_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"06" квітня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/444/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/444/22
за позовом Приватного акціонерного товариства „Європейський страховий альянс (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; ЄДРПОУ 19411125 ).
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОР» (68000, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 20; код ЄДРПОУ 13888197);
про стягнення 40 936,98 грн.
Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий альянс звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСХО №464/22) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОР», в якій просить суд стягнути з відповідача відшкодування у сумі 40 936,98, 98 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що дорожньо-транспортна пригода, сталася внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання застрахованого у позивача транспортного засобу, вимогам Правил дорожнього руху, внаслідок чого позивач після виплати страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу набув право вимоги до страхувальника.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2022 було відкрито провадження у справі №916/444/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За змістом статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється особою для забезпечення комунікації з нею, зв'язку зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За таких обставин суд доходить висновку, що неможливість вручення відправлень відповідачу є наслідком незабезпечення ним вимог законодавства щодо можливості реального вручення йому поштових відправлень за його офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому такого поштового відправлення.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а неподання ним до суду відзиву не можна визнати таким, що обумовлене поважними причинами.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
За викладених обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Обставини справи:
Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2018 року, приблизно о 17:00, на а/ш Молодіжне-Чорноморськ, водій ОСОБА_1 керуючи трактором Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в порушення п.2.3 а, б ПДР не впевнився в безпечному закріпленні причіпа, внаслідок чого під час руху причіп від'єднався від трактора та здійснив зіткнення з автомобілем ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року у справі № 509/5918/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, піддано адміністративному стягненню у виді накладення штрафу в сумі 340 гривень та стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 352,40 гривень.
Згідно з протоколом огляду транспортного засобу від 29.01.2019 було проведено огляд транспортного засобу ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та визначено пошкодження.
25.01.2019 ОСОБА_3 , який на підставі довіреності від 12.01.2019 представляє інтереси ОСОБА_4 - особи, що керувала автомобілем ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , якому було завдано збитки, звернувся до ПрАТ "Європейський страховий альянс" з повідомленням потерпілої особи про подію з транспортним засобом.
13.05.2019 ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ "Європейський страховий альянс" із заявою в якій просила виплатити належну їй суму страхового відшкодування по страховій справі № 216/19 в розмірі 49124,37 грн., визначену відповідно до умов ст. 29, ст. 30, ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на підставі розрахунку страховика (на проведенні оцінки, експертизи не наполягаю, суму страхового відшкодування погоджую), за наступними реквізитами...
Згідно Звіту № 0167-01-19 від 05.02.2019 р. вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 49 124 грн. 37 коп.
Позивач листом від 11.11.2019 на адресу ОСОБА_3 зазначав про те, що вартість матеріального збитку транспортного засобу марки DAF 95 XF, Д.Н.3 ВН8101CE (далі-Автомобіль) визначено на підставі Звіту "Про оцінку колісного транспортного засобу" № 0167-01-19 від 05.02.2019р. з урахуванням фізичного зносу складових та без врахування ПДВ, яка складає 40 936,98 грн. (120078,93 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 70 954,56 грн. (фізичний знос запчастин) - 8 187,39 грн: (ПДВ) = 40 936,98 грн.) та повідомив, що на підставі наданих гр. ОСОБА_4 документів, ним було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 40 936,98 грн. зв'язку з пошкодженням автомобіля у зазначеній вище ДТП. Страхове відшкодування у вказаній вище сумі сплачено в повному обсязі в реквізити, вказані у заяві гр. ОСОБА_4 .
Розмір страхового відшкодування визначений на підставі висновку від 14.05.2019 щодо розміру заподіяної шкоди на суму 40 936,98 грн на підставі автотоварознавчого дослідження із фотододатками 0167-01-19 від 05.02.2019.
Страховим актом № 216/19/50/ЦВО04/01/2 від 14.05.2019 та розрахунком до нього визначено суму, яка належить до виплати ОСОБА_4 у сумі 40 936,98 грн.
Відповідно до зазначеного вище страхового акту № 216/19/50/ЦВО04/01/2 від 14.05.2019 позивачем здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "ДAF», д.р.н НОМЕР_3 в розмірі 40 936,98 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № ЦО07897 від 06.08.2019 на суму 10 000 грн, № ЦО08023 від 0908.2019 на суму 15000 грн, № ЦО08074 від 12.08.2019 на суму 15 936,98 грн.
19.08.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією № 3991/8, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 40 936,98 грн.
Доказом отримання вказаної претензії є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким 02.09.2019 відповідач отримав вказану претензію.
Проте, зазначена претензія була залишена без відповіді та відповідного реагування.
Отже, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач, як власник транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водія якого визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася через невідповідність технічного стану та обладнання застрахованого транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху.
Висновки суду:
Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/3482574 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Т-40, державний номерний знак НОМЕР_4 застрахована Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс".
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 354 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року у справі № 509/5918/18, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, піддано адміністративному стягненню у виді накладення штрафу в сумі 340 гривень та стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 352,40 гривень.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання зобов'язань за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ3482574, предметом якого є страхування транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було відшкодовано на користь потерпілої особи кошти у розмірі 40 936,98 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали зі страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Тобто, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, у зв'язку з настанням страхового випадку - пошкодженням водієм транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Автодор» у ПАТ "Європейський страховий альянс" виник обов'язок відшкодувати власнику пошкодженого транспортного засобу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспорту.
Страховик здійснив виплату страхового відшкодування у відповідності до вимог ст. 36.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на підставі ремонтної калькуляції.
Як зазначає позивач, відповідач, як власник транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , водія якого визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання застрахованого транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху, розмір якої становить 40 936,98 грн. згідно полісу № АМ/3482574.
Відповідно до пп. "г" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року у справі № 509/5918/18, яка набрала законної сили, встановлено порушення водієм транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 п.п.2.3 (а), 2.3 (б), Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортних засобів та зазначено, що останній не впевнився в безпечному закріпленні причіпа, внаслідок чого під час руху причіп від'єднався від трактора та здійснив зіткнення з автомобілем ДАФ, д.р.н НОМЕР_3 .
Так, відповідно до п.п. 2.3 (а), (б), Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Отже, факт несправності автомобіля встановлений у судовому порядку постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року у справі № 509/5918/18, яка набрала законної сили), при цьому відомостей про втрату чинності цією постановою відповідачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що є встановленою наявність вини відповідача під час дорожньо - транспортної пригоди 11.12.2018 року.
Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року у справі № 509/5918/18 встановлено, що ОСОБА_1 працює у на посаді механізатора ТОВ «Автодор», а тому відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Таким чином, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу ДАФ, д.р.н НОМЕР_3 , у нього виникло право регресної вимоги до відповідача, як страхувальника та власника транспортного засобу Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо - транспортна пригода внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 40 936,98 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129,232,233,236-238,240-241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «АВТОДОР» (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 20, код ЄДРПОУ 13888197 ) на користь Приватного акціонерного товариства „Європейський страховий альянс (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; ЄДРПОУ 19411125 ) страхове відшкодування в розмірі 40 936,98 (сорок тисяч дев'ятсот тридцять шість) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2481/дві тисячі чотириста вісімдесят одна/грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 6 квітня 2023 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська