Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 369/16629/20
провадження № 61-66св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2021 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Суханової Є. М., Сушко Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що між сторонами 21 січня 2012 року було укладено шлюб. 23 березня 2020 року шлюб розірвано на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2389/20.
Від шлюбу сторони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дочки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 27 жовтня 2012 року по 22 червня 2015 року відповідно до наказу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва від 19 жовтня 2012 року № 513-В.
На підставі заяви та довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, виданої Макарівською центральною районною лікарнею 16 червня 2015 року за № 74, їй надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років 6 місяців з 23 червня 2015 року по 16 грудня 2015 року (наказ Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва від 07 червня 2015 року № 229-к/в).
У подальшому їй неодноразово подовжували термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, на підставі відповідних медичних висновків ЛКК та необхідності індивідуального догляду матері за дитиною.
За час шлюбу сторонами було придбано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу, а саме:
- легковий автомобіль «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, власник ОСОБА_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
- житлова квартира, загальною площею 94,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948.
Згідно зі звіту про оцінку транспортного засобу від 14 квітня 2020 року вартість автомобіля становить 531 878,83 грн. Згідно з договором продаж квартири здійснено за 526 499,00 грн. Згідно зі звітом про оцінку майна № 008-18062020, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Профі експерт», ринкова вартість квартири станом на дату складання звіту становить 2 142 400,00 грн.
Із урахуванням наведених обставин позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд:
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб білого кольору «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , та житлову квартиру, загальною площею 94,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини транспортного засобу білого кольору «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлової квартири, загальною площею 94,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948.
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу легкового автомобіля білого кольору «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 у сумі 265 939,41 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2021 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно - 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948.
Виділено у власність ОСОБА_1 1/8 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948.
Залишено у власності ОСОБА_2 7/8 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рухоме майно - транспортний засіб марки «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки транспортного засобу марки «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , у розмірі 265 939,41 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира хоч і була набута сторонами під час перебування у шлюбі, проте частина цього майна є особистою власністю відповідача, оскільки була придбана за особисті кошти, набуті від продажу майна, що належало відповідачу на праві особистої власності. Розмір частки позивача у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру становить 1/8 частини. Крім того, сторони у період шлюбу набули у власність спірний автомобіль, що вони не заперечують, а тому такий автомобіль є спільною сумісною власністю. Сторони не заперечували проти сплати відповідачем на користь позивача грошової компенсації половини ринкової вартості спірного автомобіля.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що грошові кошти у сумі 376 171,00 грн, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2 , відповідач витратив на купівлю спірної квартири, про поділ якої заявлено позов.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог щодо поділу спірної квартири та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
11 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що відповідач частину коштів з раніше проданої квартири, яка належала йому та його батьку на праві часткової власності, які є його особистою власністю та те, що відповідач витратив такі кошти на купівлю спірної квартири, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували внесення грошових коштів, отриманих від продажу попередньої квартири, на банківський рахунок продавця спірної квартири.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_4 , подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 21 січня 2012 року між сторонами у справі укладено шлюб.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2020 року в справі № 369/2389/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 січня 2012 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що складено реєстраційний актовий запис № 64, розірвано (а. с. 8-10).
Від шлюбу сторони мають спільну дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 01 лютого 2020 року серії НОМЕР_4 , виданим Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 12).
08 серпня 2013 року між ОСОБА_5 (батько відповідача), ОСОБА_2 (продавці) з однієї сторони та ОСОБА_6 (покупець) з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавці продали, а покупець купила квартиру, яка належить покупцям на праві спільної часткової власності та розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
У пп. 1.2, 2.1 цього договору вказано, що квартира, яка відчужується за цим договором, належить продавцям на праві особистої приватної власності по 1/2 частці кожному на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 11 січня 2002 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Тромса Г. А. за реєстровим номером 17-7. Продаж вказаної квартири здійснено за ціною 751 342,00 грн (а. с. 89-92).
За час шлюбу на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на легковий автомобіль білого кольору «MAZDA 6», номер шасі НОМЕР_1 , рік випуску 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 06 лютого 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а. с. 46) та житлову квартиру, загальною площею 94,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 17228632224, номер запису про право власності 2237948 (а. с. 51).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України майно, набуте дружиною, чоловіком, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто є особистою приватною власністю.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Судами у цій справ встановлено, що 08 серпня 2013 року відповідач продав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належала відповідачу та його батькові ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності по 1/2 частці та була відчужена за 751 342,00 грн, відповідачу належала половина від цієї суми - 375 671,00 грн.
Грошові кошти у розмірі 375 671,00 грн, отримані від продажу квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач витратив на придбання 23 серпня 2013 року спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про поділ якої заявлено позовні вимоги.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира була набута відповідачем частково за особисті кошти у сумі 375 671,00 грн, а частково - за спільні кошти подружжя у сумі 150 325,00 грн (526 499,00 грн - 375 671,00 грн).
Належним чином обрахувавши розмір часток у праві власності на спірну квартиру, суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили з того, що частка спільної сумісної власності на спірну квартиру становить 1/4 (28 %), а тому у власність позивача підлягає виділенню 1/8 частини спірної квартири.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц, є необґрунтованими, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності. Верховний Суд звертає увагу, що встановлення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров