Постанова
Іменем України
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 753/14309/20
провадження № 61-3024св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національна академія прокуратури України в особі Ліквідаційної комісії, Тренінговий центр прокурорів України,
третя особа - Офіс Генерального прокурора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної академії прокуратури України в особі Ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову зазначила, що вона працювала в органах прокуратури з 2005 року на різних посадах, а з 2016 року - на посаді викладача відділу Національної академії прокуратури України. За час роботи в органах прокуратури та Національній академії прокуратури України вона неодноразово заохочувалась за сумлінне виконання своїх службових обов'язків, дисциплінарних стягнень не має.
Наказом голови Ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 28 липня 2020 року № 459-к її звільнено з посади викладача відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України з 29 липня 2020 року у зв'язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. З вказаним наказом її ознайомлено 29 липня 2020 року.
Позивачка вважає своє звільнення з посади незаконним, оскільки для ліквідації Національної академії прокуратури України потрібно, щоб припинилися відносини, пов'язані із підвищенням кваліфікації прокурорів і здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та відпала потреба в управлінні у таких відносинах, чого не відбулося.
25 вересня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що передбачає створення на базі Національної академії прокуратури України Тренінгового центру прокурорів України без вказівки на ліквідацію Національної академії прокуратури України (пункт 25 розділ ІІ «Прикінцеві та Перехідні положення»). Цим законом слова «Національна академія прокуратури України» у тексті Закону України «Про прокуратуру» замінено словами «Тренінговий центр прокурорів України», тобто мова йде про реорганізацію такої академії, проте законодавець не визначив конкретної форми її реорганізації.
Вважає, що за всіма правовими ознаками Національну академію прокуратури України було реорганізовано, а не ліквідовано. Крім того, позивачка зазначає, що відповідач порушив установлений законом порядок її звільнення, а саме: не виконав обов'язок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факту неможливості переведення її на іншу роботу до реорганізованої установи.
Наведене, на думку позивачки, свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення працівника з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу, у зв'язку із чим вважає своє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 28 липня 2020 року № 459-к незаконним.
У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 28 липня 2020 року № 459-к про звільнення її з посади викладача відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України;
- поновити її на посаді старшого викладача відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрі прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації);
- стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивачки з займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
При цьому суд зазначив, що доводи ОСОБА_1 про те, що в дійсності відбулась не ліквідація, а реорганізація Національної академії прокуратури України, суперечать наявним у справі доказам.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 рокузалишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
03 квітня 2022 року на адресу Верховного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 15 червня 2022 року Тренінговий центр прокурорів України просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 393/0/226-23 від 24 березня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв'язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., справу № 753/14309/20 (провадження № 61-3024св22) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов'язані з утворенням Академії.
Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1013/2007 Академії прокуратури України надано статус національної.
Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року № 19 затверджено Статут Національної академії прокуратури України у новій редакції.
Згідно з пункту 1.11 Статуту до основних завдань Національної академії прокуратури України було віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними для організації науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Основним видом діяльності Академії є вища освіта (КВЕД 85.42), що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії (пункт 1.13 Статуту).
До працівників Академії належать керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал (пункт 3.1 Статуту).
За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Академії відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України.
На підставі наказу від 11 травня 2016 року № 743к ОСОБА_1 була призначена викладачем відділу підготовки прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, у подальшому займала посаду викладача відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Національну академію прокуратури України ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.
05 березня 2020 року Генеральним прокурором прийнято наказ № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, припинено Національну академію прокуратури України», (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації Національної академії прокуратури України; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження Толочка О.М. - ректора Національної академії прокуратури України, припиняються.
05 березня 2020 року наказом Генерального прокурора № 130 утворено Тренінговий центр прокурорів України.
Відповідно до письмового попередження Національної академії прокуратури України про вивільнення від 28 травня 2020 року № 13/808 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40, частини 1 статті 49-2 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України, що відбудеться по закінченню двомісячного терміну з дати отримання попередження про вивільнення.
Наказом голови Ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 28 липня 2020 року № 459-к ОСОБА_1 звільнено з посади викладача відділу підготовки прокурорів з проблем кваліфікації кримінальних правопорушень інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України з 29 липня 2020 року у зв'язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Позивачка вважає, що фактично мало місце не ліквідація Національної академії прокуратури, а її реорганізація шляхом перетворення у Тренінговий центр прокурорів України.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з березня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб-правонаступників Національної академії прокуратури України у вказаному реєстрі відсутні.
Разом із цим встановлено, що створений на підставі наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації вказаної юридичної особи -10 березня 2020 року. Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, у вказаному реєстрі відсутні.
На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не може вважатися правонаступником щодо прав і обов'язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено дещо інші функції і завдання ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є навчальним закладом і у штаті цієї державної установи відсутні науково-педагогічні працівники.
Отже, з вищезазначеного слідує, що відбувається ліквідація Національної академії прокуратури України, наявність правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.
Указаний підхід щодо кваліфікації припинення Національної академії прокуратури України, вирішення питання щодо правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України, зокрема у правовідносинах з колишніми працівниками Академії, є усталеним у практиці Верховного Суду (постанови від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20, від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20, від 13 липня 2022 року у справі № 361/5434/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 638/9657/20, від 13 січня 2023 року у справі № 755/10088/20).
Створення Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України у вказаних вище справах Верховний Суд визнав недостатнім аргументом на користь правонаступництва цих установ.
Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач дотримався процедури її звільнення та не допустив порушень трудового законодавства. Зокрема, встановлено факт попередження позивачки за два місяці про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.
Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що звільнення
ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено з дотриманням вимог законодавства України про працю та без порушення прав позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов