4 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 203/676/19
провадження № 61-17958св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: Державне космічне агентство України, Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Патика Андрій Володимирович, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року, ухвалене у складі судді
судді Католікяна М. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 11 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю.,
Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Державне космічне агентство України, Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» (далі -
ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності.
В обґрунтування позову вказували, що нежитлова будівля
АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою належали державі в особі Фонду державного майна України. Державне космічне агентство України здійснювало управління цим майном, а ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля» - виступало його балансоутримувачем.
Позивачам стало відомо про те, що у червні 2015 року на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська право власності на спірну будівлю протиправно перейшло до Приватного підприємства (далі - ПП) «ОПО». 11 лютого 2016 року вказане рішення скасоване, проте до його скасування
ПП «ОПО» продало спірне майно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/2 частці).
28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу продали спірне нерухоме майно ОСОБА_3
10 травня 2017 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну будівлю, а також земельну ділянку під нею. 9 жовтня 2017 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 спірне нерухоме майно. У подальшому рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року було скасоване, а позов ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірне майно залишено без розгляду.
Вказували, що відповідач залишається власником незаконно відчужених будівлі та земельної ділянки, тому просили витребувати спірне майно з незаконного володіння відповідача, скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записи про право власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня
2021 року позов задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного космічного агентства України, ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» нежитлову будівлю площею 119,2 кв.м та земельну ділянку площею 0,0255 га з кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, розташовані на АДРЕСА_2 .
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вибуття спірного майна з володіння держави на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване, свідчить про те, що вказане майно вибуло з володіння держави поза її волею, тому може бути витребувано від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності, суд першої інстанції зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші похідні вимоги власника майна є неефективними.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника щодо спливу позовної давності за вказаними вимогами, зазначивши, що у листопаді 2015 року заступник прокурора Дніпропетровської області оскаржував заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року, за яким ПП «ОПО» набуло право власності на спірні нерухоме майно. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 3 червня 2015 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП «ОПО».
У подальшому, після поновлення порушеного права держави, спірне майно повторно вибуло з володіння держави за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року. Дізнавшись про таке рішення суду, позивачі звернулись із заявою про перегляд заочного рішення та ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська суду від 25 жовтня
2017 року вказане рішення скасовано.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що перебіг позовної давності за вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння розпочався у жовтні
2017 року, тому звернення з цим позовом відбулось у межах позовної давності.
Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що витребування на користь держави спірного нерухомого майна з володіння ОСОБА_1 буде непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном, зазначивши, що стаття 388 ЦК України гарантує право власника на захист його майнових прав шляхом витребування майна від добросовісного набувача за наявності передбачених цією нормою підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Патика А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статей 387 та 388 ЦК України, викладеного Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2016 року
у справі № 6-2407цс15.
Суди не врахували, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного
Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18
(провадження № 12-135гс19) та Верховним Судом у постановах
від 2 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року
у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та
від 12 січня 2021 року у справі № 924/1103/19.
Заявник вказує, що на підтвердження факту належності спірного майна на праві власності позивачі надали балансову довідку. Однак факт знаходження майна на балансі не є доказом права власності чи законного володіння.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним
у постановах від 1 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15
(провадження № 61-1461св18) та від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16 (провадження № 61-15435св18).
Суди попередніх інстанції, як вважає заявник, не надали оцінку обставинам добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно та пропорційності втручання у його право на мирне володіння майном. Суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові
від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені нею у постанові 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. В постанові Великої Палати Верховного Суду
від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зазначено, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.
Заявник зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Такий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 12 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та постанові Верховного Суду від 16 листопада 2019 року у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18).
Крім того, заявник вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанції статей 256 та 267 ЦК України без урахування наступних висновків, викладених у:
- постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року
у справі № 6-75цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц
(провадження № 14-339цс18) про те, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права;
- постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року
у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15,
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року
у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 8 червня
2016 року у справі № 6-3029цс15, про те, що для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 231 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак, обов'язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про
порушення права, покладається на позивача. Щодо правильності визначення початку перебігу позовної давності у постановах Великої Палати
Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) та постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17,
від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 12 квітня 2017 року
у справі № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16,
від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року
у справі № 6-2458цс16.
- постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року
у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада
2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18),
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 пункт постанови 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц
(провадження № 14-452цс18 пункт постанови 80), від 5 грудня 2018 року
у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18 пункт постанови 61),
№ 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18 пункт постанови 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18 пункт постанови 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19 пункт
постанови 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18
(провадження № 14-270цс19 пункт постанови 134), від 16 червня 2020 року
у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19 пункт постанови 51) про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року
у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Заявник вказує, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року у справі № 200/7824/15-ц. Заступник прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави, оскаржив вказане заочне рішення і ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2015 року відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. Отже, про вибуття спірного нерухомого майна з власності держави прокурору як особі, уповноваженій на представництво держави, було відомо в листопаді 2015 року.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року представник ДП «КБ «Південне» імені М. К. Янгеля - адвокат Дубовенко А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 11 лютого 2020 року
у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 19 травня 2020 року
у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 21 серпня 2019 року
у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 17 жовтня 2018 року
у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18), від 22 травня 2018 року
у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 20 червня 2018 року
у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 7 серпня 2019 року
у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2110/15-ц, від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 28 листопада 2018 року
у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 7 листопада
2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16 (провадження № 61-15435св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15 (провадження № 61-1461св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 2 травня 2018 року
у справі № 914/904/17, від 12 січня 2021 року у справі № 924/1103/19,
у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року
у справі № 6-2407цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16,
від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року
у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15,
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року
у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 22 лютого 2017 року
у справі № 6-17цс17, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17,
від 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державі Україна в особі Державного космічного агентства України (суб'єкт управління) та
ДП «КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля» (балансоутримувач) належала нежитлова будівля площею 119,2 кв.м, розташована на
АДРЕСА_2 .
3 червня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 200/7824/15-ц за позовом ПП «ОПО» до ОСОБА_6 про розірвання договору та визнання права власності ухвалено заочне рішення про визнання за ПП «ОПО» права власності на спірне нежитлове приміщення. Право власності ПП «ОПО» на нерухоме майно на підставі вказаного рішення суду зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
7 липня 2015 року.
21 січня 2016 року ПП «ОПО» та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. і зареєстрований за № 15, за яким ОСОБА_5 набув у власність 1/2 частку нежитлової будівлі площею 119,2 кв.м, розташованої на АДРЕСА_2 .
В цей же день ПП «ОПО» та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу 1/2 частки спірної нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. і зареєстрований за № 19,
за яким ОСОБА_4 набула у власність відповідну частку нежитлової будівлі.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року у справі № 200/7824/15-ц задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області; скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП «ОПО» про визнання права власності на спірне нерухоме майно.
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації
від 22 березня 2016 року № р-121/0/3-16 у постійне користування
ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля» надано земельну ділянку площею 0,0255 га з кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, на якій розташоване спірне нерухоме майно.
10 травня 2016 року право постійного користування ДП «КБ «Південне»
ім. М. К. Янгеля» вказаною земельною ділянкою зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. і зареєстрований за № 1608, відповідно до умов якого ОСОБА_3 набув у власність 1/2 частку нежитлової будівлі
площею 119,2 кв.м, розташованої на
АДРЕСА_2 .
Цього ж дня ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. та зареєстрований за № 1611, за яким ОСОБА_3 набув у власність 1/2 частку спірного нежитлового приміщення.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 10 травня 2017 року у справі № 202/2588/17 задоволено позов ОСОБА_2 до ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля», ПП «ОПО» та ОСОБА_3 про припинення права власності і визнання права власності та, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю, розташовану на
АДРЕСА_2 , і земельну ділянку за вказаною адресою.
9 жовтня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договори купівлі-продажу, посвідчені приватними нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. і зареєстровані в реєстрі за №№ 1002 та 1003, відповідно до умов яких ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку та нежитлову будівлю.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня
2017 року у справі № 202/2588/17 скасовано заочне рішення цього ж суду
від 10 травня 2017 року.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня
2018 року у справі № 203/4135/17 витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 нежитлову будівлю, розташовану на
АДРЕСА_2 , визнано за останнім право власності на неї та скасовано запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану нежитлову будівлю.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року
у справі № 203/4135/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду
від 10 червня 2020 року, скасовано рішення Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_7 у задоволенні позову.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї суд, дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року
у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) виклала висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року
у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18 пункт постанови 125),
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 пункт постанови 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340
(провадження № 12-14звг19 пункт постанови 6.43), від 28 січня 2020 року
у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19 пункт постанови 92).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) викладено висновок, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня
2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах
від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) та у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права, однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким».
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що нежитлове приміщення та земельна ділянка, розташовані
на АДРЕСА_2 , вибули з власності держави без волі їх власника - на підставі заочного рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року у справі № 202/2588/17 про визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане майно, яке він відчужив ОСОБА_1 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня
2017 року у справі № 202/2588/17 скасовано заочне рішення цього ж суду
від 10 травня 2017 року. В подальшому, після передачі справи за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалою цього суду
від 25 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій, того, що позивачі не є власниками спірного нежитлового приміщення та земельної ділянки, і застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17 лютого
2016 року у справі № 6-2407цс15, висновків Великої Палати Верховного
Суду, викладених у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18
(провадження № 12-135гс19) та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 2 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня
2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та від 12 січня 2021 року у справі № 924/1103/19, відхиляються касаційним судом, виходячи з наступного.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що нежитлова будівля площею 119,2 кв.м, розташована на АДРЕСА_2 ,належала державі Україна в особі Державного космічного агентства України (суб'єкт управління) та ДП «КБ «Південне»
ім. М.К. Янгеля» (балансоутримувач). Земельна ділянка площею 0,0255 га з кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, на якій розташоване спірне нерухоме майно, на підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 березня 2016 року № р-121/0/3-16 передана у постійне користування ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля».
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що «при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року
у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).
Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі».
Суди попередніх інстанцій надали оцінку конкретним обставинам даної справи і дійшли правильного висновку про витребування спірного майна саме на користь його власника - держави в особі суб'єкта управління цього майна - Державного космічного агентства України та його балансоутримувача - ДП «КБ «Південне» ім. М. К. Янгеля».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 1 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15 (провадження № 61-1461св18) та від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16 (провадження № 61-15435св18), про те, що факт знаходження майна на балансі не є доказом права власності чи законного володіння, оскільки у даній справі нерухоме майно витребувано саме у власність держави як законного володільця спірного нерухомого майна.
Посилання заявника про те, що суди не надали оцінку обставинам добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно та пропорційності втручання у його права на мирне володіння майном, є безпідставними і спростовуються висновками апеляційного суду, який зазначив, що стаття 388 ЦК України гарантує право власника на захист його майнових прав. Крім того, апеляційний суд врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, згідно з яким покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі
статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не суперечать у зазначеній частині висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах
від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та від 12 січня 2017 року
у справі № 6-2776цс16, висновкам Великої Палати Верховного Суду,
викладеним у постанові 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) і від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), та висновкам Верховного Суду,
викладеним у постанові від 16 листопада 2019 року у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18).
Безпідставними є посилання заявника про помилкове встановлення судами попередніх інстанцій початку обрахування позовної давності та помилкове незастосування наслідків її спливу, оскільки судами встановлено, що
ОСОБА_1 придбав спірні нежитлове приміщення та земельну ділянку
у ОСОБА_2 , який володів майном на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року
у справі № 202/2588/17. Саме на підставі цього рішення спірні об'єкти нерухомого майна вибули з власності держави на користь ОСОБА_2 .
Заявник помилкового зазначає, що спірне майно вибуло з власності держави на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року у справі № 200/7824/15-ц, оскільки, по-перше, на час ухвалення рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 10 травня 2017 року у справі № 202/2588/17 вказане рішення було скасовано з відмовою ПП «ОПО» у задоволенні позову про визнання права власності, тому фактично нежитлове приміщення на 10 травня 2017 року перебувало у власності держави; по-друге ОСОБА_8 набув право власності на земельну ділянку та нежитлове приміщення саме від ОСОБА_2 , який відповідно до змісту договорів купівлі-продажу володів майном на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року у справі № 202/2588/17.
Колегія суддів враховує, що на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року
у справі № 200/7824/15-ц спірна земельна ділянка не вибувала з власності держави, а мало місце вибуття виключно нежитлової будівлі. Крім того, у ОСОБА_8 та ОСОБА_2 були відсутні будь-які цивільно-правові відносини щодо набуття спірного майна з ПП «ОПО», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які набули у власність нежитлову будівлю внаслідок ухвалення заочного рішення від 3 червня 2015 року, що додатково вказує на безпідставність обрахунку початку перебігу позовної давності після ухвалення цього рішення (оскарження його прокурором).
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо позовної давності, викладених у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15,
від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року
у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15,
від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року
у справі № 6-1503цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17,
від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 12 квітня 2017 року
у справі № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16,
від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року
у справі № 6-2458цс16 та постановах Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц
(провадження № 14-339цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 пункт постанови 73), від 28 листопада 2018 року
у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18 пункт постанови 80),
від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) (пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18 пункт постанови 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18 пункт постанови 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19 пункт
постанови 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18
(провадження № 14-270цс19 пункт постанови 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19 пункт постанови 51) та
від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), оскільки висновки судів попередніх інстанцій пред'явлення цього позову в межах позовної давності не суперечать висновкам Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вказаних постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухваленні без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанова суду апеляційної інстанції у вказаній частині - залишенню без змін.
В частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються, тому касаційним судом не переглядаються.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Патика Андрій Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Державного космічного агентства України, Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук