Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 387/1117/21
провадження № 61-9571 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виробничий підрозділ служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2022 року у складі судді Майстера І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Дуковського О. Л.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виробничого підрозділу служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця»), АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу (розпорядження) від 18 лютого 2014 року № 48-ОС вона була прийнята на роботу з 18 лютого 2014 року у господарсько-транспортний цех бригадиром (звільнений) 6 розряду відокремленого структурного підрозділу ремонтного вагонного депо Помічна.
23 листопада 2021 року ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» було вручено їй повідомлення № 30 про обов'язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, в якому зазначено, що вона може надати: документ, який підтверджує отримання нею повного курсу вакцинації, чи одну двудозну вакцину від COVID-19; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат вакцинації; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. Також у повідомленні вказано про те, що, якщо до 09 грудня 2021 року вона не надасть жодного із зазначених документів, то 09 грудня 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі положень статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
09 грудня 2021 року наказом ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» № ВЧДР-4-04/583 її відсторонено від роботи. Зазначений наказ мотивований, у тому числі, положеннями статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Позивач вважала вищевказаний наказ про її відсторонення незаконним та протиправним, оскільки вакцинація від респіраторної хвороби COVID-19 не включена до Календаря профілактичних щеплень в Україні, тому у роботодавця відсутні правові підстави для примушування її робити вказане щеплення.
Відсторонення від роботи без збереження заробітної плати суперечить положенням Конституції України щодо її прав на працю та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № ВЧДР-4-04/583 «Про відсторонення від роботи працівників, які не пройшли обов'язкову вакцинацію» щодо її відсторонення від роботи та стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по день ухвалення рішення суду.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ виробничого підрозділу служби вагонного господарства «Ремонтне вагонне депо Помічна» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № ВЧДР-4-04/583 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року до дня ухвалення судового рішення, у розмірі 18 896,90 грн, з утриманням із цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 908,00 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 908,00 грн судового збору. Рішення у частині присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» не доведено правомірності відсторонення позивачки від роботи, у тому числі, наявності встановлених законодавством підстав для відсторонення. Не доведено належними та допустимими доказами факту відмови чи ухилення ОСОБА_1 від обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого статтею 7, частиною другою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивачки від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину.
Оскаржуваний наказ ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» про відсторонення позивачки не містить формулювання підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Суд не може виходити за межі змісту оскаржуваного наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, посилаючись на доводи відповідача щодо недотримання позивачкою законодавства про вакцинацію, так як до оскаржуваного наказу ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» включено лише додаток, як підстава для його видачі, а саме лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29 листопада 2021 року, що не підтверджує факту ухилення позивачки від вакцинації.
Оскільки у порушення положень статті 46 КЗпП України ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», як роботодавець з власної ініціативи без законних правових підстав відсторонив ОСОБА_1 , як працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, то на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 09 грудня 2021 року та до дня набрання чинності відповідного наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153». Отже, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підставою для відсторонення позивачки був наказ ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № ВЧДР-4-04/583, в якому не зазначено передбачених законом підстав для відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Відсутні докази ухилення чи відмови позивачки від вакцинації. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний наказ ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № ВЧДР-4-04/583 не відповідає положенням трудового законодавства, оскільки не містить формулювання підстав для відсторонення працівника, а лише посилання на положення нормативно-правових актів, тому є протиправним, унаслідок чого на користь позивачки вірно стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 387/1117/21 з Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що позивачка за своєю посадою є працівником, який підпадає під дію положень закону щодо проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. На час видачі оспорюваного наказу про відсторонення позивача відповідач мав обов'язок щодо відсторонення працівників, які відмовляються, чи ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 і не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень, з огляду на встановлений карантин. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» не передбачає право вибору роботодавця щодо відсторонення чи не відсторонення працівника з огляду на кількість його контактів з іншими людьми. Таким чином, відповідач на час видачі оспорюваного наказу мав визначений законом обов'язок щодо відсторонення від роботи працівників, які ухиляються від проведення обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19.
Позивачкою не надано документів, які б підтверджували здійснення щеплення, або наявності абсолютних протипоказань щодо таких щеплень, тому оспорюваний наказ видано з дотриманням положень законодавства.
Вимогами закону не передбачено примусової вакцинації, а у разі відсутності відповідної вакцинації законом передбачено відсторонення працівників від роботи без виплати заробітної плати. Отже, відповідачем при винесенні оспорюваного наказу про відсторонення позивачки від роботи не було допущено порушення її конституційних прав.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до наказу (розпорядження) від 18 лютого 2014 року № 48-ОС ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 18 лютого 2014 року у господарсько-транспортний цех бригадиром (звільнений) 6 розряду відокремленого структурного підрозділу ремонтного вагонного депо Помічна.
23 листопада 2021 року ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» було вручено ОСОБА_1 повідомлення № 30 про обов'язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, в якому зазначено, що вона може надати: документ, який підтверджує отримання нею повного курсу вакцинації, чи одну двудозну вакцину від COVID-19; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат вакцинації; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. У повідомленні вказано про те, що, якщо до 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надасть жодного із зазначених документів, то 09 грудня 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі положень статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
09 грудня 2021 року наказом ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» № ВЧДР-4-04/583 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, наказано відстороненому працівнику після здійснення обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації письмово повідомити керівництво підрозділу. На час відсторонення нарахування заробітної плати (середньомісячного заробітку) не здійснювати. Зазначений наказ мотивований, у тому числі, положеннями статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Підставою наказу зазначено: лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29 листопада 2021 року (а.с. 16).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають зміні щодо мотивів часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66.
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Щодо пропорційності відсторонення позивачки від роботи легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.
Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав.
У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
Суди встановили, що позивачка є працівником АТ «Укрзалізниця» з 2014 року та обіймає посаду бригадира (звільнений) 6 розряду відокремленого структурного підрозділу ремонтного вагонного депо Помічна. Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
23 листопада 2021 року ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» було вручено ОСОБА_1 повідомлення № 30 про обов'язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, в якому зазначено, що вона може надати у тому числі: документ, який підтверджує отримання нею повного курсу вакцинації, чи одну двудозну вакцину від COVID-19; довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. Також у повідомленні вказано про те, що, якщо до 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надасть жодного із зазначених документів, то 09 грудня 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі положень статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Згідно з наказом ВПСВГ «Ремонтне вагонне депо Помічна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № ВЧДР-4-04/583 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, наказано відстороненому працівнику після здійснення обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації письмово повідомити керівництво підрозділу. На час відсторонення нарахування заробітної плати (середньомісячного заробітку) не здійснювати. Зазначений наказ мотивований, у тому числі, положеннями статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Підставою наказу зазначено: лист-ознайомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29 листопада 2021 року (а.с. 16).
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Ураховуючи викладене, застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
Верховний Суд зауважує на тому, що судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи відповідну посаду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», тощо.
Таким чином, ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», усі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самої позивачки.
Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» стосуються виключно посилання на те, що роботодавець зобов'язаний виконати постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка не дає йому право вибору.
Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21(провадження № 14-82 цс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, зазначила про те, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник (пункт 14.9).
Отже, відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи бригадиром (звільнений) 6 розряду відокремленого структурного підрозділу ремонтного вагонного депо Помічна, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.
Суди по суті правильно вирішили спір та вірно частково задовольнили позов ОСОБА_1 , проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такого часткового задоволення позову.
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень щодо їх мотивів.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки судами по суті правильно вирішено спір, проте лише допущено помилку щодо мотивів ухвалення рішення, тому Верховним Судом частково задоволено касаційну скаргу та змінено оскаржувані судові рішення щодо їх мотивів, а отже, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець