Житомирський апеляційний суд
Справа №278/347/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
03 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16 березня 2023 року,
Зазначеною ухвалою обрано обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 травня 2023 року включно. Визначено запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів, для працездатних осіб, що складає 53 680 грн. для забезпечення виконання ОСОБА_8 обов'язків, визначених КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у вигляді домашнього арешту за місцем проживання в с.Станішивка Житомирського району. Зазначає, що прокурором в клопотанні не наведено жодних обґрунтованих доказів на підтвердження процесуальних ризиків, передбачених ст.177 К1ІК України, фактично це клопотання базується на припущеннях. Наголошує, що не має на меті переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, незаконно впливати на відповідних учасників провадження. Зазначає, що не отримував жодної повістки про призначений судовий розгляд провадження. Звертає увагу, що щиро розкаюється у вчиненому, його дії були спонтанними. Гарантує дотримання відповідної процесуальної поведінки в разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в підтримку апеляційних вимог, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №278/347/23, в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12022060410000630 від 19.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
16.03.2023 в судовому засіданні Житомирським районним судом Житомирської області було розглянуто клопотання прокурора ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 (а.п.17-19).
На думку апеляційного суду подане клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.184 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, утому числі й процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
В свою чергу, вирішуючи зазначене клопотання прокурора, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження (обвинувачений та його захисник заперечували щодо доводів клопотання прокурора), суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення, зазначивши мотиви в існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Апеляційний суд звертає увагу, що кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання обрання запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
В даному випадку, апеляційні посилання обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність обрання строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, котре згідно ст.12 КК України відносяться до тяжкого правопорушення, міра покарання, у разі визнання його винуватим, передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Крім того, слід врахувати і той факт, що в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебувають кримінальні провадження відносно ОСОБА_8 , зокрема, №12021060410000177 від 16.04.2023, №12021060410000241 від 31.05.2021 за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України (тобто у вчинені умисних тяжкого та нетяжкого правопорушень проти власності), останній перебував у розшуку, в попередньому притягувався до кримінальної відповідальності. Вище зазначене опосередковано підтверджує очевидно підвищений ступінь суспільної небезпечності цієї особи. Жодних відповідних доказів на спростування вище наведених фактів стороною захисту суду апеляційної інстанції - не надано.
Апеляційні посилання обвинуваченого на те, що він не ухилявся від суду (не отримував повістки), є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження, останній не з'являвся належно до суду, ігнорував відповідні повістки та повідомлення, був відсутній за місцем проживання. Переконливих доказів на спростування цих фактів апеляційному суду також не надано.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність (фактично - доведеність) ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати. Крім того, на думку апеляційного суду, за наведених обставин є доведеним і процесуальний ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу на інших учасників провадження - проживають в одному населеному пункті - селі Станишівка. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що фактично всі учасники кримінального провадження судом не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Одночасно, слід врахувати і ті факти, що у відповідності до матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_8 є неодруженим, не має утриманців, не працевлаштований (відсутнє джерело доходу).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання обрання запобіжного заходу, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував згідно обвинувального акту фактичні обставини інкримінованого кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Формальне гарантування обвинуваченим належного дотримання процесуальних обов'язків, як і щире каяття у вчиненому, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки останнього, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при обрані запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.376 ч.2, 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16 березня 2023 року, якою обрано обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 травня 2023 року включно, з визначенням застави у розмірі 53 680 грн., - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: