28 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 921/604/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Півторака В. М. (адвокат),
відповідача - Ткач Р. М. (у порядку самопредставництва),
третьої особи - не з'явилися,
розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Рарок Марії Анатоліївни
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022 (суддя Андрусик Н. О.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Плотніцький Б. Д., Марко Р. І.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Рарок Марії Анатоліївни
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Укрриба",
про зобов'язання внести зміни до договору оренди,
У вересні 2020 року фізична особа-підприємець Рарок Марія Анатоліївна (далі - ФОП Рарок М. А.) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - РВ ФДМУ) про зобов'язання внести зміни до договору оренди від 19.10.2017 № 1246 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності шляхом викладення його пункту 10.1 у новій редакції, а саме: "Цей договір укладено строком на 5 (п'ять) років, що діє з 19.10.2017 по 18.09.2022 включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір оренди всупереч частині 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладено на строк, що становить менше п'яти років, а тому підлягає приведенню у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом внесення до нього змін.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 позов задоволено. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.03.2021 скасовано, справу № 921/604/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Верховний Суд зауважив, що місцевий суд дійшов законних висновків про наявність підстав для внесення змін до укладеного між сторонами договору, проте не врахував, що Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Прядок № 483) чітко визначено порядок внесення змін до договорів оренди державного та комунального майна у разі необхідності приведення їх умов у відповідність до законодавчих вимог, який (Порядок) передбачає, що в такому випадку договір оренди повинен викладатися в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що зміни до договору оренди державного майна можуть бути внесені на підставі рішення суду, однак за умови, що об'єкт оренди не підпадає під заборону, визначену у статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (що в цьому спорі не знайшло підтвердження); а також - такі зміни повинні вноситися з дотриманням порядку внесення змін до договору, який передбачає, що в такому випадку договір оренди повинен викладатися в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Оскільки матеріалами справи не підтверджено обставин викладення умов спірного договору оренди у новій редакції, що, на думку судів попередніх інстанцій, свідчить про недотримання позивачем положень пункту 125 Порядку № 483, а також статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при зверненні до орендодавця з пропозицією внесення відповідних змін.
У касаційній скарзі ФОП Рарок М. А. просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 125 Порядку № 483.
Скаржник вважає, що для правильного вирішення спору у цій справі Верховний Суд зобов'язав господарські суди попередніх інстанцій перевірити відповідність між запропонованими позивачем змінами до укладеного між сторонами договору та наведеними положеннями чинного законодавства, у тому числі щодо можливості передачі в оренду нерухомого майна, яке є об'єктом спірного договору.
На думку скаржника, позивач, подавши на адресу відповідача 17.07.2020 заяву про внесення змін до договору, належним чином виконав процедуру приведення у відповідність договору в частині збільшення строку дії спірного договору оренди державного майна.
Позивач також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду та не надали належної оцінки такій заяві, що було підставою для направлення справи на новий розгляд.
РВ ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Відзиву на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надійшло.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Рарок М. А. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 921/604/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.03.2023.
Суди встановили такі фактичні обставини
17.10.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (орендодавець) та ФОП Рарок М. А. (орендар) укладено договір № 1246 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, за умовами якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно: гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 1, інвентарний номер 0286, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ469 (у т. ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск); гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 2, інвентарний номер 0317, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ470 (у т. ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск); гідротехнічні споруди ставу Піщатинці 1, інвентарний номер 0261, реєстровий номер 25592421.71.ААЕЖАЖ477 (в т. ч. контурна дамба, роздільна дамба, водовипуск, водонапуск, водопостачальний канал), розташовані у Тернопільській області, Шумському районі на території Матвіївської та Піщатинської сільських рад, та які перебувають на балансі Держаного підприємства "Укрриба" (балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.07.2017 і становить за незалежною оцінкою 422 580,00 грн без ПДВ (пункт 1.1);
- майно передається в оренду з метою прісноводного рибництва (аквакультура). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком балансоутримувача та орендаря (пункти 1.2, 1.3);
- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акта приймання-передачі майна (пункт 2.1);
- орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку оренди (вересень 2017 року) 3588,34 грн, яка перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (пункти 3.1, 3.6);
- цей договір укладено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 19.10.2017 по 18.09.2020 включно, із можливістю подальшої пролонгації у разі належного виконання вимог договору відповідно до встановленого порядку (пункт 10.1);
- зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (пункт 10.3);
- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди (пункт 10.4);
- у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3-х робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункти 10.9, 10.10).
На виконання умов зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 1, ставу Матвіївці 2 та ставу Піщатинці 1, розташованих у Тернопільській області, Шумському районі на території Матвіївської та Піщатинської сільських рад, у строкове платне користування, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 19.10.2017, який підписано орендодавцем, балансоутримувачем та орендарем. Відповідно до цього акта стан майна на момент укладення договору є придатним для риборозведення та потребує проведення поточних ремонтів за узгодженим висновком балансоутримувача та орендаря.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 1 загальною площею 8525 м2 на вул. Центральній, 96 у с. Гриньківці Шумського району Тернопільської області; гідротехнічні споруди ставу Матвіївці 2 загальною площею 5756 м2 на вул. Шкільній, 64, Шумського району Тернопільської області; гідротехнічні споруди ставу Піщатинці 1 загальною площею 19 195 м2 на вул. Шкільній, 1-А Шумського району Тернопільської області зареєстровано за Державним агентством рибного господарства України, що підтверджується витягами від 11.09.2018 за індексними номерами 137348053, 137347449, 137348654.
З метою пролонгації договору оренди майна від 17.10.2017 № 1246 до його закінчення ФОП Рарок М. А. звернулася до орендодавця із заявами від 17.07.2020, від 07.08.2020 з проханням внести зміни до пункту 10.1 договору від 19.10.2017 № 1246 в частині збільшення строку оренди на 5 років та привести його у відповідність із вимогами частини 3 статті 9, частини 4 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пунктів 125, 129 Порядку № 483. У заяві від 17.07.2020 ФОП Рарок М. А. звернула увагу, що гідротехнічні споруди, які орендуються, не є гідротехнічними спорудами захисного характеру.
У листі від 21.08.2020 № 18-112-01609 РВ ФДМУ (як правонаступник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області) повідомило ФОП Рарок М. А. про те, що гідротехнічні споруди та гідротехнічні захисні споруди згідно з нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктом оренди, а тому з метою розблокування оренди гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми Фондом державного майна України розроблено проект Закону щодо внесення змін до абзацу 20 пункту 2 частини 2 статті 3 зазначеного Закону. ФОП Рарок М. А. також поінформовано, що РВ ФДМУ звернулося до Фонду державного майна України з листом від 18.08.2020 № 01-112-01583 щодо надання роз'яснень з приводу оренди гідротехнічних споруд з врахуванням вимог пункту 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
У відповідь на звернення РВ ФДМУ Фонд державного майна України листом від 22.09.2020 № 10-16-18982 повідомив, що у статті 3 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ визначено, які саме об'єкти не можуть бути об'єктами оренди, а саме: гідротехнічні споруди та гідротехнічні захисні споруди, а тому укладення нових та продовження чинних договорів оренди гідротехнічних споруд є неможливим. У листі також повідомлено про наявність проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно удосконалення державної політики управління та приватизації об'єктів державної і комунальної власності, а також інституційних засад діяльності Фонду державного майна України", яким передбачено абзац 20 пункту 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після слів "гідротехнічні захисні споруди" доповнити словами "(крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми)".
Наказом РВ ФДМУ Управління забезпечення реалізації повноважень у Тернопільській області від 15.09.2020 № 91 "Щодо прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди" ФОП Рарок М. А. відмовлено у продовженні договору оренди від 19.10.2017 № 1246 на користування державним майном, що перебуває на балансі Державного підприємства "Укрриба". При цьому підставою відмови у продовженні договору визначено положення абзацу 20 пункту 2 частини 2 статті 3, абзацу 2 частини 1 статті 7, абзацу 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядок № 483.
У подальшому РВ ФДМУ Управління забезпечення реалізації повноважень у Тернопільській області звернулося до ФОП Рарок М. А. та до ДП "Укрриба" з листом-вимогою від 15.09.2020 № 18-112-01770 про повернення відповідно до пунктів 10.9, 10.10 договору оренди від 19.10.2017 № 1246 орендованого майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі протягом 3-х робочих днів з дня отримання листа, враховуючи закінчення терміну дії договору оренди - 18.09.2020.
Відмова РВ ФДМУ у задоволенні пропозиції орендаря про внесення змін до договору оренди від 19.10.2017 № 1246 щодо збільшення строку його дії на 5 років стала підставою для звернення ФОП Рарок М. А. до суду з цим позовом.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 921/604/20 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Зі змісту постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у цій справі (№ 921/604/20) вбачається, що як на підставу для подання касаційної скарги ФОП Рарок М. А. посилалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку № 483 в аналогічних правовідносинах, за наслідками розгляду якої (касаційної скарги) Верховним Судом було сформульовано такий правовий висновок:
"Пункт 125 Порядку № 483 структурно знаходиться в розділі "Внесення змін до договору оренди" та пов'язаний, насамперед, з положеннями статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
5.20. При цьому порядок та умови зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною третьою статті 9 цього Закону, визначені саме пунктом 125 Порядку № 483, за змістом якого, зокрема, не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку його дії, крім випадків, коли договір був укладений на строк, що становить менш як п'ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом мінімальним строком. Заява орендаря підлягає задоволенню, якщо право власності на об'єкт оренди зареєстровано за державою (відповідною територіальною громадою) у державному реєстрі речових прав станом на дату заяви орендаря або станом на дату закінчення строку, на який був укладений договір. У разі прийняття рішення про внесення змін до договору з метою приведення його строку у відповідність із мінімальним строком оренди, передбаченим Законом, договір оренди викладається в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини першої статті 16 Закону, але перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, до якого вносяться зміни шляхом викладення його у новій редакції. Якщо це вимагається законом, договір оренди, викладений у новій редакції, підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
5.21. Системний аналіз положень пункту 125 Порядку № 483 дозволяє дійти таких висновків.
5.22. По-перше, вказаний пункт спрямований на уніфікацію умов договорів оренди державного та комунального майна, укладених до прийняття Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також договорів, що укладаються після його прийняття в частині строку його дії з метою забезпечення прав та гарантій учасників цих правовідносин.
5.23. По-друге, у цьому пункті нормативно закріплено, як загальну заборону щодо збільшення строку дії договору оренди шляхом внесення змін до договору оренди державного та комунального майна, так і виключення з такої заборони для застосування якого необхідно дотримання наступних критеріїв:
а) договір був укладений на строк, що становить менш як п'ять років;
б) договір з моменту укладення не продовжувався;
в) заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом мінімальним строком;
г) право власності на об'єкт оренди зареєстровано за державою (відповідною територіальною громадою) у державному реєстрі речових прав станом на дату заяви орендаря або станом на дату закінчення строку, на який був укладений договір.
5.24. По-третє, відповідно до наведеного пункту можливість задоволення відповідної заяви орендаря кореспондує як його праву на внесення таких змін, так і обов'язку орендодавця розглянути зазначену заяву та, за умови відповідності вищенаведеним критеріям, внести зміни до укладеного договору з метою приведення його строку у відповідність із мінімальним строком оренди.
5.25. По-четверте, вищезазначеним пунктом встановлено порядок внесення відповідних змін:
а) викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди. При цьому, як зазначалося вище, за змістом частини першої статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності або представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності, а якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна.
Так, примірний договір оренди єдиного майнового комплексу державного підприємства, його відокремленого структурного підрозділу та Примірний договір оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820.
б) перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, до якого вносяться зміни шляхом викладення його у новій редакції. Тобто строк зміненого договору фактично повинен дорівнювати встановленому у частині третій статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" мінімальному п'ятирічному строку з моменту підписання відповідного акта.
в) викладений у новій редакції договір оренди державного або комунального майна підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації у випадках передбачених законодавством".
Зазначене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права та необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Рарок М. А. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 921/604/20, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Ураховуючи висновки щодо застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку № 483, викладені у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у цій справі (№ 921/604/20), з огляду на достеменно встановлені судами попередніх інстанцій та не спростовані скаржником обставини того, що матеріалами цієї господарської справи не підтверджено обставин викладення позивачем умов договору оренди від 19.10.2017 № 1246 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, у новій редакції, що свідчить про недотримання позивачем положень пункту 125 Порядку № 483, а також статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при зверненні до орендодавця з пропозицією щодо внесення відповідних змін, та в подальшому у зв'язку з відмовою останнього, з позовом до суду.
Адже з наведеною правовою позицією Верховного Суду повністю узгоджуються покладені в основу оскаржуваних рішення та постанови аргументи судів про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на положення частини 2 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та відсутність доказів про викладення умов договору оренди від 19.10.2017 № 1246 у новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, зміст оскаржуваних судових рішень переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норм права (статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 125 Порядку № 483), викладених у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у цій справі (№ 921/604/20).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Рарок М. А. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 921/604/20.
Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Рарок Марії Анатоліївни на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 921/604/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай