК таких не було встановлено.
Доводи сторони захисту про порушення апеляційним судом вимог ст. 65 КК при призначенні покарання ОСОБА_4 , через те, що не в повній мірі враховано відсутність судимостей у його підзахисного, до адміністративної відповідальності він не притягався, позитивно характеризується за місцем проживання, має наміри відшкодувати завдану потерпілій шкоду, а також наявність пом'якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих, колегія суддів вважає безпідставними, і такими, що не впливають на зроблені судами попередніх інстанцій висновки про строк призначеного ОСОБА_4 покарання. Крім того, слід зауважити, що засуджений визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК і щиро розкаявся лише під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Зміст судових рішень не дає підстав вважати, що покарання ОСОБА_4 було призначено з порушенням визначених в законі загальних засад, а тому вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість у суду не має.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими і обґрунтованими та за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, в них наведено мотиви, з яких виходили суди та положення закону якими вони керувалися при постановленні рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки із касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі
п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3