вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
06.04.2023 Справа № 917/1632/22
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корса-фуд спешелтіс" вул. Артема, б. 103 В літ "А", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод" вул. Індустріальна, 2, Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500
про стягнення 931922,79 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
від позивача: Берьозкіна Ю.В., док. в справі
від відповідача: не з"явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Корса-фуд спешелтіс" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод" про стягнення 931922,79 грн.
Ухвалою від 12.01.2023р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 09.02.23.
24.01.23 позивачем подана заява про забезпечення позову.
08.02.23 від відповідача надійшов відзив на позов.
Ухвалою від 09.02.2023р. суд постановив відмовити ТОВ «Корса-фуд спешелтіс» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 09.02.2023р. суд відклав підготовче засідання у справі на 23.02.23.
23.02.23 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 23.02.2023р. суд відклав підготовче засідання у справі на 09.03.23.
У підготовчому засіданні, 09.03.2023р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 09.03.23 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 06.04.2023.
В судовому засіданні 06.04.23 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представники відповідача в судове засідання 06.04.23 не з"явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.04.23 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
05 березня 2019 р. між ТОВ «Корса-Фуд Спешелтіс» (надалі - Продавець) та ТОВ «Лубенський молочний завод» (надалі - Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу № 05/03 (надалі - Договір), згідно з яким Сторони погодили, що Продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується приймати цей Товар і своєчасно здійснювати його оплату на умова Договору.
Предметом Договору є Товар, асортимент та кількість якого зазначається в накладній та рахунку-фактурі, узгоджених сторонами за допомогою факсимільного зв'язку чи електронної пошти (п. 1.2. Договору).
Загальна сума Договору складається із сум грошових коштів всіх товарних (товарно-транспортних або видаткових) накладних, підписаних Сторонами протягом терміну дії даного Договору на фактично поставлений товар (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п.2.4. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця з відстроченням платежу 20 робочих днів з дати отримання Товару Покупцем. Датою отримання Товару є дата вказана у видатковій накладній, що підписується повноважними представниками сторін.
Підтвердженням факту узгодження асортименту, номенклатури, кількості і ціни Товару є його прийняття Покупцем згідно видаткової накладної Продавця, яка являється невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.3. Договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2019 року, але у будь- якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 9.1. Договору).
Як передбачено п. 9.3. Договору, його дія автоматично продовжується на кожен наступний річний період за умови, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про його розірвання не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних дій до збігання строку його дії.
За твердженням позивача, так як жодна із сторін не вчиняла дій направлених на розірвання Договору, Договір чинний і всі поставки, здійснені за період з 05 березня 2019 року і по день звернення до суду здійснені в межах цього Договору і на них розповсюджуються умови Договору.
Позивач вказує, що, виконуючи умови Договору поставки він поставив ТОВ «Лубенський молочний завод» Товарів (заквасок) на загальну суму 4 949 119 гривень 68 копійок відповідно до наступних видаткових накладних: № 170964 від 27.03.2019, № 171003 від 03.04.2019, № 171181 від 26.04.2019, № 171243 від 07.05.2019, № 171308 від 15.05.2019, № 171323 від 17.05.2019, № 171367 від 23.05.2019, № 171415 від 29.05.2019, № 171464 від 05.06.2019, № 171705 від 08.07.2019, № 171772 від 17.07.2019, № 171840 від 24.07.2019, № 171905 від 05.08.2019, № 172075 від 28.08.2019, № 172166 від 10.09.2019, № 172251 від 23.09.2019, № 172337 від 03.10.2019, № 172438 від 17.10.2019, № 172552 від 04.11.2019, № 172606 від 18.11.2019, № 172651 від 04.12.2019, № 172706 від 23.12.2019, № 172739 від 14.01.2020, № 172798 від 04.02.2020, № 172819 від 12.02.2020, № 172834 від 18.02.2020, № 172870 від 04.03.2020, № 172910 від 18.03.2020, № 172930 від 31.03.2020, № 172967 від 14.04.2020, № 173015 від 04.05.2020, № 173051 від 19.05.2020, № 173126 від 11.06.2020, 173199 від 07.07.2020, № 173234 від 21.07.2020, № 173269 від 30.07.2020, № 173313 від 17.08.2020, № 173359 від 03.09.2020, № 173374 від 07.09.2020, № 173396 від 15.09.2020, № 173415 від 17.09.2020, № 173455 від 06.10.2020, № 173491 від 15.10.2020, 173515 від 26.10.2020, № 173552 від 04.11.2020, № 173589 від 17.11.2020, № 173670 від 15.12.2020, № 173747 від 13.01.2021, № 173806 від 08.02.2021, № 173881 від 04.03.2021, № 173921 від 22.03.2021, № 173964 від 31.03.2021, № 174022 від 19.04.2021, № 174079 від 07.05.2021, № 174099 від 17.05.2021, № 174157 від 02.06.2021, № 174186 від 14.06.2021, № 174238 від 01.07.2021, № 174283 від 15.07.2021, № 174357 від 10.08.2021, № 174405 від 26.08.2021, № 174594 від 05.11.2021,№ 174665 від 06.12.2021,№ 174737 від 05.01.2022,№ 174843 від 17.02.2022, № 174869 від 15.03.2022,№ 174956 від 07.06.2022,№ 174966 від 14.06.2022, № 174987 від 29.06.2022,№ 175072 від 31.08.2022.
В той же час, за переданий позивачем товар відповідач розрахувався частково, що підтверджується випискою АТ «Укрексімбанк» за період з 05.03.2019 р по 11.11.2022 рік.
Перелік документів, що підтверджують поставку Товару у відповідну дату та на певну суму, а також дати розрахунків та суми по кожній поставці наведені позивачем у позові.
З урахуванням проведених оплат, за розрахунком позивача, основний борг відповідача за договором становить 479 466,65 грн.
При цьому, загальна сума заборгованості ТОВ «Лубенський молочний завод» перед ТОВ «КОРСА-ФУД СПЕШЕЛТІС» в зв'язку з неотриманням оплати за поставлений товар за розрахунком позивача становить 931 922 гривні 79 коп., яка складається з:
суми основного боргу - 479 466 гривень 65 коп.;
пені - 168730 грн. 12 коп.;
суми 3 % річних - 52890 грн. 57 коп. та
інфляційних збитків - 230835 грн. 45 коп.
На початку вересня 2022 року, відповідач направив позивачу гарантійний лист №290 від 31.08.2022 року, яким зобов'язувався сплатити 450000,00 до 01 грудня 2022 року трьома перерахуваннями кожного місяця по 150000,00, але як стверджує позивач, жодної транзакції не було.
З метою врегулювання відносин в досудовому порядку, 02 листопада 2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у сумі 479466,56 гривень направивши її рекомендованим листом з описом вкладення 03.11.22 (трек номер 0103282652513), яка, відповідно до даних Укрпошти вручена 08 листопада 2022 року.
Оскільки на момент оформлення позовної заяви позивач відповіді від відповідача не отримав, сума заборгованості не зменшилася, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 931 922 гривні 79 коп. заборгованості.
Відповідач у відзиві частково визнав позовні вимоги позивача.
Також, у відзиві відповідач вказав, що дійсно 05.03.2019 року між сторонами укладено Договір купівлі-продажу №05/03, згідно якого Позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність Відповідача товар, а останній зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість. За період з 27.03.2019 року по 31.08.2022 року Позивачем було поставлено товару на загальну суму 4949119 гривень 68 копійок.
Щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат, відповідач зазначив, що позивачем не вірно проведено розрахунок суми інфляційних втрат, оскільки у більшості випадків прострочення сплати коштів становить не більше кілька днів.
Щодо заявлених вимог про стягнення пені, відповідач зазначив, що сума пені не вірно обрахована з огляду на те, що при здійсненні розрахунку пені, зазначалась не лише основна сума боргу, а з додаванням сум 3% річних та інфляції, тобто нарахування слід проводити на суму основного боргу, не обтяжену іншими нарахуваннями.
Також відповідач просив суд зменшити пеню, нараховану позивачем, врахувавши висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При визначенні суми стягнення коштів за надання професійної правничої допомоги відповідач просив суд врахувати положення ГПК України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", практику Європейського суду з прав людини.
У відповіді на відзив позивач вказав, що не підтримує позицію відповідача, викладену у відзиві з наступних міркувань:
- Щодо інфляційних нарахувань: Відповідач зазначає, що позивачем невірно обраховані інфляційні нарахування при цьому не наводить власні розрахунки та не вказує на видаткові накладні, за якими розрахунок інфляційних проведений, на його думку, невірно. Відповідно, доказів невірного обрахування інфляційних нарахувань позивачем не надано, а отже і обставини невірного нарахування не підтверджені.
- Щодо нарахування пені: Відповідач зазначає, що позивачем не вірно обрахована сума пені з огляду на те, що при здійсненні розрахунку пені, зазначалась не лише основна сума боргу, а з додаванням сум 3% річних та інфляції, проте твердження відповідача не відповідають дійсності, бо нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відбувалося виключно на суму основної заборгованості без врахування сум 3% річних та інфляції, що видно з додатків долучених до заяви про усунення недоліків від 03.01.2023 року.
- Щодо зменшення розміру неустойки: посилання відповідача на запроваджений воєнний стан, є безпідставними, бо на сьогодні всі суб'єкти господарської діяльності перебувають в однакових умовах і на діяльність всіх впливають наслідки російського вторгнення, що виражаються у підвищенні вартості палива, зниження купівельної спроможності юридичних та фізичних осіб та іншому, що в комплексі негативно впливає на економічну ефективність підприємств.
Позивач звертає увагу суду на намагання отримати грошові кошти за поставлений товар в позасудовому порядку шляхом проведення багаторазових усних переговорів, що були зафіксовані в гарантійному листі №290 від 31.08.2022 року, наданого відповідачем, де був узгодженим сторонами графік погашення заборгованості, в якому не були враховані неустойка, інфляційні нарахування та 3% річних. Не зважаючи на надані боржником гарантії, вони не були виконані в повному обсязі. Отже, твердження відповідача про зволікання позивача і умисного накопичення боргів задля стягнення більшої суми штрафних санкцій не відповідають дійсності.
Позивач вважає, що ним нараховані мінімальні штрафні санкції, які є пропорційними наслідкам правопорушення, є розумними та справедливими, не є непосильними або обтяжливими для відповідача, бо доказів зворотного відповідачем не надано.
На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, 05 березня 2019 р. між ТОВ «Корса-Фуд Спешелтіс» та ТОВ «Лубенський молочний завод» був укладений Договір купівлі-продажу № 05/03, згідно з яким Сторони погодили, що Продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується приймати цей Товар і своєчасно здійснювати його оплату на умова Договору.
Виходячи із змісту укладеного Договору на закупівлю молока, договір за своєю правовою природою є договором про купівлю-продаж.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставляв Відповідачу товар на загальну суму 4 949 119 гривень 68 копійок відповідно до наступних видаткових накладних: № 170964 від 27.03.2019, № 171003 від 03.04.2019, № 171181 від 26.04.2019, № 171243 від 07.05.2019, № 171308 від 15.05.2019, № 171323 від 17.05.2019, № 171367 від 23.05.2019, № 171415 від 29.05.2019, № 171464 від 05.06.2019, № 171705 від 08.07.2019, № 171772 від 17.07.2019, № 171840 від 24.07.2019, № 171905 від 05.08.2019, № 172075 від 28.08.2019, № 172166 від 10.09.2019, № 172251 від 23.09.2019, № 172337 від 03.10.2019, № 172438 від 17.10.2019, № 172552 від 04.11.2019, № 172606 від 18.11.2019, № 172651 від 04.12.2019, № 172706 від 23.12.2019, № 172739 від 14.01.2020, № 172798 від 04.02.2020, № 172819 від 12.02.2020, № 172834 від 18.02.2020, № 172870 від 04.03.2020, № 172910 від 18.03.2020, № 172930 від 31.03.2020, № 172967 від 14.04.2020, № 173015 від 04.05.2020, № 173051 від 19.05.2020, № 173126 від 11.06.2020, 173199 від 07.07.2020, № 173234 від 21.07.2020, № 173269 від 30.07.2020, № 173313 від 17.08.2020, № 173359 від 03.09.2020, № 173374 від 07.09.2020, № 173396 від 15.09.2020, № 173415 від 17.09.2020, № 173455 від 06.10.2020, № 173491 від 15.10.2020, 173515 від 26.10.2020, № 173552 від 04.11.2020, № 173589 від 17.11.2020, № 173670 від 15.12.2020, № 173747 від 13.01.2021, № 173806 від 08.02.2021, № 173881 від 04.03.2021, № 173921 від 22.03.2021, № 173964 від 31.03.2021, № 174022 від 19.04.2021, № 174079 від 07.05.2021, № 174099 від 17.05.2021, № 174157 від 02.06.2021, № 174186 від 14.06.2021, № 174238 від 01.07.2021, № 174283 від 15.07.2021, № 174357 від 10.08.2021, № 174405 від 26.08.2021, № 174594 від 05.11.2021,№ 174665 від 06.12.2021,№ 174737 від 05.01.2022,№ 174843 від 17.02.2022, № 174869 від 15.03.2022,№ 174956 від 07.06.2022,№ 174966 від 14.06.2022, № 174987 від 29.06.2022,№ 175072 від 31.08.2022.
Відповідач у відзиві підтвердив, що за період з 27.03.2019 року по 31.08.2022 року Позивачем було поставлено товару на загальну суму 4949119 гривень 68 копійок.
Відповідно до п.2.4. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця з відстроченням платежу 20 робочих днів з дати отримання Товару Покупцем. Датою отримання Товару є дата вказана у видатковій накладній, що підписується повноважними представниками сторін.
Виходячи з положень п.2.4. Договору, товар переданий Відповідачу повинен бути оплачений протягом 20 робочих днів з дати отримання Товару.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач оплатив частково, що підтверджується випискою АТ «Укрексімбанк» за період з 05.03.2019 р по 11.11.2022 рік. З урахуванням проведених оплат, за розрахунком позивача, основний борг відповідача за договором становить 479 466,65 грн.
Відповідач у відзиві фактично визнав суму основного боргу у розмірі, що визначений позивачем.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Матеріали справи також не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб. Визнання відповідачем позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 479 466,65 грн грн. є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, визнання відповідачем позову в цій частині не суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, у зв"язку з чим суд ухвалює рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 479 466,65 грн.
Крім того, позивач заявив до стягнення:
пеню - 168730 грн. 12 коп.;
3 % річних - 52890 грн. 57 коп. та
інфляційні збитки - 230835 грн. 45 коп.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.
Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за таке прострочення.
Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за загальний період з 25.04.2019 по 02.11.2022 (з врахуванням дати виникнення зобов"язань по оплаті окрема за кожною видатковою накладною).
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що розрахований позивачем розмір не перевищує розрахованих судом сум, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов'язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо посилання відповідача, що позивачем невірно обраховані інфляційні нарахування, суд зазначає, що відповідач при цьому не наводить власні розрахунки та не вказує на видаткові накладні, за якими розрахунок інфляційних проведений, на його думку, неправильно. Відповідно, доказів невірного обрахування інфляційних нарахувань позивачем не надано, а отже і обставини неправильного нарахування не підтверджені.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період з 25.04.2019 по 02.11.2022 (з врахуванням дати виникнення зобов"язань по оплаті окрема за кожною видатковою накладною).
Щодо 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості отриманого товару.
П. 7.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення Покупцем оплати за Товар у встановлений Договором термін, Продавець має право нарахувати Покупцю пеню у розмірі 0,5% від суми боргу, за кожен день такого прострочення.
Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає, що розрахований позивачем розмір пені здійснений з врахуванням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та п. 6 ст. 232 ГК України, не перевищує розрахованих судом сум, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за порушення грошових зобов'язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не вірно обрахована сума пені з огляду на те, що при здійсненні розрахунку пені, зазначалась не лише основна сума боргу, а з додаванням сум 3% річних та інфляції, суд зазначає, що дані твердження відповідача не відповідають дійсності, бо з розрахунку вбачається, що нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відбувалося виключно на суму основної заборгованості без врахування сум 3% річних та інфляції.
Щодо прохання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.
Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
З матеріалів справи суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень відповідача про те, що наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.
Посилання відповідача на запроваджений воєнний стан, що на його думку, може слугувати підставою для зменшення неустойки, суд вважає безпідставними, бо на сьогодні всі суб'єкти господарської діяльності перебувають в однакових умовах і на діяльність всіх впливають наслідки російського вторгнення, що виражаються у підвищенні вартості палива, зниження купівельної спроможності юридичних та фізичних осіб та іншому, що в комплексі негативно впливає на економічну ефективність підприємств.
З огляду на наведене вище клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
При подачі позовної заяви про стягнення заборгованості сплачено судовий збір платіжним дорученням №3733 від 05.12.2022р. в сумі 13 978,85 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, сума судового збору у розмірі 13 978,85 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Водночас згідно вимог частини 1 статті 130 ГПК України, частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Приймаючи до уваги, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті в частині вимог про стягнення суми основного боргу 479466 грн. 65 коп., позивачу належить повернути частину судового збору сплаченого ним при поданні позову у сумі 3 596,00 гривень. Таким чином, частина витрат по сплаті судового збору, що покладається на відповідача, становить 10382,85 грн.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» (код ЄДРПОУ: 00446813, Україна, 37500, Полтавська обл., місто Лубни, вулиця Індустріальна, будинок 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРСА-ФУД СПЕШЕЛТІС» (ЄДРПОУ 34819307, 04050, м. Київ, вулиця Артема, будинок 103, В літ. "А") 479466 грн. 65 коп. оплати за поставлений товар, 168730 грн. 12 коп. пені, 52890 грн. 57 коп. 3 % річних; 230835 грн. 45 коп. інфляційних збитків, 10382 грн. 85 коп. витрат на сплату судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРСА-ФУД СПЕШЕЛТІС» (ЄДРПОУ 34819307, 04050, м. Київ, вулиця Артема, будинок 103, В літ. "А") з Державного бюджету України 3 596,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення №3733 від 05.12.2022р., оригінал якого знаходиться у матеріалах справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 07.04.23 р.
Суддя Киричук О.А.