Справа № 161/13979/22 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/342/23 Доповідач: Данилюк В. А.
28 березня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Савчук Т. Ф.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кучми В. Ю. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вимоги позову обґрунтовано тим, що наказом ТОВ «ВестЕлектра» №26-К від 03.07.2015 року його було прийнято на роботу водієм транспортних засобів, а наказом №5 від 01.04.2022 року його було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП. Починаючи з січня 2022 року відповідач не виплачував заробітну плату. На даний час заборгованість по заробітній платі перед позивачем не погашена, що зумовлює необхідність звернення до суду з цим позовом.
У зв'язку з цим просить суд стягнути з відповідача 161723 (сто шістдесят одну тисячу сімсот двадцять три) гривні 81 коп, а саме: 30 300 (тридцять тисяч триста) гривень заборгованості з виплати заробітної плати за січень, лютий, березень 2022 року, 40 524 (сорок тисяч п'ятсот двадцять чотири) гривні 26 коп - компенсації за 119 днів невикористаної відпустки; 90 899 (дев'яносто тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 55 коп середнього заробітку за час затримки виплати сум належних при звільненні за період з 02.04.2022 року по 07.10.2022 рік.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» (45603, Луцький район, с. Струмівка, вул. Об'їзна, 3, ЄДРПОУ 38911544) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 161723 (сто шістдесят одну тисячу сімсот двадцять три) гривні 81 коп, а саме: 30 300 (тридцять тисяч триста) гривень заборгованості з виплати заробітної плати за січень, лютий, березень 2022 року, 40 524 (сорок тисяч п'ятсот двадцять чотири) гривні 26 коп - компенсації за 119 днів невикористаної відпустки; 90 899 (дев'яносто тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) гривень 55 коп середнього заробітку за час затримки виплати сум належних при звільненні за період з 02.04.2022 по 07.10.2022.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» (45603, Луцький район, с. Струмівка, вул. Об'їзна, 3, ЄДРПОУ 38911544) на користь держави судовий збір у розмір 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду,відповідач ТОВ «ВестЕлектра» подав апеляційну скаргу,в якій вважаєрішення незаконним та таким, яке постановлено з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.З урахуванням того, що жодних правових підстав для нарахування і виплати заробітної плати позивачу не було за період останніх місяців роботи січень, лютий, березень 2022 року, оскільки в цей період за заявами позивача йому надавалися відпустки без збереження заробітної плати, то відповідно до нижченаведених правових аргументів з посиланням на судову практику відсутні і правові підстави для виплати середнього заробітку за період затримки у виплаті сум належних при звільненні працівника. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача Кучма В. ю. апеляційну скаргу підтримав і просив скаргу задовольнити, позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що у період з 06.07.2015 по 01.04.2022 ОСОБА_3 працював у ТзОВ «ВестЕлектра», звільнений 01.04.2022 з посади водія автотранспортних засобів за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП. Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача та копією наказу №5 ТзОВ «ВестЕлектра» про звільнення від 01.04.2022 (а.с.6).
Як убачається з довідки Пенсійного фонду України від 23.08.2022 заробітна плата ОСОБА_3 за грудень 2021 року становила 10 100 грн (а.с.7-8).
Відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на такі обставини.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували обставину невиплати позивачу суми повної заборгованості по заробітній платі, суду не надано, відповідач не надав на ухвалу суду від 07.11.2022 довідки про заборгованість по заробітній платі, тому суд бере до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за грудень 2021 року, а також розрахунок невиплачених коштів, складений позивачем, який повністю відповідає відомостям Пенсійного фонду України.
У ході судового розгляду не здобуто відомостей про виплату позивачеві відповідачем заборгованості по заробітній платі за січень, лютий, березень 2022, що згідно зі статтями 47, 115-116 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку.
На думку суду, відсутність у позивача можливості щодо подання довідки про заборгованість по заробітній платі, неподання відповідачем до органу Пенсійного фонду відомостей про нараховану заробітну плату не може тлумачитися на шкоду працівнику та бути підставою обмеження права на отримання заробітної плати, яка є джерелом його існування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в користь позивача заборгованість по виплаті заробітної плати за січень, лютий, березень 2022 року в розмірі 30 300 грн.
Такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений без урахування доказів, наданих відповідачем на заперечення позовних вимог.
Так, відповідно до копій наказів №16 від 29.12.2021 р, №1 від 31.01.2022 року та №2 від 28.02.2022 року позивачу ОСОБА_3 було надано відпустки без збереження заробітної плати: з 04.01.2022 року по 31.01.2022 року, з 01.02.2022 року по 28.02.2022 року та з 01.03.2022 року по 23.03.2022 року. Такі відпустки надавалися позивачу на підставі його заяв, копії яких є в матеріалах справи. Таким чином, убачається, що ОСОБА_3 у період, за який він вимагає стягнення заробітної плати, не працював, оскільки перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
Позивач ОСОБА_3 стверджує, що перебував на роботі з 18.01.2021 року по 21.01.2022 року, з 24.01.2022 року по 28.01.2022 року, з 01.02.2022року по 04.02.2022 року, з 07.02.2022 року по 18.02.2022 року, на підтвердження чого ним було надано копії подорожніх листів службового легкового автомобіля. Разом з тим будь - яких інших доказів про перебування позивача у відрядженні у цей період чи про відкликання його з відпустки позивачем не надано. При цьому даний факт заперечується відповідачем. Суд першої інстанції не надав оцінки ні вище зазначеним наказам про відпустку позивача, ані його заявам про надання відпусток, не звернув увагу, що копії дорожніх листів не можуть бути належним та допустимим доказом перебування позивача на роботі та виконання ним своїх обов'язків.
Таким чином суд дійшов помилкового висновку про те, що на користь позивача слід стягнути його заробітну плату за період з січня по березень 2022 року.
Частина перша статті 83 Кодексу законів про працю України зазначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
На підставі індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу, наданих позивачем, суд вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 119 днів у розмірі 40 524,26 грн.
Разом з тим, як убачається з наданої представником відповідача довідки про нараховані та виплачені працівнику суми за період з жовтня 2021 по січень 2022 року розмір щомісячної заробітної плати ОСОБА_3 з урахуванням утриманого податку ПДФО становить 8090, 25 грн, період невикористаних відпусток становить 119 днів, а сума невиплаченої компенсації становить 32 379,67 грн, що визнав і представник відповідача в судовому засіданні. А тому сума компенсації за невикористану відпустку підлягає зменшенню.
Що стосується стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, то в даному випадку слід зазначити наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 ТПП України засвідчило форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Посилаючись на форс-мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що у конкретному випадку між позивачем та відповідачем виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства України щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установивши, що при звільненні працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У постанові від 27.03.2013 року по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, враховуючи, що з вини відповідача з позивачем не проведено розрахунок в день звільнення, оскільки не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, то з відповідача слід стягнути кошти за затримку розрахунку при звільненні.
При розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд керується пунктом 21постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями).
Середній заробіток працівника визначається, відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника.
При цьому згідно з пунктом 5 Порядку, основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата.
Суд взяв до уваги суми доходу позивача, згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_3 та визначив середньоденну заробітну плату за період з лютого по березень 2022 року становить 480,85 грн, при цьому середньоденна заробітна плата з урахуванням довідки про нараховані та виплачені суми ОСОБА_3 становить 386,20 грн., а тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 квітня 2022 року по 07 жовтня 2022 року становить 72991,80 грн, виходячи з наступного розрахунку: 386,20грн х 189 робочих дні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та вказаних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Враховуючи розмір суми, що належала позивачу при звільненні, яка є неспівмірною з нарахованою сумою компенсаціїі, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача 35 000 грн. компенсації, яка є наближеною до суми, яка належала до виплати при звільненні.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права рішення суду слід змінити, задовольнивши позов частково та стягнувши компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 35 000 грн.
Відповідно до ч.13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року в даній справі змінити.
Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» на користь ОСОБА_3 32379 (тридцять дві тисячі триста сімдесят дев'ять) гривень 67 копійок компенсації за не використану відпустку та 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестЕлектра» на користь держави 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 квітня 2023 рокуу.
Головуючий
Судді :