Справа №200/16226/17
Провадження №2/932/4302/21
/заочне/
«24» березня 2023 року м.Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Цитульського В.І.
секретаря судового засідання Дубовик К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький Сергій Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
21 вересня 2017 року до суду звернувся позивач із позовом в якому з урахуванням уточнень просив визнати недійсною довіреність від 22 лютого 2017 року, бланк НВА 935523, зареєстровану в реєстрі за №120 видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 від 02 березня 2017 року укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 лютого 2017 року та відповідачем ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кобельницьким С.І.
Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції позивача.
26 грудня 2006 року позивач придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 . З моменту придбання будь-яких дій направлених на відчуження чи передачу в користування позивачем не вживалися. Проте йому стало відомо, що у 2017 році його квартиру було продано без його відома та волевиявлення. Її власником стала ОСОБА_2 . З цього приводу він звернувся з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення. В ході досудового розслідування встановлено, що на підставі довіреності виданої від імені позивача, яку він не підписував на ім'я ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Проте підписати таку довіреність позивач не мав змоги, оскільки перебував за кордоном. Факт підписання іншою особою довіреності підтверджується отриманим висновком експерта в рамках кримінального провадження. 07 липня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі продажу спірної квартири з ОСОБА_3 .
Стислий виклад заперечень відповідача ОСОБА_2
02 березня 2017 року вона придбала спірну квартиру у ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності. Відповідно п.5 договору за дану квартиру вона сплатила грошові кошти в сумі 799 688 грн. На момент укладання договору купівлі-продажу у неї не було причин вважати довіреність недійсною. Позивач проживав у Республіці Молдова там одружився у 2014 році, а отже бажання продати квартиру не виглядало дивно, дозволу дружини на продаж квартири не потрібно було, оскільки вона була придбана позивачем ще до укладання шлюбу. Таким чином відповідачка вважає, що вона є добросовісним набувачем та підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідач ОСОБА_3 своїм правом на подання відзиву не скористався.
Рух справи.
Ухвалою судді від 22 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.
12 листопада 2018 року від позивача надійшла уточнена позовна заява в якій розширено коло учасників шляхом залучення відповідача ОСОБА_3 та третьої особи приватного нотаріуса ДМНО Гугель С.Ю.
Ухвалою суду від 27 листопада 2018 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на квартиру право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3 .
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цивільної справи визначений суддя Цитульський В.І. на підстав розпорядження в.о. керівника апарату №451 від 20.11.2020 року.
Ухвалою судді від 24 листопада 2020 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року витребувано докази з матеріалів кримінального провадження.
24 травня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 23 листопада 2021 року призначено судову почеркознавчу експертизу. Яка не була виконана з підстав не надання оригіналів документів та відсутності оплати з боку відповідача ОСОБА_2 , як заявника.
Ухвалою суду від 14 лютого 2023 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.
24 березня 2023 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідачі та треті особи будучи належним чином повідомленими про дату судового розгляду у судове засідання не з'явилися, причини не явки не повідомили.
Фактичні обставини встановлені судом.
26 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 , серія НВА №038261. (а.с. 9)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №85643326 від 24.04.2017 встановлено, що 02 березня 2017 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І,, за яким право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_2 . (а.с. 11-12)
Позивач заперечує свою обізнаність та добровільне волевиявлення щодо відчуження його квартири, а тому 13 травня 2017 року за його заявою відкрито кримінальне провадження №12017040640001329.(а.с13)
В ході досудового розслідування встановлено, що договір купівлі-продажу був укладений на підставі довіреності від 22 лютого 2017 року складеною від іменті ОСОБА_1 на імя ОСОБА_4 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М.
За текстом довіреності ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_4 представвляти його інтереси в усіх органах, зокрема отримувати будь-які документи та довідки, необхідні для оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №29/1.1/608 від 07.09.2017 підпис від іменті ОСОБА_1 в довіреності з серійним номером НВА 935523 від 22.02.2017 на імя ОСОБА_4 від ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. (а.с. 14-19)
Крім того з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної слудби №0.64-26663/0/15-17 від 19.08.2017 встановлено, що позивач 03.02.2017 виїхав з території України. (а.с. 20) , а отже не міг підписати довіреність на імя ОСОБА_4 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №143163947 від 29.10.2018 встановлено, що 07 липня 2017 року право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №1119 виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С.Ю.
Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу дійсності довіреності від імені позивача на ім'я ОСОБА_4 від 22 лютого 2017 року, а також дійсності договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2017 року. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Норми права застосовані судом.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
У Постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16 зазначено, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.
У Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 373/275/18 встановлено, що висновок судової комплексної оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 24 лютого 2017 року № 07/43/16-17, хоч і проведений в іншій справі але є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування в цій справі.
Аналогічний висновок зроблено у Постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, відповідно до якого: колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначено, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Мотиви та висновки суду.
У цій справі позивач, звернувся, зокрема із вимогою про визнання недійсною довіреності посилаючись на те, що він цієї довіреності не підписував.
Згідно висновку експерта № 29/1.1/608 від 07.09.2017 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017040640001329, підпис у графі «підпис» у довіреності від 22 лютого 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Отже судом встановлено, що ОСОБА_1 не підписував оспорювану довіреність на ім'я ОСОБА_4 на підставі якої від його імені був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, а саме, що укладаючи 02 березня 2017 року з відповідачем ОСОБА_2 оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, на підставі довіреності від 22.02.2017 ОСОБА_4 діяв від імені позивача ОСОБА_1 , тобто саме позивач виступав стороною цього правочину, а тому захист його прав в частині правовідносин, за яких належна йому на праві власності квартира вибула з його володіння, можлива з використанням правового механізму, передбаченого статтею 215 ЦК України, а саме шляхом визнання таких правочинів недійсними, що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.08.2021, справа № 138/1523/19.
Позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , як першого правочину, за яким квартира АДРЕСА_2 вибула із володіння позивача, також підлягає задоволенню на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки квартира була відчужена від імені позивача на підставі недійсної довіреності від 22 лютого 2017 року, тобто за відсутності волевиявлення позивача як її власника на її відчуження, а тому вибула з володіння поза волею власника. За встановлених судом обставин оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є таким, що не відповідає ч. 3 ст. 203 ЦК України.
У той же час судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , була відчужена ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу від 07 липня 2017 року.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.
Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, може розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами особи, яка заявила про захист права, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Оскільки квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння її власника поза його волі, а тому позивач має передбачене частиною першою статті 388 ЦК України право на повернення майна у своє володіння.
В свою чергу відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленим про розгляд справи не скористався своїм правом на подання пояснень щодо набуття ним права власності на квартиру та заперечень щодо витребування квартири з його володіння.
Cуд враховує інтереси ОСОБА_1 як власника спірної квартири, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача ОСОБА_3 , вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише у випадку, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 328, 330, 387, 388 ЦК України, 5, 12, 13 81, 82, 89, 141, 259, 262, 263-265, 268, 280, 288, 289 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницький Сергій Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Визнати недійсною довіреність від 22 лютого 2017 року, бланк НВА 935523 зареєстровану в реєстрі за №120, видану від імені ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 від 02 березня 2017 року укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 лютого 2017 року та відповідачем ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І.
Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в розмірі по 4847 (чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 10 коп. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений та проголошений 24 березня 2023 року.
Суддя: В.І.Цитульський