Ухвала
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 757/4769/22
провадження № 61-4235ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позову посилалася на те, що з 01 березня 2011 року працювала у відповідача на посаді керуючого відділенням № 10004/043 у м. Донецьку, а з лютого 2015 року - на посаді начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк». Наказом від 28 грудня 2017 року № 757-к її було звільнено із займаної посади у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 234/1020/18-ц визнано незаконним та скасовано вказаний наказ про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк». На виконання цього судового рішення керівництво філії видало наказ від 17 лютого 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді, однак роботодавець не мав наміру реально відновлювати трудові відносини, зокрема, встановив позивачу найнижчий серед усіх начальників відділів філії посадовий оклад та фактично відсторонив її від виконання посадових обов'язків.
11 жовтня 2021 року позивача було попереджено відповідачем про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності та внесенням змін до штатного розпису і в цей же день їй запропоновано 37 вакантних посад лише у філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк». У зв'язку з тим, що у переліку вакантних посад станом на 11 жовтня 2021 року та 15 грудня 2021 року не було посад, які б відповідали досвіду роботи та кваліфікаційному рівню позивача, остання від них відмовилась. Відповідно до наказу від 15 грудня 2021 року № 674-к відповідач звільнив позивача з посади начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 не погоджуючись з порядком звільнення, зазначаючи, що їй належним чином не запропоновані усі вакантні посади, які були наявні у роботодавця на день видання наказу від 15 грудня 2021 року № 674-к, а тому під час звільнення відповідач не дотримався гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, що є грубим порушенням порядку вивільнення працівника та є підставою для визнання такого звільнення незаконним. Оскільки відповідачем не була дотримана процедура звільнення та порушені трудові гарантії позивача, просила визнати незаконним та скасувати наказ філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» від 15 грудня 2021 року № 674-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», стягнути з відповідача в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2021 року по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року, залишеним без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ філії - Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» від 15 грудня 2021 року № 674-к в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк». Стягнуто з AT «Ощадбанк» в особі філії - Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2021 року по 13 вересня 2022 року у розмірі 132 515, 46 грн. Стягнуто з AT «Ощадбанк» в особі філії - Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині стягнення з AT «Ощадбанк» в особі філії - Донецьке обласне управління AT «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
24 березня 2023 року АТ «Ощадбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі незначної складності, тобто рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є немайнові та майнові вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулута стягнення моральної шкоди.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків з цієї категорії спорів, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Урахувавши предмет позову, оскаржувані судові рішення, прийняті у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані, Суд під час вивчення касаційної скарги такі винятки самостійно не встановив.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
За змістом прецедентної практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі незначної складності, яка визнана судом малозначною, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров