Житомирський апеляційний суд
Справа №289/2585/21 Головуючий у 1-й інст. Мельник О.В.
Категорія 63 Доповідач Миніч Т. І.
05 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря судового засідання Кузьменко А.О.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мельник О.В.
у цивільній справі № 289/2585/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Макарівська квартирно-експлуатаційна частина (району) про позбавлення права користування житловим приміщенням,-
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом. Просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 та вирішити питання судових витрат. В обґрунтування поданого позову зазначав, що він є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 з грудня 1999 року. Згідно ордеру №14/8 від 30.12.1999 року право на зайняття житлової площі також мають дочка позивача ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 . З дозволу позивача з січня 2003 року за вказаною адресою зареєстровано місце проживання колишнього зятя - відповідача по справі ОСОБА_1 . Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано ще в травні 2010 року і відповідач перестав бути членом сім'ї позивача. Фактично із середини 2018 року у даній квартирі відповідач не проживає, особисті речі у домоволодінні відсутні. Тому, на думку позивача, ОСОБА_1 втратив право користування даним житлом. Крім того вказував, що він є пенсіонером, ветераном війни - учасником бойових дій і крім пенсії інших доходів не має. Реєстрація місця проживання відповідача за даною адресою перешкоджає йому оформити субсидію на комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 6 907,05 грн. У зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки його посиланням про те, що саме він з 2010 року одноособово оплачував комунальні послуги, що засвідчує і його інтерес до проживання у вказаній квартирі і виконання ним єдиним серед зареєстрованих в квартирі осіб обов'язків, покладених законодавством на наймача та користувача квартири. Крім того вказує, що згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України №95 від 28.04.2004 року «Про затвердження форми акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї» не поширює дію на спірні правовідносини, не має вказівки щодо його застосування депутатами місцевого самоврядування при визначені факту проживання чи не проживання особи в жилому приміщенні і не може бути застосований до акту обстеження без номеру від 07.06.2022 року. Вважає, що судом неповно з'ясовано обставини складання актів обстеження житла від 02.12.2022 та від 15.12.2022. Вказує, що у відзиві на позовну заяву він зазначав, що в листопаді 2022 року позивач разом із ОСОБА_3 без його відома, змінили замки в квартирі, ключі від квартири йому не дали. З цього часу і були складені вказані акти і додані до них фотокартки, факт заміни замка в дверях квартири в судовому засіданні підтвердила ОСОБА_3 і повідомила, що замок був змінений 3 місяці тому (засідання відбулось 27.01.2023 року). Тому, його відсутність в квартирі в період з листопада 2022 року до теперішнього часу не є наслідком втрати інтересу до квартири, а є результатом чинення перешкод позивачем і його ому користуванні квартирою. Також вказує, що дійсно збудував будинок в селі, який використовує як дачу, але вказаний будинок не може бути альтернативою квартирі. Він є власником магазина поруч з квартирою, а тому часто заходить та використовує дану квартиру для відпочинку, сплачує за неї комунальні послуги та мав намір робити ремонт. З початку війни, тобто з лютого 2022 року переїхав жити в с.Біла Криниця в будинок, оскільки там безпечніше. Проте це є вимушеним і тимчасовим заходом. Однак, судом не надано оцінки поважності причин тимчасового не проживання відповідача у квартирі у зв'язку з війною, з урахуванням місцезнаходження квартири поряд з військовою частиною. Вказує, що судом в рішенні не зазначено мотивів відхилення свідчення ОСОБА_5 про те, що відповідач проживає в квартирі, а також не наведено мотивованої оцінки показам інших свідків. Також вказує, що судом не визначено які саме перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження квартирою спричиняє його реєстрація місця проживання у вказаній квартирі, оскільки пільга для учасників бойових дій не залежить від реєстрації в квартирі інших осіб і від їх доходу та призначається лише одна з виплат. Тому, на думку апелянта, позивач не може отримати субсидію на плату за користування комунальними послугами та квартплату не через реєстрацію в квартирі відповідача, а через використання ним пільг, наданих позивачу як учаснику бойових дій. Крім того, останнім не надано жодного доказу, що підтверджує факт відмови йому в надані субсидії. Апелянт звертає увагу суду, що відсутності його в квартирі понад 6 місяців з 2010 року ніколи не було.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідно до ордеру № 14/8 від 30.12.1999 року ОСОБА_2 вселився до квартири АДРЕСА_3 ). До складу сім'ї наймача також входить дочка ОСОБА_3 , 1980 року народження та онука ОСОБА_4 , 1999 року народження (а.с.6).
Згідно довідки Макарівської КЕЧ № 128 від 18.10.2021 року в квартирі АДРЕСА_1 з 24.01.2000 року зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 10.01.2003 року у даній квартирі також зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 (а.с.8).
Як вбачається із копії Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , шлюб між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 12.05.2010 року про що зроблено актовий запис №211 (а.с.10).
Станом на 01.11.2021 року заборгованість по квартплаті та комунальних послугах за квартиру АДРЕСА_1 становить 6907,05 грн., що підтверджується довідкою будинкоуправління № 9 Макарівської КЕЧ № 425 від 29.11.2021 року.
Згідно довідки Макарівської КЕЧ № 564/815 від 19.09.2022 року заборгованість по квартирі АДРЕСА_1 становить 12800 грн. і утворилась з 01.09.2021 року.
Зі змісту довідки №87 від 18.08.2022 року, наданої Будинкоуправлінням № 9 Макарівської КЕЧ, вбачається, що ОСОБА_1 частково сплачував за комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 до 2020 року. Згідно квитанцій, наданих відповідачем, останній платіж був здійснений 28 серпня 2020 року на суму 3000 грн.(а.с.147-52).
Згідно Акту обстеження по факту проживання (не проживання) особи на території населеного пункту Городок за адресою АДРЕСА_2 без номеру від 25.11.2022 року, складеного депутатом селищної ради М.М.Іванчик на підставі пояснень сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_1 не проживає у даній квартирі з 2021 року.
Обставини, зазначені в акті, підтвердила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239159439 від 29.12.2020 року за ОСОБА_1 24.12.2020 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 182505530:02:003:0193 (а.с.34).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 253277907 від 19.04.2021 року за ОСОБА_1 15.04.2021 року зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 87,9, житловою площею 39,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . Підстава реєстрації - декларація про готовність об'єкта до експлуатації серії ЖТ 161210407804 видана Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області та технічний паспорт № 774 виданий 29.10.2020 року (а.с.35).
Зі змісту спільної заяви, підписаної п'ятьма мешканцями по АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 постійно проживає в будинку АДРЕСА_4 разом із родиною на протязі декількох років.
Згідно спільної заяви підписаної ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відповідач ОСОБА_1 постійно проживав та проживає на даний час за адресою АДРЕСА_2 .
Однак будучи допитаними в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_5 повідомили, що часто бачать відповідача біля будинку та спірної квартири, як він заходив у дану квартиру. Однак підтвердити факт саме постійного проживання в спірній квартирі не можуть, так як не знають, що саме робив ОСОБА_1 в даній квартирі.
Згідно заяви ОСОБА_4 проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 з 2016 року не підтверджено.
З Актів обстеження житла, складених комісією в складі працівників Макарівської КЕЧ від 29.08.2022 о 14.00 год., 31.08.2022 о 11.00 год., 19.09.2022 о 20.00 год., 18.10.2022 о 18.00 год., 10.10.2022 без зазначення часу, вбачається, що на час обстеження у спірній квартирі ніхто із мешканців не перебував.
Згідно Акту обстеження житла від 02.12.2022 року у складі комісії Макарівської КЕЧ із долученням до нього фото таблиці, встановлено, що станом на 02.12.2022 року в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживає. Під час огляду його особисті речі відсутні, квартира не придатна для відпочинку (відсутнє ліжко, кухонна плита, посуд для приготування їжі, відсутні засоби особистої гігієни). Двері для обстеження відчинив квартиронаймач ОСОБА_2 .
Згідно Акту обстеження житла від 15.12.2022 року у складі комісії Макарівської КЕЧ із долученням до нього фототаблиці, встановлено, що станом на 15.12.2022 року в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживає, особисті речі відсутні. В даній квартирі на час обстеження проживає квартиронаймач ОСОБА_2 , наявне одне ліжко та його особисті речі.
Суд не прийняв як належний доказ Акт обстеження № 1800 від 30.09.2021 року і Акт обстеження без номеру від 07.06.2022 року, складені депутатом селищної ради М.М.Іванчик та видані на їх підставі Довідки Городоцької селищної ради №1801 від 30.09.2021 року та №521 від 07.06.2022 року, оскільки Акти складені без дотримання вимог, визначених діючим на час їх складення Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №95 від 28.04.2004 року «Про затвердження форми Акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову.
При цьому судом враховано, що відповідно до змісту ст.16 ЦК України кожна особа має право, звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.
Правовідносини, що склалися між сторонами є житловими і згідно заявлених позовних вимог врегульовані ст.ст.71,72 ЖК України.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Пунктом 2 частини 3 даної норми також передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном,- протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності особи понад встановлених строків, здійснюється в судовому порядку (ст.72 ЖК України).
Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування житловим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Якщо така особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутній понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають питання щодо терміну його відсутності та поважність причин такої відсутності.
Відповідно до ст.107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.
У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 Житлового кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Також, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Отже, врахування пропорційності, яке є принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідача.
На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Наявні у справі докази в їх сукупності свідчать про те, що відповідач протягом тривалого часу, більше 6 місяців, в спірному житлі не проживає, його особистих речей в ньому немає, будь-яких витрат з утримання квартири, сплати комунальних послуг відповідач не несе з серпня 2020 року. Відповідач має в особистій власності житловий будинок площею 87,9 кв.м., який введений в експлуатацію та на цей будинок 15.04.2021 року за відповідачем зареєстровано право власності, у зв'язку із чим відповідач втратив необхідність та інтерес щодо проживання у спірній квартирі.
Реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі створює позивачу перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.
Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: Судді: