Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 760/25132/18
провадження № 61-6179 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвокат Лінник Микола Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника Миколи Анатолійовича, на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махай Л. Д., Кравець В. А. від 01 лютого 2022 року,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд: стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2013 року № 50007879 у розмірі 1 650 235,12 грн, із розрахунку: залишок непогашеної частини кредиту у розмірі 554 022,04 грн; 10 % річних за час прострочення сплати залишку кредиту в розмірі 187 760,35 грн; 9,9 % за користування кредитними коштами в розмірі 193 187,49 грн; заборгованість за неоплаченими виставленими рахунками за повернення кредиту та сплати процентів сумі 159 659,40 грн; 10 % за порушення терміну оплати виставлених рахунків за повернення кредиту та сплати процентів в сумі 32 269,67 грн; інфляційні втрати за період порушення терміну оплати виставлених рахунків за повернення кредиту та сплати процентів в сумі 38 376,41 грн; компенсація понесених витрат (пункт 8.5. договору) у розмірі 5 400,00 грн; 3 % річних за час прострочення відшкодування витрат (пункт 8.5. договору) у розмірі 520,05 грн; втрати від інфляції за час прострочення відшкодування витрат (пункт 8.5. договору) у розмірі 1 987,16 грн; штраф та пеня в розмірі 2 148,36 грн (згідно з рахунків № № 00244705, 00246102, 00251106); штраф за несвоєчасне повернення кредиту 20 % від суми залишку кредиту на дату вимоги в розмірі
155 226,24 грн. Розрахунок здійснено станом на 06 вересня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 14 березня 2013 року між товариством та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50007879,
а також підписано невід'ємні додатки до договору - Загальні умови кредитування та графік погашення кредиту. Відповідно до пункту 1.1. Загальних умов товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит
у сумі, визначеній у кредитному договорі, у кредитному договорі сторони встановили еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.
Товариство вказувало, що згідно з умовами кредитного договору, які містяться в розділі «Основні умови Кредиту», товариство надало, а відповідач отримав кредит у розмірі 242 720,11 грн, що складало еквівалент
29 851,20 доларів США, цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки VW модель Tiguan, кузов НОМЕР_1 ,
об'єм двигуна 1968 куб. см., рік випуску 2013.
06 березня 2014 року між товариством та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 50007879. Відповідно до умов додаткової угоди товариство надало, а відповідач отримав додатковий кредит у розмірі 69 927,97 грн, що складало еквівалент 7 238,92 доларів США, цільове призначення додаткового кредиту: сплата страхових платежів відповідно до договору страхування від 22 березня 2013 року № 245002/4098/0001297.
Позивач зазначав, що за умовами договору усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному відповідно до пункту 1.3. Загальних умов кредитування. При цьому термін кредитування, відповідно до
пункту 1.4.2. Загальних умов, погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частинами щомісячно на відповідну дату.
Відповідно до пунктів 3.2 та 3.2.1. Загальних умов передбачено право товариства достроково вимагати повернення кредиту та додаткового кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж 1 (один) календарний місяць.
У зв'язку із систематичним невиконанням відповідачем умов договору, товариством 18 березня 2015 року було направлено відповідачу вимогу (повідомлення) про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2013 року № 50007879, вимога відповідачем умисно не була отримана, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором не була погашена.
Ураховуючи вищевикладене, ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд його позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року
у складі судді Усатової І. А. у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що з наданих позивачем копій рахунків-фактур вбачається, що відповідач регулярно сплачував платежі за кредитним договором. Суд, проаналізувавши надані позивачем розрахунки та вивчивши наданий відповідачем висновок експерта судово-економічної експертизи, дійшов висновку, що розмір щомісячного платежу, наведений у графіку погашення кредиту станом на дату укладення договору про внесення змін/додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 50007879, не враховує частину ціни автомобіля, що вже сплачена позичальником, а надані позивачем розрахунки заборгованості не підтверджуються документально. Висновком експерта підтверджено переплату за кредитом станом на 01 січня 2015 року
у розмірі 835,65 доларів США.
Крім того, судом не прийнято до уваги доводи позивача про те, що судовий експерт не мав права керуватися Законом України «Про кредитні спілки», Методикою проведення судово-бухгалтерських (економічних) експертиз з деяких питань фінансово-господарської діяльності комерційних банків, Методикою вирішення судово-економічною експертизою питань, які виникають у справах щодо порушень у діяльності комерційних банків, оскільки правильності розрахунків, зазначених у вищевказаному висновку, не спростував, повторну експертизу провести позивач не просив. Експертний висновок не містить посилань на вказаний закон та методичні рекомендації.
У зв'язку з відмовою у позові через необгрунтованість позовних вимог суд не застосував положення закону про позовну давність, про яке просив відповідач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги
ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за період з лютого по березень 2015 року зі сплати процентів в розмірі
18 436,44 грн, залишок суми кредиту в розмірі 554 022,04 грн та штраф
у розмірі 20 % від суми кредиту в розмірі 155 226,24 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір
у розмірі 27 290,03 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наданий ОСОБА_1 експертний висновок судово-економічної експертизи не спростовує залишок суми кредиту у розмірі 554 022,04 грн, що підтверджується наданими позивачем доказами.
Суд зазначив, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується заборгованість ОСОБА_1 по виставленим рахункам за період з лютого
по березень 2015 року (до дострокової вимоги) з платежів в повернення кредиту (у тому числі додаткового кредиту) та сплати процентів у розмірі
20 584,80 грн. Однак, суд не може вийти за межі вимог, заявлених позивачем, так як в прохальній частині апеляційної скарги ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути заборгованість по виставленим рахункам за період з лютого по березень 2015 року (до вимоги) з платежів в повернення кредиту (у тому числі додаткового кредиту) та сплати процентів у розмірі 18 436,44 грн.
Апеляційний суд вказав, що сторони передбачили в договорі розрахунок розміру штрафу від суми кредиту з урахуванням його прив'язки до еквіваленту у іноземній валюті станом на день формування вимоги, тому стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми кредиту згідно з пунктом 8.2. Загальних умов кредитування у розмірі 155 226,24 грн є доведеним.
Суд зазначив, що ТОВ «Порше Мобіліті» не пропущено строк звернення до суду (позовна давність) з вказаним позовом, так як товариство про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет застави дізналося 13 квітня 2016 року, тобто з моменту, коли суд апеляційної інстанції своїм судовим рішенням залишив в силі рішення суду першої інстанції від 24 грудня 2015 року у справі № 755/14446/15 про задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису
від 20 червня 2015 року таким, що не підлягає виконанню. Указане рішення апеляційної інстанції 28 грудня 2016 року залишено без змін судом касаційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лінник М. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника М. А., про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 760/25132/18 із Солом'янського районного суду м. Києва, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника М. А., про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення задоволено, зупинено постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року до закінчення її перегляду
у касаційному порядку та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 554/9126/20 (провадження № 61-13760 сво 21).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника М. А., мотивована тим, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження
№ 14-10 цс 18), де зроблено висновок про те, що «якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу»; у постановах Верховного Суду України
від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251 цс 16, від 02 грудня 2016 року
у справі № 6-1707 цс 15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996 цс 16,
від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900 цс 16, в яких зроблено висновок, що «за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (частина п'ята статті 261 ЦК України)»; у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі
№ 468/1495/18-ц, провадження № 61-16807 св 19, де зроблено висновок про те, що після спливу тридцяти календарних днів з дня отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на повне дострокове повернення всієї суми кредиту та інших нарахувань за кредитним договором і саме з вказаного часу мас відраховуватись загальний трирічний строк позовної давності.
Вказує, що суд апеляційної інстанції з'ясував розмір заборгованості за кредитним договором на підставі недопустимих доказів (за відсутності розрахунку заборгованості), посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 761/22099/16-ц; від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц; від 17 червня 2020 року
у справі № 136/1187/16-ц; від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц,
в яких зроблено висновок про те, що відсутність розрахунку заборгованості є підставою для відмови у задоволенні позову.
Також суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину другу
статті 1050 ЦК України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення штрафу за порушення пункту 8.3 Загальних умов кредитування у розмірі 155 226,24 грн, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладеного у постановах: від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц; від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц.
При цьому, зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібраних доказів, при розрахунку заборгованості не надав оцінки висновку судово-економічної експертизи, а взяв до уваги лише виписку
по рахунку, рахунки-фактури, надані позивачем.
Апеляційний суд неправомірно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення відповідно до пункту 8.2 Загальних умов кредитування штраф у розмірі 155 226,24 грн - 20 % від суми кредиту, оскільки розраховано штраф не від суми виданого кредиту, яка зазначена в кредитному договору -
242 720,11 грн, а від суми 776 131,20 грн, що взагалі не узгоджується з умовами кредитного договору. При цьому, суд апеляційної інстанціїне тільки необґрунтовано стягнув штраф у розмірі 155 226,24 грн, а ще й не застосував до вказаних позовних вимог строк позовної давності в один рік за заявою представника відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності, що була заявлена в суді першої інстанції.
Зазначає, що штраф було нараховано позивачем 18 березня 2015 року, однак з позовом ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося у вересні 2018 року з пропуском строку позовної давності, тому суд апеляційної інстанції помилково вказав, що перебіг позовної давності почався саме з моменту коли судовим рішенням, що набрало законної сили (13 квітня 2016 року), встановлено, що виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, визнано таким,
що не підлягає виконанню. Судом апеляційної інстанції не було досліджено та вказано в судовому рішенні, яка сума заборгованості за кредитом була вказана в цьому виконавчому написі від 20 червня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 839 про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль, що належить відповідачу, що було визнано таким, що не підлягає виконанню, в якому взагалі не було зазначено про штраф у розмірі 155 226,24 грн.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув із відповідача судовий збір, так як відповідно до посвідчення від 25 червня 2002 року
№ НОМЕР_2 він є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «Порше Мобіліті» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, судом досліджено всі надані докази у сукупності та правильно встановлено обставини у справі, тому оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Просить касаційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з
ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 березня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50007879 (т. 1, а. с. 20).
Положеннями вказаного договору передбачено: сума кредиту - 242 720,11 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 29 851,20; строк кредиту -
60 місяців; курс для обчислення - 8,1310 грн/долар США, курс філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь; процентна ставка - 9,90%, змінна ставка відповідно до
пункту 2.3 загальних умов кредитування; разова комісія за надання кредиту - 2,50% від суми кредиту; цільове призначення кредиту - на придбання автомобіля марки VW модель Tiguan, кузов НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1968 куб. см., рік випуску 2013; ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті - 37 314,00 доларів США; перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 7 462,80 доларів США; спосіб надання кредиту - перерахування на рахунок № НОМЕР_3 у банку «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, одержувач - ТОВ «Автосоюз»; призначення платежу: «За придбання автомобіля».
Додатком до кредитного договору № 50007879 є Загальні умови кредитування (далі - Умови), які підписані ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 21-31).
Додатком до кредитного договору є договір купівлі-продажу автомобіля
від 18 березня 2013 року № 376148, укладений між ТОВ «Автосоюз» та ОСОБА_1 , предметом якого є зобов'язання продавця передати у власність покупцю автомобіль, модель, марка, комплектація якого вказана в специфікації, а зобов'язанням покупця є прийняття та оплата зазначеного автомобіля. Загальна ціна автомобіля, відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору № 376148, складає 303 401,00 грн, у тому числі ПДВ 50 566,83 грн,
що дорівнює на дату підписання 37 314,00 доларів США (т. 1, а. с. 41-43).
26 березня 2013 року між сторонами кредитного договору № 50007879 укладено договір застави транспортного засобу № 50007879, предметом якого є застава майна - автомобіля марки VW модель Tiguan, кузов НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1968 куб. см., рік випуску 2013, державний номер НОМЕР_4 , позичальником з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 50007879 (т. 1, а. с. 46-51).
Також між сторонами кредитного договору № 50007879 укладено договір про внесення змін/додаткова угода № 1 до кредитного договору № 50007879
від 06 березня 2014 року, предметом якої є прийняття компанією зобов'язань надання позичальнику додаткової суми в сумі еквіваленту 7 238,92 доларів США в українських гривнях, а позичальник прийняття на себе зобов'язання прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії суму додаткового кредиту у повному обсязі, а також сплатити проценти за його використання та інші платежі відповідно до умов кредитного договору, всіх додатків, що є його невід'ємними частинами, та додаткової угоди
(т. 1, а. с. 55-58).
Сторони встановили, що на дату укладення додаткової угоди еквівалент суми додаткового кредиту у іноземній валюті, прийнятий для сторін, дорівнює
69 927,97 грн, цільове призначення додаткового кредиту наведено в пункті 1.2 додаткової угоди № 1 - сплата страхових платежів відповідно до договору страхування № 245002/4098/0001297 від 22 березня 2013 року, укладеного між позичальником із страховою компанією ПрАТ «УНІКА», на виконання умов кредитного договору № 50007879.
09 липня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № 50007879, предметом якої є внесення змін до укладеного кредитного договору № 50007879 в частині внесення змін до строку кредитування - 84 місяці; внесення відповідних змін до графіка погашення кредиту; внесення змін до договору застави транспортного засобу
(т. 1, а. с. 59-63).
15 липня 2014 року між сторонами кредитного договору № 50007879 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору застави транспортного засобу від 26 березня 2013 року, яким визначено, зокрема, зміна строку користування кредитом за кредитним договором № 50007879 - 84 місяці
(т. 1, а. с. 66-67).
З наданих ТОВ «Порше Мобіліті» копій рахунків-фактур, позивач на виконання умов договору, щомісяця надсилав на адресу ОСОБА_1 рахунок-фактуру, для сплати останнім чергових платежів за умовами договору
(т. 1, а. с. 68-113).
18 березня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслав ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) № 50007879 про дострокове повернення кредиту у повному обсязі та сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі
738 833,08 грн, з яких: 554 022,04 грн - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту; 27 436,44 грн - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу); 2 148,36 грн - штрафні санкції відповідно до пункту 8.3 Договору; 155 226,24 грн - штраф за порушення терміну повернення кредиту у розмірі 20% від суми кредиту. Вказана вимога надсилалася на адресу ОСОБА_1 , вказану в договорі, що підтверджується копією конверта з відміткою про повернення за терміном зберігання
(т. 1, а. с. 114-115).
20 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 839, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль
VW Tiguan, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості
(т. 1, а. с. 117).
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 січня 2016 року
у справі № 760/10225/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року у справі № 760/10225/15-ц залишено без змін рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 березня
2016 року, яким скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 28 січня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121-134).
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2016 року у справі № 755/14446/15-ц залишено без змін ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено (т. 1, а. с. 196-204).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вказував, що отримав від ТОВ «Порше Мобіліті» досудову вимогу 03червня 2015 року про дострокове повернення кредиту,а з позовом ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося у вересні 2018 року зі спливом строку позовної давності,тому просив суд застосувати строк позовної давності (т. 1, а. с. 163-171).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування останніх
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника М. А., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16?ц).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає,
що управнений суб'єкт:
має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист;
у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту;
самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.
Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.
Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. У позасудовому порядку захист суб'єктивного права також нерозривно пов'язується із фактором часу, про що свідчить зміст
статті 88 Закону України «Про нотаріат».
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Натомість, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а також у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред'явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права.
У справі, що переглядається, право ТОВ «Порше Мобіліті» на позов виникло
18 квітня2015 рокупісля надіслання ОСОБА_1 вимогу (повідомлення)
№ 50007879 про дострокове повернення кредиту і з цього моменту почався перебіг позовної давності.
Проте, звернувшись до суду із цим позовом у вересні 2018 року ТОВ «Порше Мобіліті» пропустило позовну давність.
Причинами пропуску позовної давності ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що оскільки існував виконавчий напис, виданий 20 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М., то відповідно у товариства не було правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з тим, що, на їх думку, право було захищено виконавчим написом нотаріуса.
З урахуванням того, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 24 грудня 2015 року у справі № 755/14446/15-ц, яке набрало законної сили (13 квітня 2016 року) позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса від 20 червня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованості, тому позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
ТОВ «Порше Мобіліті» вважало, що зазначені обставини були поважними причинами пропуску позовної давності.
Проте такі доводи є помилковими.
Положення частини п'ятої статті 261 ЦК України не суперечать загальному правилу визначення моменту початку перебігу позовної давності, закріпленому у частині першій цієї статті, а лише конкретизує дату, погоджену сторонами при укладенні договору, з якої кредитор міг та повинен був довідатись про порушення свого права.
Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку.
Підстави зупинення та переривання позовної давності визначені у статтях 263, 264 ЦК України.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Зазначене вище свідчить, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.
Звернення особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису є певною мірою ризиком, пов'язаним, у тому числі, із пропуском позовної давності. Однак особа сама вирішує як їй здійснювати захист своїх прав, в судовому або ж позасудовому порядку.
Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п'ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.
Тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що:
- початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов'язання;
- вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг;
- визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності;
- визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності;
- звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису (стаття 18 ЦК України) і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку.
Питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Саме позивач повинен довести поважність характеру тієї чи іншої причини, а не інші учасники, адже це в його інтересах, щоб суд визнав поважними причини пропуску позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12?97гс19), від 19 листопада 2019 року у справі
№ 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).
При вирішенні питання позовної давності, суд апеляційної інстанції вказав, що ТОВ «Порше Мобіліті» не пропущено строк на звернення до суду з вказаним позовом, так як товариство про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізналося
13 квітня 2016 року, тобто з моменту, коли суд апеляційної інстанції своїм судовим рішенням залишив в силі рішення суду першої інстанції у справі
№ 755/14446/15 про задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису від 20 червня 2015 року таким, що не підлягає виконанню. Указане рішення апеляційної інстанції 28 грудня 2016 року залишено без змін судом касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права з часу, коли закінчився строк виконання договору, незалежно від того, чи звертався він після закінчення такого строку до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
За такої умови, очевидно, що вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.
Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права має усвідомлювати й наслідки такого порушення.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження
№ 61-13760 сво 21.
Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» не пропущено строк на звернення до суду з вказаним позовом (позовна давність), так як наведені позивачем причини пропуску позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи та наведеним вище положенням ЦК України й правовим висновкам Верховного Суду.
Тривалий розгляд спорів за участі сторін, не позбавляв позивача можливості звернутися до суду із позовом про стягнення боргу раніше та захистити своє порушене право. Інших обставин, які виникли та унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, позивач не навів.
Ураховую викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що у задоволенні обґрунтованих позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав пропуску строку позовної давності зі звернення до суду.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 27 290,03 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та IIгруп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 як особа з інвалідністю 2 групи звільнений від сплати судового збору, на підтвердження чого надав копію посвідчення
від 25 червня 2002 року серія НОМЕР_5 , тому висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, наведених у постанові.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті», тому понесені у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати у розмірі 21 830,54 грн, які б мав сплатити відповідач за подання касаційної скарги, підлягають стягненню із позивача на користь держави, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в силу закону.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника Миколи Анатолійовича, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь держави судові витрати у розмірі 21 830,54 грн (двадцять одну тисячу вісімсот тридцять гривень п'ятдесят чотири копійки).
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець