номер провадження справи 27/1/23
03.04.2023 Справа № 908/2775/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Дроздова С.С., розглянувши матеріали,
за позовом: Концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091 ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (вул. Тбіліська, буд. 17, кв. 6, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32814485)
про стягнення 12 946 грн. 30 коп.
без виклику сторін
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" 11 795 грн. 99 коп. основного боргу, 848 грн. 39 коп. інфляційних втрат, 301 грн. 92 коп. 3 % річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2775/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 12 946 грн. 30 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 02.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2775/22. Присвоєно справі номер провадження 27/1/23. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Згідно з частиною 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.
Ухвала суду, яка була надіслана на адресу відповідача, що вказана у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позові повернулась до суду з відміткою пошти: «за закінчення терміну зберігання».
Таким чином, суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 03.04.2023.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Відповідно до Статуту Концерну "Міські теплові мережі", основною метою діяльності Концерну "МТМ" (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну..
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну "МТМ" предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Статтею ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.02.2021, нежитлове приміщення № 146 по вул. Запорізька, 13, м. Запоріжжя, загальною площею 142 кв.м. належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Аванта», дата державної реєстрації 24.12.2020.
Відповідно до Методики нарахувань за теплову енергію від 25.11.2022 встановлено, що нарахування за теплову енергію, поставлену до належного Споживачу приміщенню за період з січня 2021 р. по квітень 2021 р. Концерном «Міські теплові мережі» проводились за тарифами, визначеними Постановою НКРЕКП про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб інших споживачів (крім населення).
Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією визначено два способи розрахунків за спожиту теплову енергію, а саме:
розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку;
у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи.
На житловому будинку по вул. Запорізька, 13 встановлено прилад обліку теплової енергії. Тобто, розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщення.
Система опалення нежитлового приміщення єдина з будинковою. На житловому будинку встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії. Нарахування за теплову енергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 здійснюються на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку у відсотковому співвідношенні від теплового навантаження всіх споживачів житлового будинку.
Матеріали справи свідчать, що Концерн "МТМ" направляв на юридичну адресу відповідача акти приймання-передачі теплової енергії за період з січня 2021 та квітень 2021 та рахунки на оплату спожитої теплової енергії.
У примітці актів приймання-передачі повідомлялося про необхідність повернення оформленого належним чином одного примірника акту теплопостачальній організації, а в разі неповернення або ненадання письмових заперечень про підписання акту, він вважається погодженим.
Відповідач підписані акти приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не повернув, письмових заперечень щодо цих актів не направляв.
04.11.2022 на адресу відповідача позивачем направлено вимогу № 5302/44 від 03.11.2022 разом з актами та рахунками щодо погашення заборгованості за теплову енергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з січня 2021 - квітень 2021 у розмірі 11795 грн. 99 коп.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" від 02.05.2005 №2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII від 09.11.2017 визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до положень ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
У статті 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".
Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту її постачання споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Системи опалення приміщення, яке належало відповідачу на праві власності, є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку, в якому воно розташоване, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось належне відповідачу приміщення.
Система опалення нежитлового приміщення єдина з будинковою. На житловому будинку встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії. Нарахування за теплову енергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 здійснюються на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку у відсотковому співвідношенні від теплового навантаження всіх споживачів житлового будинку.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.275 та ч.6 ст.276 Господарського кодексу України споживач (абонент) зобов'язаний оплачувати прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання").
Оскільки нежитлове приміщення, яке належало відповідачу на праві власності у спріний період має спільне з житловим будинком підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2020-2021 у м. Запоріжжя, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради, актами приймання-передачі та рахунками за спожиту теплову енергію, які направлені відповідачу.
Таким чином позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів здійснення оплати за спожиту у спірний період теплову енергію в заявленому позивачем розмірі суду не надав.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані послуги центрального опалення в розмірі 11795 грн. 99 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги за загальний період з 20.02.2021 по 01.02.2022 (по кожному акту окремо) про стягнення 301 грн. 92 коп. 3 % річних та за загальний період з березня 2021 по січень 2022 (по кожному акту окремо) 848 грн. 39 коп. інфляційних втрат.
Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Надані розрахунки 3 % річних та втрат від інфляції перевірені судом та встановлено, що розрахунки виконано. Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає за загальний період з 20.02.2021 по 01.02.2022 (по кожному акту окремо) 301 грн. 92 коп. 3 % річних та за загальний період з березня 2021 по січень 2022 (по кожному акту окремо) 848 грн. 39 коп. інфляційних втрат.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов'язання з оплати послуг та сплати заявленої до стягнення суми заборгованості не надав.
Таким чином позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (вул. Тбіліська, буд. 17, кв. 6, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32814485) на користь Концерну "Міські теплові мережі", код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м.Запоріжжя, бул.Гвардійський, буд. 137; розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , Філія АТ "Укрексімбанк" у м. Києві, МФО 322313) 11795 (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 99 коп. основного боргу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (вул. Тбіліська, буд. 17, кв. 6, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32814485) на користь Концерну "Міські теплові мережі", код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул.Гвардійський, буд. 137; р/р № НОМЕР_3 , ПАТ АБ "Укргазбанк", МФО 320478) 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 39 коп. втрат від інфляції, 301 (триста одну) грн. 92 коп. 3 % річних, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 07.04.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.