про передачу справи за підсудністю
05 квітня 2023 року 320/2581/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., при секретарі судового засідання - Лозовому О.А., за участі сторін:
представника позивача - Волощенко В.П. ;
представника відповідача - Ткача С.С., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного підприємства Завод “Генератор”
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа Державний концерн "Укроборонпром"
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство Завод “Генератор” із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2022 №287550413 щодо застосування штрафу у сумі 5 298 791,28 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 06.03.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі №320/2581/23 за позовом Державного підприємства Завод “Генератор” до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2022 №287550413 щодо застосування штрафу у сумі 5 298 791,28 грн
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу №320/2581/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі №320/2581/23 за позовом Державного підприємства Завод “Генератор” до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2022 № 287550413 щодо застосування штрафу у сумі 5 298 791,28 грн
Під час судового розгляду справи по суті 05.04.2023 судом за власної ініціативи було поставлено на обговорення питання щодо передачі справи до господарського суду за підсудністю.
Представник позивача не заперечував, покладався на росуд суду.
Представник відповідача заперечував щодо передачі адміністративної справи №320/2581/23 до Господарського суду міста Києва.
Дослідивши всі матеріали справи та надані докази, заслухавши думку сторін, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, судом встановлено таке.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України.
Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18.
У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справи, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним Кодексом України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року №2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо). Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб'єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов'язань боржника, що має наслідком обов'язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред'явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).
Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об'єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).
Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.
Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, статтею 7 КУзПБ, як процесуальним законом, змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.
Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб'єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб'єктом владних повноважень за правилами офіційного з'ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.
Специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає у необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватно-правових та публічно-правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування приватно-правових та публічно-правових механізмів у ході провадження у справі про банкрутство. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом в регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об'єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній» (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп).
За загальним правилом, публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов'язкових соціальних внесків регулюються податковим кодексом та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов'язань та зобов'язань зі сплати цих внесків.
Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7 ПК України).
Однак законодавець не ототожнює поняття "виникнення" податкових зобов'язань з поняттями "стягнення податкового боргу" чи "погашення податкового боргу". Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.
Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).
Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника.
Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб'єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб'єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі №334/5073/19, від 21.09.2021 у справі №905/2030/19 (905/1159/20) та інших.
З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство, а також на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19 (905/1159/20), які мають враховуватися судом при розгляді цієї справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підвідомчість цього спору, який існує після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ, як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство державного підприємства Завод «Генератор»
Згідно з частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито.
Відтак, зважаючи на те, що провадження у справі № 320/2581/23 про оскарження позивачем, який є боржником в господарській справі №50/155 про банкрутство, податкового повідомлення-рішення вже відкрито ухвалою Київського окружного адміністративного суду , матеріали справи № 380/2581/23 відповідно до вищенаведених вимог частини3 статті 7 КУзПБ підлягають саме передачі на розгляд господарського суду міста Кижва, в провадженні якого перебуває справа № 50/155 про банкрутство державного підприємства Завод «Генератор».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у м. Києві про закриття провадження у справі №320/2581/23 за позовом Державного підприємства Завод “Генератор” до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2022 №287550413 щодо застосування штрафу у сумі 5 298 791,28 грн. Зазначено, що закриття провадження у справі було недоцільним, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності пізніше Кодексу адміністративного судочинства та по новому визначив підсудність справ, в яких стороною є боржник у справі про банкрутство.
Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у даному провадженні за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність передачі матеріалів справи № 320/2581/23 на розгляд до господарського суду міста Києва для розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство № 50/155 на виконання вимог частини 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Керуючись частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 29, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Матеріали справи №320/2581/23 за позовною заявою Державного підприємства Завод «Генератор» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.10.2022 №287550413 щодо застосування штрафу у сумі 5 298 791,28 грн. надіслати на розгляд Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа №50/155 про банкрутство Державного підприємства Завод «Генератор».
Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 та 297 КАС України.
Суддя Колеснікова І.С.