вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
06.04.2023м. ДніпроСправа № 904/1696/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
розглянувши заяву позивача про забезпечення позову
у справі №904/1696/23
за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"
до Фізичної особи-підприємця Букрєєва Дениса Олександровича
про стягнення грошових коштів,
Суддя Дупляк С.А.
Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 30.03.2023 за вих. №7203/70.22 до Фізичної особи-підприємця Букрєєва Дениса Олександровича (далі - відповідач) про стягнення 137.820,83 грн, з яких 107.990,55 грн заборгованості за тілом кредиту та 29.830,28 грн заборгованості за відсотками.
Фактичною підставою позовних вимог визначено кредитний договір від 14.07.2021 №ID10845374.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1696/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2023.
Разом із позовною заявою судом отримано заяву позивача про забезпечення позову, у якій позивач просить суд накласти арешт, в межах позовних вимог на нерухоме майно, що належить відповідачу, а саме: домоволодіння загальною площею 67,7 кв.м, житлова площа 45,8 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, провулок Вагнера, 34-а, реєстраційний номер нерухомого майна 1563277012101, номер відомостей про речове право 26356326 та на земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, провулок Вагнера, 34-а, кадастровий номер 1210100000:08:569:0020, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1563337412101, номер відомостей про речове право 26357546.
Відповідно до ст. 233 ГПК України ухвала постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки фактичних обставин справи.
Стислий виклад позиції заявника (позивача)
Позивач наголошує, що у відповідача існує заборгованість за кредитним договором, зокрема, за тілом і процентами, а тому існує велика вірогідність, що відповідач буде вчиняти дії задля уникнення відповідальності. Оскільки позивачу стало відомо про наявність у власності відповідача домоволодіння і земельної ділянки останній просить суд накласти арешт на майно відповідача.
Також позивач послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 15.05.2019 у справі №755/10786/16-ц.
У застосуванні заходів зустрічного забезпечення позивач необхідності не вбачає.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).
Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною ч. 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 ГПК України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Господарський суд встановив, що позивач у поданій заяві посилається виключно на власну оцінку існування великої вірогідності щодо можливого відчуження відповідачем майна, яке належить останньому на праві власності.
В якості єдиного доказу долученого до заяви про забезпечення позову позивач надав інформацію, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №326426655 від 21.03.2023) з якої вбачається, що домоволодіння та земельну ділянку, на які позивач просить суд накласти арешт, відповідач придбав за договорами купівлі-продажу 29.05.2018, в той час як кредитний договір, у зв'язку із неналежним виконанням якого і виник борг, відповідач з позивачем уклали 14.07.2021.
Отже, наявність у власності відповідача домоволодіння та земельної ділянки з 2018 року жодним чином не вказує на наявність наміру відповідача вказане майно відчужити з метою уникнення виконання зобов'язання за кредитним договором, укладеним у 2021 році.
Інших доказів, які б могли підтвердити припущення позивача щодо наміру відповідача уникнути відповідальності за кредитним договором, укладеним з позивачем матеріали справи не містять.
Більш того, заявник не вказує, які саме дії відповідач фактично вчинив, а також того, що такі дії можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, які заявлені позивачем.
Водночас, саме лише посилання у заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав жодних доказів того, що майно (домоволодіння та земельна ділянка) на момент ухвалення та виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, може зникнути або зменшитись.
Дослідивши надані суду докази та обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки заявник не надав доказів на підтвердження того факту, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд звертає увагу заявника на те, що у разі виникнення реальної, підтвердженої загрози неможливості чи утруднення виконання судового рішення заявник не позбавлений в будь-який час повторно заявити про необхідність забезпечення позову з поданням суду відповідних доказів.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які в розумінні ст.ст. 136, 137 ГПК України можуть бути підставами для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заява позивача задоволенню не підлягає.
Суд вважає за доцільне зауважити, що посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 15.05.2019 у справі №755/10786/16-ц не є релевантними до обставин справи №904/1696/23, а тому суд відхилив можливість застосування вказаних правових висновків до даної справи.
Керуючись ст.ст. 136 - 140, 234, 235 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя С.А. Дупляк