номер провадження справи 28/65/20-22/58/23
04.04.2023 Справа № 908/1304/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В.
за участю представників:
від позивача - Капуста А.В., довіреність №335 від 15.12.2022;
від відповідача - Серебрянников Д.В., довіреність №15 від 22.02.2023
розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1304/20
за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (вул. Каховська, 26, м. Запоріжжя, 69096)
про визнання недійсною окремої частини правочину
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.08.2020 (суддя ОСОБА_1.) зупинено провадження у справі № 908/1304/20 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 640/13104/20, яка розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправним та нечинним окремого положення нормативно-правового акту - пункту 6.5 Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Додатку № 4 до "Правил роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312. Зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження в даній справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023, у зв'язку з відрахуванням судді ОСОБА_1 зі складу суду у зв'язку з виходом у відставку, судову справу № 908/1304/20 визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.03.2023 поновлено провадження у справі № 908/1304/20, прийнято справу № 908/1304/20 до свого розгляду та провадження, присвоєно справі номер провадження 28/65/20-22/58/23. Ухвалено розглядати справу спочатку за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на 04.04.2023 о/об 11 год. 30 хв.
13.03.2023 на адресу суду від ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" надійшов лист (№б/н від 10.03.2023), в якому позивач зазначив, що справа №640/13140/20, на підставі якої було зупинено провадження, на даний час не розглянута. Також повідомлено про звернення позивача до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з листом від 10.03.2023 про надання інформації щодо перебігу провадження по справі №640/13140/20. До листа додано копію звернення.
03.04.2023 на електронну адресу суду від ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ» надійшов відзив №5753 від 31.03.2023, відповідно до якого відповідач висловив свою правову позицію, заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів посилався на те, що посилання позивача на ст. 203 ЦК України щодо недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою наведеної статті є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Договір електропостачання про надання послуг з розподілу №14 від 01.01.2019, окрема частина (п. 6.5) якого визнається недійсною позивачем, відповідно до ст.ст. 633,634 ЦК України, є публічним договором приєднання по договору про надання послуг з розподілу, що укладений на основі типового договору, форма якого затверджена Регулятором (Додаток 4 до ПРРЕЕ). Вважає звернення позивача з позовом є фактом, що свідчить про дискримінацію відповідача, що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 45 Закону України «Про ринок електричної енергії». Звертав увагу, що договором передбачено право оператора системи розподілу вносити до нього міни та механізм таких змін. Проте, на час подання цього відзиву будь-яка інформація, текст змін до договору на офіційному сайті позивача відсутні. Втрати електричної енергії, про які визначено ТФ Договору (Додаток №4 до ПРРЕЕ) та Договором та спірні питання щодо втрат відносяться до технічних питань. Але незважаючи на умови Договору будь-яке вирішення спірного питання не виносилось на розгляд органів Держенергонагляду. Таким чином, на думку відповідача, умови Договору електропостачальника про надання послуг з розділу №14 від 01.01.2019, які будуть погіршувати становище відповідача порівняно з становищем, передбаченим ТФ Договору, яка є Додатком №4 до затверджених Регулятором ПРРЕЕ та на теперішній час в силу приписів ст. 204 ЦК України є правомірними, будуть нікчемними і у будь-якому випадку заміняться умовами, встановленими ТФ Договору, яка є Додатком №4 та прийняті на основі Конституції України і відповідають їй.
Цього ж дня судом отримано від позивача клопотання про зупинення провадження у справі до надрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №640/13104/20, яка розглядається Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.
Судом перевірені повноваження присутніх в судовому засіданні 04.04.2023 представників сторін. З'ясовано про обізнаність уповноважених представників сторін про права та обов'язки учасників судового процесу. Відводів складу суду не заявлено.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу з використанням системи відеоконференцзв'язку "ВКЗ".
В судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про зупинення провадження у даній справі.
Представник відповідача не заперечив проти задоволення клопотання позивача, вважає, що встановлені у справі №640/13104/20 факти будуть мати приюдиційне значення для вирішення даної справи по суті.
Розглянувши клопотання позивача, вивчивши думку відповідача, суд дійшов висновку про зупинення провадження в даній справі, виходячи з такого.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2 Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 27 Конституції України обов'язком держави - є захист життя людини.
Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.
З огляду на викладене, право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов'язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Предметом позовних вимог у даній справі є вимога про визнання недійсним п. 6.5 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу №14 від 01.01.2019, укладеного між сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 01.01.2019 позивач є оператором системи розподілу на території Запорізької області та надає послугу з розподілу електричної енергії відповідачу, який є електропостачальником та надає універсальні послуги на території Запорізької області побутовим та малим непобутовим споживачам. Між позивачем та відповідачем укладено договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14. Позивач вважає, що на момент укладення цього правочину редакція пункту 6.5 правочину суперечила імперативним вимогам матеріального права, а саме: п. 56 ч. 1 ст. 1, п. 6 ст. 46, ч. 1 ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 2.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії. затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1470, п. 2.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 13.11.2018 №312. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператору системи розподілу забороняється здійснювати діяльність з виробництва та/або передачі, та/або постачання електричної енергії. Пунктом 6 статті 46 даного Закону передбачено, що оператор системи розподілу не має права здійснювати діяльність з купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії, крім купівлі-продажу для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами та врегулювання небалансів електричної енергії. Виходячи з цього, на думку позивача, позивачу як оператору системи розподілу заборонено здійснення діяльності з постачання електричної енергії. Позивач з 01.01.2019 не має ліцензії на здійснення діяльності з постачання, продажу електричної енергії та не займається таким видом діяльності. Позивач купує електричну енергію виключно для покриття технологічних витрат та для забезпечення власних потреб. Натомість згідно з п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідач як енергопостачальник здійснює продаж електричної енергії за договором споживачу. На думку позивача, невідповідність пункту 6.5 договору наведеним нормам законодавства полягає в тому, що на оператора системи розподілу фактично покладаються функції електропостачальника, виконання яких останньому заборонено законом. Позивач вказує, що пунктами 13.4, 13.5 примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, який є додатком 5 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 13.11.2018 №312 (далі - Правила), передбачено вичерпний перелік підстав припинення дії договору, серед яких відсутня така підстава як продовження використання електричної енергії після дати, зазначеної у вимозі електропостачальника про відключення. З урахуванням цього, на думку позивача, всі обсяги електричної енергії, використані споживачем після дати, зазначеної у вимозі про відключення, споживаються виключно на підставі чинного договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між електропостачальником та споживачем. На думку позивача, спірний пункт 6.5 договору суперечить моделі правовідносин між учасниками ринку електричної енергії, визначеної законодавством про ринок електроенергії. Окрім цього, позивач вказує, що відповідно до п. п. 2.2, 3.2, 3.4 спірного договору відповідач здійснює оплату послуг з розподілу за сукупністю споживачів, яким згідно з договорами про постачання електричної енергії розподіл забезпечує постачальник. Згідно з п. 4.2 договору постачальник зобов'язується виконувати умови договору та здійснювати оплату послуг з розподілу електричної енергії в повному обсязі. Проте відповідно до положень спірного пункту 6.5 договору обсяги електричної енергії, використані споживачем постачальника після дати, зазначеної у вимозі про відключення, покладаються на втрати оператора системи. Таким чином, на думку позивача, спірний пункт 6.5 договору не спростовує обов'язки відповідача, визначені пунктами 2.2, 3.2, 3.4 договору, здійснити оплату обсягів електричної енергії за всією сукупністю його споживачів, у тому числі після дати, зазначеної у вимозі про відключення. Натомість виходячи з умов пунктів 2.1, 4.1, 6.2, 7.1, 13.1 типового договору про постачання електричної енергії не передбачено підстав припинення або зупинення дії зазначеного договору у зв'язку з відсутністю факту відключення, визначеного Правилами. На думку позивача, споживання електричної енергії споживачем після дати, зазначеної у вимозі постачальника про відключення, може відбуватися виключно на підставі договору про постачання електричної енергії електропостачальником. Крім того, позивач вважає, що правова природа обсягів електричної енергії, що використовується споживачем після дати, зазначеної постачальником, як втрати оператора системи (спірний пункт 6.5 договору) суперечить п. 1.1.2 Правил, оскільки поняття втрат електричної енергії не є тотожним поняттю електрична енергія як різновид товару.
За приписами ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14. Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу №14 від 01.01.2019 є оспорюваний правочином. Предметом спору є визнання недійсною окремої частини даного правочину, а саме пункту 6.5, який визначає, що обсяги електричної енергії, використані споживачем постачальника після дати, зазначеної постачальником у вимозі про відключення, покладаються на втрати ОСР.
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зокрема, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В даному випадку укладений сторонами договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14, як зазначено в пунктах 1.1 цього договору, є публічним договором приєднання, який укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору.
Статтею 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
У п. 1.2 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14 визначено, що умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) та є однаковими для всіх споживачів.
Зокрема, спірний пункт 6.5 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14 відповідає змісту Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та є додатком №4 до цих Правил, а саме:
" 6.5. Обсяги електричної енергії, використані споживачем Постачальника після дати, зазначеної Постачальником у вимозі про відключення покладаються на втрати Оператора системи".
Таким чином, зміст договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 №14, укладеного сторонами, не може розглядатися судом окремо від змісту нормативно-правового акту, на підставі якого він укладений, а саме: Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії", який є додатком №4 до цих Правил.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що фактично незгода позивача з даним пунктом договору зводиться саме до оскарження його як такого, що не відповідає іншим нормативно-правовим актам, що регулюють правовідносини учасників ринку постачання та розподілу електричної енергії. Однак предметом розгляду господарського суду в даній справі не може бути відповідність змісту пункту 6.5 типового договору, який затверджений нормативним актом компетентного органу, що регулює правовідносини у сфері розподілу електричної енергії, іншим нормативним актам, у тому числі вищої юридичної сили, оскільки до компетенції господарського суду не відноситься вирішення спорів про відповідність одного нормативно-правового акту іншому, у тому числі нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Виходячи з цього, господарський суд при розгляді справи №908/1304/20 не може самостійно надати оцінку питанню дійсності оспорюваного пункту 6.5 правочину з огляду на заявлені підстави позову.
Натомість на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до відповідача НКРЕКП про визнання протиправним та нечинним окремого положення нормативно-правового акту - пункту 6.5 типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Додатку № 4 до "Правил роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, на підставі якого укладено спірний пункт договору.
Отже, розгляд господарської справи №908/1304/20 є неможливим до вирішення Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду спору у справі №640/13104/20.
Приймаючи наведені обставини, суд вважає доцільними та правомірними доводи позивача про зупинення провадження у справі №908/1304/20 до розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду спору у справі №640/13104/20, оскільки з'ясування обставин та встановлення відповідних фактів під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним окремого положення нормативно-правового акту - пункту 6.5 типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Додатку № 4 до "Правил роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 безпосередньо вплинуть на розгляд даної справи, предметом якої є вимога про визнання недійсним п. 6.5 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу №14 від 01.01.2019, укладеного між сторонами.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстави для зупинення провадження у справі №908/1304/20 до набрання законної сили рішенням суду у справі №640/13104/20, яка перебуває в провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 227, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Зупинити провадження у справі №908/1304/20 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №640/13104/20, яка розглядається Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду спору за позовом Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправним та нечинним окремого положення нормативно-правового акту - пункту 6.5 типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії Додатку № 4 до "Правил роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
2. Зобов'язати сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження в даній справі.
3. Копію даної ухвали направити сторонам по справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.ст. 255, 256 ГПК України. Повний текст ухвали складений та підписаний 07.04.2023.
Суддя О.В. Ярешко