Справа № 462/1875/23
07 квітня 2023 року суддя Залізничного районного суду м.Львова Румілова Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Львові про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач ОСОБА_1 14 березня 2023 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора УПП у Львівській області Багнюка Ю.І. серії ЕАР №5631413 від 19.07.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутності в його діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Позивач, звертаючись до суду, подав також клопотання про поновлення строку для звернення до суду з позовом, яке мотивовано тим, що оскаржувана постанова йому не вручалась, зазначену постанову отримав поштою 15 серпня 2022 року, після чого звернувся зі скаргою в Управління патрульної поліції, а в подальшому звертався до Залізничного районного суду м. Львова із позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, проте ухвалою від 13.12.2022 його позов було повернуто з підстав пропуску строку звернення до суду. Також звернувся вдруге до Залізничного суду м.Львова з тим самим позовом, однак ухвалою суду від 23 лютого 2023 року йому знов повернуто позовну заяву з мотивів неповажності причин пропущення строку на звернення до суду. Вважає, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин.
Ухвалою судді від 30.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без руху, для усунення недоліків такої, зокрема для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду позовна заява залишена без руху для усунення недоліків, а саме для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до суду.
На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій зазначив ті ж самі підстави для поновлення пропущеного строку для звернення до суду, які були зазначені ним у його 2-х попередніх позовах, та і в позові, якій був залишений без руху.
Розглянувши подану заявником заяву, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно ч.2 ст.123КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.01.2021 у справі № 757/48987/18-а, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова була винесена 19.07.2022, однак позивач звернувся до суду з адміністративним позовом лише 26.01.2023, тобто поза межами строку, визначеному законом.
Разом з тим, позивачем подане клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якому він просить суд поновити йому вказаний строк з покликанням на те, що він 22.08.2022 звертався із скаргою до УПП у Львівській області щодо оскарження постанови інспектора УПП у Львівській області Багнюка Ю.І. серії ЕАР №5631413 від 19.07.2022, однак листом від 31.08.2022 йому було відмовлено у задоволенні такої, так як ним пропущені строки оскарження відповідної постанови. Зазначає, що відмову у задоволенні скарги від УПП у Львівській області він отримав 09.09.2022. В подальшому він звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, проте ухвалою від 13.12.2022 його адміністративний позов було повернуто з підстав пропуску строку звернення до суду. Вказана ухвала позивачем не оскаржувалась, набрала законної сили. Також звертався вдруге до суду з тих самих підстав, однак ухвалою суду від 23 лютого 2023 року йому знов повернуто позовну заяву з мотивів неповажності причин пропущення строку, така ухвала ним не оскаржувалась.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Отже, законодавцем передбачено альтернативний порядок оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. Цей порядок не є досудовим порядком вирішення спору, оскільки передбачає можливість оскарження або до вищестоящого органу, або до суду у порядку, визначеному КАС України.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.01.2021 у справі № 757/48987/18-а законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином, звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, а відтак звернення ОСОБА_1 зі скаргою до УПП у Львівській області не є підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»),
Таким чином, звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 757/48987/18-а, від 07 грудня 2020 року у справі № 522/14986/19.
Суд вважає, що наведені позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними, а тому заява про поновлення строку задоволенню не підлягає.
Суд також звертає увагу на те, що ухвали суду від 13.12.2023 у справі №462/6136/22 та від 23 лютого 2023 року у справі № 462/574/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 5631413 від 19.07.2022 про повернення позовної заяви, ним не оскаржувались і набрали законної сили.
Суд також враховуєправову позицію, викладену Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28.05.2021.
Суд наголошує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про те, що зміст вказаних позивачем та встановлених при розгляді заяви обставин, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності, особливо з огляду на його реальну обізнаність про складання постанови.
Враховуючи викладене та встановлені фактичні обставини в сукупності, а також виходячи із принципу пропорційності та юридичної визначеності, суддею не встановлено переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом не можуть бути визнані поважними.
Керуючись ст.123, 160, 161, 169 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - вважати неподаною та повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.
Суддя: Н.М.Румілова