Житомирський апеляційний суд
Справа №274/4873/21 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 63 Доповідач Трояновська Г. С.
06 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/4873/21 за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника (опікуна) ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 серпня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Большакової Т.Б. у м. Бердичеві,
У липні2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі законного представника (опікуна) ОСОБА_2 звернувся до суду із названим позовом та просив вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого АДРЕСА_1 та його опікуна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючу АДРЕСА_1 , до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 40,5 кв.м., в тому числі житловою площею 26, 5 кв.м; зобов'язати ОСОБА_3 , 1945 року народження (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_4 ) не чинити неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрованому за адресою АДРЕСА_3 ) та його опікуну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкоди у володінні, користуванні, розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом надання доступу до квартири; зобов'язати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_4 ), надати неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрованому за адресою АДРЕСА_5 ) та його опікуну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_1 комплект ключів від замків дверей квартири АДРЕСА_2 .
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_1 . Власником інших частин квартири є ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, та який зареєстрований у вказаній квартирі. Зазначено, що неповнолітній ОСОБА_1 разом із своїм опікуном ОСОБА_2 неодноразово намагалися вселитися у належну частину квартири, проте виявилося, що ОСОБА_3 виїхав до російської федерації до своєї дочки і передав ключі від квартири ОСОБА_4 , який не погоджується передати ключі, посилаючись на те, що ключі залишив йому власник, без згоди якого він не має права вселяти позивача. Посилаючись на те, що позивач як власник має право користуватися і розпоряджатися своїм майном, останній, в особі свого законного представника, звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 серпня 2022 року позов задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов'язано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не чинити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом надання доступу до квартири. Зобов'язано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комплект ключів від квартири АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині зобов'язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом надання доступу до квартири та зобов'язання надати ОСОБА_1 комплект ключів від квартири та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, а тому був позбавлений надати свої заперечення проти позову та поясненя щодо обставин справи. Водночас зазначає, що ОСОБА_3 , виїжджаючи до рф передав йому ключі від квартири на зберігання і вказав нікому їх не передавати. Наголошує, що він не є належним відповідачем за заявленим позовом, так як не є власником спірного житла, а має лише оригінал комплекуту ключів від квартири на зберіганні, які він не вправі нікому передавати за розпорядженням власника.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_4 оскаржує рішення суду в частині задоволених позовних вимог до нього, а тому рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 не є предметом апеляційного перегляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.03.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, виданої відділом з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 09.06.2020 № 2590 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 .
Згідно довідки МК ВЖРЕП -7 від 01.03.2021 №547, виданої ОСОБА_1 , вбачається, що разом з ним за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрований ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, є власником інших частин спірної квартири.
ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, оскільки відповідачами йому чиняться перешкоди у праві користування та розпорядженні своїм майном.
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом надання доступу до квартири.
В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Разом з тим, судом зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірною квартирою та надати ОСОБА_1 комплект ключів від квартири АДРЕСА_2 .
Колегія суддів не повністю погоджується із такими всновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі, щодо захисту права спільної часткової власності. Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло, визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники у здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі ЦК України та ЖК УРСР.
Згідно статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У відповідності до частини першої статті 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Нормою частини першої статті 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 391 ЦК України встановлено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом із тим, вирішуючи спір в частині вимог, заявлених до ОСОБА_4 , суд першої інстанції не звернув увагу на наступне.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги щодо неможливості вселення у спірну квартиру, ОСОБА_1 зазначав, що не може потрапити до свого житла через відсутність ключів, які знаходяться у ОСОБА_4 .
Досліджуваними судом першої інстанції доказами встановлено, що ОСОБА_3 , який є власником квартири АДРЕСА_2 , поїхав до дочки в рф, ключі від спірної квартири надав на зберігання ОСОБА_4 .
Будь-яких договорів, які б уповноважували ОСОБА_4 на вчинення із спірною квартирою будь-яких дій, ОСОБА_3 із ОСОБА_4 не укладалось.
ОСОБА_4 не уповноважений на будь-які самостійні дії та рішення пов'язані з квартирою, оскільки формально зберігає у себе ключі від квартири, співвласником якої є інша особа.
Як роз'яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
З пояснень ОСОБА_4 , наданих поліції ГУНП в Житомирській області, свідків, допитаних судом першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_4 не заперечує проти вселення та проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, але ключі від квартири, які йому залишив власник ОСОБА_3 на зберігання не дасть, бо не розпоряджається ними.
Отже, особисто, як фізична особа, ОСОБА_4 не може чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні власністю.
Вимоги позивача до ОСОБА_4 є необгрунтованими, оскільки його ( ОСОБА_4 ) дії щодо розпорядження квартирою не носять самостійного характеру та повністю залежать від волі співвласника квартири ОСОБА_3
ОСОБА_4 не має будь-якого відношення до спірної квартири в розумінні положень Закону, він виконує лише технічну функцію нагляду за квартирою, пред'явлений позов не стосується його безпосередніх прав та інтересів. Він не висловлював ніяких заперечень щодо права власності на житло позивача та вселення його у спірну квартиру.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 адвокат Зайцева М.О. пояснила, що на даний час позивач фактично вселився і проживає у спірній квартирі і ніхто йому не чинить перешкод у користуванні власністю.
Враховуючи встановлені обставини та оцінивши в сукупності досліджені докази, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача до ОСОБА_4 є неогрунтованими, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_4 .
Крім того, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо неналежного повідомлення його про час та місце розгляду справи, що є в розумінні положень ст. п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України самостійною підставою для скасування судового рішення.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішеня вимог до ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині - про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому рішення суду в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_3 підлягає зміні шляхом збільшення їх розміру з 1362грн до 2724грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 2043 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374, 376,381-384, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 серпня 2022 року в частині вимог до ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 судового збору в розмірі 1362 грн.
Змінити рішення суду в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_3 , збільшити їх розмір з 1362грн до 2724грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2043 грн. за подання апеляційної скарги.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07.04.2023.
Головуючий Судді