номер провадження справи 27/162/22
27.03.2023 Справа № 908/2479/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив груп” (69084 м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 100 А, ідентифікаційний код юридичної особи 33703603)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (69008 м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 81, ідентифікаційний код юридичної особи 00186536)
про стягнення 96 829 грн 65 коп.
за участю
представника позивача: Айдинян А.В., дов. б/н від 30.09.2022, в режимі відеоконференцзв'язку
представник відповідача: Білик О.В., дов. № 80 від 05.12.2022
05.12.2022 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив груп” про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” 63 144 грн 04 коп. боргу, 11 116 грн 63 коп. інфляційного збільшення, 1 449 грн 47 коп. 3 % річних, 21 069 грн 51 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2479/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 12.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2479/22, присвоєно справі номер провадження 27/162/22.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 11.01.2023.
Ухвалою суду від 11.01.2023 розгляд справи відкладався на 08.02.2023.
Ухвалою суду від 08.02.2023 ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 06.03.2023.
Ухвалою суду від 06.03.2023 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 27.03.2023.
Судове засідання 27.03.2023 здійснювалося в режимі відеоконференцзв'язку. Повноваження представника позивача для участі в режимі відеоконференції перевірені.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відводів складу суду не заявлено.
27.03.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві, письмових поясненнях, додаткових поясненнях та заяві від 15.02.2022, просив суд стягнути з відповідача 1498 грн 86 коп. 3 % річних, 11713 грн 46 коп. втрат від інфляції, 14861 грн 52 коп. пені. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором поставки в розмірі 63 144 грн 04 коп. просив суд закрити, на підставі ч. 1 п. 2 ст. 231 ГПК України.
27.03.2023 представник відповідача підтримав свою позицію викладену у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення за договором поставки № 11170581 від 24.10.2017 суми основного боргу в розмірі 63 144 грн 04 коп., на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в решті позовних вимог просив суд відмовити.
В матеріалах справи міститься відповідь на відзив від позивача від 09.01.2023.
20.01.2023 відповідач надіслав на адресу суду заперечення на відповідь на відзив позивача.
25.01.2023 позивач надав пояснення на заперечення, просив суд стягнути з відповідача 11 116 грн 63 коп., інфляційного збільшення, 1 449 грн 47 коп. 3 % річних, 21 069 грн 51 коп. пені.
В додаткових поясненнях від 01.03.2023 відповідач просив зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %.
Позивач заперечив щодо зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %.
У судовому засіданні 27.03.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Абразив груп” (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (Покупець) укладено договір поставки № 11170581.
Відповідно до п. 1.1 договору згідно з п. 1.1. Договору Постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально- технічного призначення (надалі - Товар) на умовах, визначених в цьому Договорі.
Згідно п. 4.1 договору оплата кожної партії Товару здійснюється в розмірі 100 % її вартості по факту поставки протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту поставки Товару та надання оригіналу рахунку.
Відповідно до умов договору та на підставі відповідних видаткових накладних постачальник здійснював поставки, а покупець приймав продукцію та оплачував її. Претензій щодо обсягу, якості, асортименту, відповідності іншим умовам договору або законодавства постачальнику не пред'являлися.
Однак за окремими поставками оплата була здійснена, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем.
Згідно з Рахунком № 3212 від 15.12.2021 та видатковою накладною № 3211 від 16.12.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 38 950 грн 80 коп. Відповідно до п. 4.1 договору оплата мала бути здійснена до 16.03.2022. Отже, починаючи з 17.03.2022 вбачається прострочення щодо виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставки даного товару.
Згідно з Рахунком № 3279 від 21.12.2021 та видатковою накладною № 3300 від 23.12.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 18 354 грн 89 коп. Відповідно до п. 4.1 договору оплата мала бути здійснена до 23.03.2022. Отже, починаючи з 24.03.2022 вбачається прострочення щодо виконання Відповідачем зобов'язання з оплати поставки даного товару.
Згідно з Рахунком № 200 від 25.01.2022 та видатковою накладною № 181 від 26.01.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 412 грн 56 коп. Відповідно до п. 4.1 договору оплата мала бути здійснена до 26.04.2022. Отже, починаючи з 27.04.2022 вбачається прострочення щодо виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставки даного товару.
Згідно з Рахунком № 491 від 18.02.2022 та видатковою накладною № 438 від 21.02.2022 Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 7 425 грн 79 коп. Відповідно до п. 4.1 договору оплата мала бути здійснена до 22.05.2022. Отже, починаючи з 23.05.2022 вбачається прострочення щодо виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставки даного товару.
Вказані видаткові накладні підписані обома сторонами та містять відтиски печаток сторін. З боку Відповідача усі видаткові накладні підписані Шишловою О.В. за довіреністю.
Належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки даного товару також підтверджується зареєстрованими податковими накладними.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати товарів згідно з вказаними вище видатковими накладними у повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем.
30.11.2022 відповідачем було сплачено на користь позивача 11 000 грн 00 коп., призначення платежу - «згідно з рах. 3212 від 16.12.2021» (копія платіжного доручення № 70562 від 30.11.2022). Отже, розмір основного боргу згідно з Рахунком № 3212 складає 27 950 грн 80 грн. При цьому така часткова оплата у розмірі 11 000 грн 00 коп. здійснена з простроченням платежу (прострочення тривало з 17.03.2022 до 29.11.2022 (включно). Платежів згідно з іншими видатковими накладними від відповідача не надходило.
Таким чином, розмір основного боргу відповідача перед позивачем складає 63 144 грн 04 коп.
Оскільки відповідач свої зобов'язання з погашення заборгованості добровільно не виконав, позивач був вимушений звернутися до суду з цим позовом для захисту своїх майнових прав та інтересів.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи,відповідач після відкриття провадження у справі відповідач здійснив оплати згідно виставлених рахунків, а саме: 13.12.2022-27 950,80 грн. згідно з рахунку № 3212 від 15.12.2021; 20.12.2022 - 18 354,88 грн. згідно з рахунку № 3279 від 21.12.2021; 22.12.2022 - 9 412,56 грн. згідно з рахунку № 200 від 25.01.2022; 22.12.2022 - 7 425,79 грн. згідно з рахунку № 491 від 18.02.2022.
Отже, станом на дату складання даної відповіді суму основного боргу відповідачем погашено повністю, однак оплати були здійснені у грудні 2022, тобто із простроченням строків оплати.
Враховуючи сплату відповідачем позивачу у справі основного боргу в розмірі 63 144 грн 63 коп. після відкриття провадження у справі, предмет спору у даній справі щодо стягнення основного боргу відсутній.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 1 498 грн 86 коп., 11 713 грн 46 коп. інфляційних втрат.
Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунки 3% та інфляційних витрат виконані вірно, отже стягненню з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 1 498 грн 86 коп. 3 % річних та інфляційні витрати у розмірі 11 713 грн 46 коп.
Відповідач підтвердив, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат здійснений позивачем є математично вірним, просив суд зменшити розмір пені, 3 % річних, інфляційних втрат на 90 %.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 14 861 грн. 52 коп. пені.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2 договору у разі несвоєчасної оплати фактично наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2 % від несвоєчасно оплачених коштів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені.
Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що розрахунок пені виконаний вірно, стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 14 861 грн 52 коп.
Клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних судом не задовольняється з огляду на наступне.
Верховний Суд України у постанові від 12.04.17 у справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.16 у справі № 3-1195гс16.
14.01.20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 Верховний Суд, виходячи обставин цієї справи, дійшов висновку, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Також Верховний Суд вказав, що з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.
Керуючись вказаними нормами, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Згідно приписів ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності.
Враховуючи фінансовий стан позивача та відповідача, суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
Відповідачем додані платіжні доручення, згідно з якими оплати надійшли упродовж грудня 2022-лютого 2023 за поставки, що були здійснені упродовж грудня 2021-лютого 2022 року, тобто оплати надійшли орієнтовно через рік після здійснених поставок, всупереч договору, що було обґрунтовано у позовній заяві.
Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку за поставлену згідно договору продукцію.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Так, відповідач частково, з порушенням строків встановлених договором сплатив заборгованість, що підтверджує продовження ним господарської діяльності та надходження на його рахунки коштів.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За вказаних обставин, позовні вимоги задовольняються судом.
Згідно з п. 5 ч. 1, ч. 5 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи викладене, позивач має право звернутися до Господарського суду Запорізької області з відповідним клопотанням про повернення сплаченого судового збору в розмірі 1 617 грн. 91 коп. за подання позову щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 63 144 грн. 64 коп. (у зв'язку з закриттям провадження у справі).
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в частині задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 231, 233, 237, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив груп” до Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (69008 м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 81, ідентифікаційний код юридичної особи 00186536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив груп” (69084 м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 100 А, ідентифікаційний код юридичної особи 33703603) 1 498 (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім) грн. 86 коп. 3 % річних, 11 713 (одинадцять тисяч сімсот тринадцять) грн. 46 коп. втрат від інфляції, 14 861 (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 52 коп. пені, 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 09 коп. судового збору.
Закрити провадження у справі щодо стягнення 63 144 (шістдесят три тисячі сто сорок чотири) грн. 64 коп. основного боргу.
Рішення оформлено та підписано 06.04.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.