ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" квітня 2023 р. справа № 300/5312/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу №257-к від 07.12.2022, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 1), Державної служби України з питань праці (надалі, також - відповідач 2, Держпраці), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу №257-к від 07.12.2022, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" №14 від 12.01.2022 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці. Після попередження про припинення державної служби, наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 257-к від 07.12.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки у зв'язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII. Однак, на думку позивача, наказ № 257-к від 07.12.2022 є таким, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства, а самим відповідачем грубо порушено право на працю. Так, позивач вважає, що у спірному випадку мала місце не ліквідація державного органу, а "завуальована" реорганізація, у зв'язку з чим правонаступник був зобов'язаний вжити заходів щодо його працевлаштування у новоствореному органі. Крім того, нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України "Про державну службу", не передбачена процедура звільнення працівника у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України в частині гарантій прав працівника при звільненні. Також, позивач вважає, що перед звільненням роботодавець мав пересвідчитися у неможливості переведення працівника на рівнозначну чи нижчу вакантну посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення, проте при звільненні ОСОБА_1 не запропоновано вакантні посади у державному органі, до якого перейшли повноваження Управління держпраці в області, а тому таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Відтак, на думку позивача спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а його слід поновити на раніше займаній посаді та сплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також, ОСОБА_1 вказує, що у зв'язку з незаконним звільненням він зазнав моральних страждань, на відшкодування яких просить стягнути моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 26.12.2022 відкрито провадження у даній справі, залучено Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який сформовано 10.01.2023 в системі "Елетронний суд", згідно якого проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що посада, з якої звільнено позивача передбачена у штатному розписі Управління Держпраці в області, а тому у Державної служби України з питань праці відсутні підстави відповідати за цим позовом та вчиняти дії, які містяться в прохальній частині позову. При цьому, на думку представника відповідача 2 процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульована положеннями Закону України "Про державну службу", що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин. Також, представник відповідача 2 звернув увагу, на неспівмірність заявленої позивачем суми витрат, понесених на оплату правничої допомоги та не підтвердження належними та допустимими доказами завдання позивачу моральної шкоди, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх стягнення. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Управління Держпраці в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 18.01.2023. Представник відповідача 1 проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що приймаючи спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку з ліквідацією відповідач 1 керувався Законом України "Про державну службу", Постановою №14, наказом Держпраці від 17.01.2022 №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", наказом Державної служби України з питань праці від 30.11.2022 №219 "Про внесення змін до наказу Держпраці від 17.01.2022 №22", попередженням про наступне звільнення з посади ОСОБА_1 , тому вважає наказ №257-к від 07.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_1 " правомірним. Так, 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-ІХ, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні. Законом №117-ІХ були виключені положення абзаців 1 і 2 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення. Внесення таких послідовних змін до Закону №889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади. Крім того, представник відповідача 1 зазначив про безпідставність посилань позивача на обставини проведення реорганізації Управління Держпраці, адже жодного нормативно-правового акта про передачу функцій та повноважень від Управління Держпраці в Івано-Франківській області до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці немає, натомість є низка нормативно-правових актів, що підтверджують обставини саме ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Таким чином, на думку представника відповідача 1, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, а ліквідація Управління Держпраці в області відбулася у встановленому законом порядку. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
18.01.2023 на адресу суду від Південно-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці надійшло пояснення в якому зазначено, що наказом Держпраці від 23.09.2022 №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. 08.11.2022 затверджено структуру Міжрегіонального управління та 11.11.2022 затверджено штатний розпис у кількості 258 працівників. Листом від 02.12.2022 вих. №ПЗ/1/12-ЦА-22 Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося до Держпраці України з пропозицією щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 №172. 02.12.2022 Державною службою України з питань праці видано наказ №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 № 172 з 05.12.2022. Цим же наказом визначено припинити з 05.12.2022 Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Відтак, на думку третьої особи, позивач не навів достатніх доказів протиправності винесення Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області наказу від 07.12.2022 №257-к, а тому вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Наказом від 10.06.2015 №28-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Управління Держпраці в Івано-Франківській області за переведенням з Територіального управління Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області (а.с.49).
Згідно наказу від 01.07.2016 №160-к позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в нафтогазовому комплексі та гірничорудній промисловості Управління Держпраці в Івано-Франківській області (а.с.50).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1. В переліку територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються, наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (зі змінами), Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (зі змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", Державною службою України з питань праці видано наказ №22 від 17.01.2022 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", згідно з яким наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625), утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та призначити Головою комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області Смагу Романа Ігоровича, виконуючого обов'язки начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області (а.с.53).
Наказом Державної служби України з питань праці від 30.11.2022 №219 "Про внесення змін до наказу Держпраці від 17.01.2022 №22" пункт 3 наказу Держпраці від 17.01.2022 №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області" викладено у такій редакції: призначено головою комісії Тиченка Максима Олександровича, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а.с.47).
Згідно попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 вбачається, що у зв'язку із ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", наказу №22 від 17.01.2022 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області" наказу №70-Д від 21.01.2022 "Про затвердження плану заходів з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області", позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", яке відбудеться не раніше ніж за 30 календарних днів з моменту ознайомлення з попередженням (а.с.51).
Наказом Держпраці від 23.09.2022 №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (а.с.54).
Відповідачем 2 видано наказ від 02.12.2022 №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 №172 та іншими нормативно-правовими актами з 05.12.2022. Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах (а.с.55).
Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №257-к від 07.12.2022 ОСОБА_1 , 07.12.2022 звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду в нафтогазовому комплексі та гірничорудній промисловості у зв'язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с.52).
Вважаючи наказ про своє звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Наведені норми визначають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року, №889-VIII (далі по тексту - Закон №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини 1 - 3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Згідно частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до частини 4 цієї статті, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Частиною 5 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, у редакції, чинній до 25.09.2019, передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
При цьому, частиною 3 статті 87 Закону №889-VIII у цій же редакції, передбачалося, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
Проте, 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-IX (надалі, також - Закон №117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
Унаслідок цих законодавчих змін у частині 1 статті 87 Закону №889-VIII (у редакції пі-пункту 53 пункту 6 розділу I Закону №117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини 1); ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини 1).
Законом №117-ІХ також виключені положення абзаців 1 і 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Відтак, за приписами частин 2 і 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Крім того, усталеною є також практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини 2 статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Законом № 117-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною 5 такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”.
Із системного аналізу положень Закону №889-VIII слідує, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини 1 цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини 1) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини 1). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина 5).
Також Законом України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи України” від 14.01.2020 №440-IX (надалі, також - Закон №440-IX) частину 3 статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: “Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення”.
Верховний Суд у постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а вказав, що внесення таких послідовних змін до Закону №889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.
Зважаючи на викладене, суд вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування при його звільненні норм КЗпП України в частині гарантій його прав як працівника, зокрема щодо можливості його звільнення лише в разі неможливості переведення на іншу посаду чи його відмови від такого переведення, так як такі положення частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ були виключені Законом №117-IX.
Тобто у даному випадку законодавцем внесено зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов'язку суб'єкта призначення виконати обов'язок щодо пропонування державному службовцю іншої рівнозначної чи, як виняток, нижчої посади та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Однак, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду, від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що чергові зміни до статті 87 Закону №889-VІІ вносилися Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23.02.2021 №1285-IX, який набрав чинності 06.03.2021 (надалі, також - Закон №1285-IX).
Зокрема, Законом №1285-IX частину 3 статті 87 викладено в такій редакції (яка чинна на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи): "3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".
Судом встановлено, що позивач перед звільненням обіймав посаду головного державного інспектора відділу нагляду в нафтогазовому комплексі та гірничорудній промисловості Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Згідно попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 вбачається, що у зв'язку із ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", наказу №22 від 17.01.2022 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області" наказу №70-Д від 21.01.2022 "Про затвердження плану заходів з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області", позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", яке відбудеться не раніше ніж за 30 календарних днів з моменту ознайомлення з попередженням. При цьому у попередженні позивачу не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (надалі, також - Порядок №1074).
Згідно пункту 5 Порядку №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Пунктом 6 Порядку №1074 передбачено, що права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Так, Постановою №14 прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, в якому наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Державною службою України з питань праці видано наказ від 17.01.2022 №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", згідно якого, зокрема, наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625), утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.01.2022 внесено відомості про припинення юридичної особи Управління Держпраці в Івано-Франківській області в результаті її ліквідації (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).
Наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.
Державною службою України з питань праці видано наказ від 02.12.2022 №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 №172 та іншими нормативно-правовими актами з 05.12.2022.
Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
Згідно змісту наведених нормативно-правових актів вбачається, що за юридичною формою мала місце саме ліквідація Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Суд звертає увагу, що Положення Постанови №14 та інших нормативно-правових актів щодо прийняття рішень про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань праці у судовому порядку не оскаржувалися, докази визнання їх протиправними та нечинними відсутні.
Незважаючи на те, що держава не відмовилася від функціональних повноважень органу, що ліквідовується наділивши такими ж чи подібними повноваженнями новостворене Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, відсутні підстави стверджувати про наявність ознак юридичної реорганізації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, оскільки жодного нормативно-правового акта чи іншого документа (передавальний акт, розподільчий баланс тощо), який би підтверджував перехід майнових прав та обов'язків Управління Держпраці в Івано-Франківській області до правонаступника, судом не встановлено та сторонами не підтверджено.
При цьому, принцип безперервності виконання державою певних функцій не може автоматично розповсюджуватися на умови та порядок проходження публічної служби працівниками відповідного органу державної влади.
Чинним національним законодавством не передбачено правового інституту, за змістом якого "державний службовець постійно та безперервно переміщується і слідує за функцією держави, конкретний обсяг повноважень в якій він отримав при першому своєму призначенні, складаючи присягу державного службовця, в тому чи іншому органі чи установі, незалежно від дискреційних повноважень центрального органу державної влади чи Уряду України який його утворив, щодо реорганізації чи ліквідації такого орану, - до досягнення пенсійного віку таким державним службовцем, неможливості виконання посадових обов'язків останнім з інших його власних суб'єктивних причин та/або подання ним добровільно заяви на звільнення".
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що іншим працівникам територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідовуються, при попередженні їх про звільнення пропонувалися посади у міжрегіональних територіальних органах Держпраці та такі працівники були переведені у новостворений орган з урахуванням переважного права на залишення на роботі.
З огляду на вищевикладене, оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, то позивач підлягав звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ), а не реорганізації (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ).
Відтак, з огляду на ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області та звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ, у суб'єкта призначення або керівника державної служби відсутній обов'язок надання позивачу пропозицій щодо зайняття іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ №257-к від 07.12.2022 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, Управління Держпраці в Івано-Франківській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з дотриманням необхідної процедури та з урахуванням всіх обставин справи, а тому такий наказ відповідає критеріям правомірності, встановленим в частині 2 статті 2 КАС України, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
З урахуванням того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено протиправності оскаржуваного наказу, у суду відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог в частині зобов'язання поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді Управління Держпраці в Івано-Франківській області та, як наслідок, відсутні правові підстави для стягнення з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25 000 грн.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, на думку суду, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач 1: Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Василіянок, 63/а, м. Івано-Франківськ, 76018). 39472148, вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601
відповідач 2: Державна служба України з питань праці (код ЄДРПОУ 39472148, вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601).
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602, вул. Василіянок, 62-А, м. Івано-Франківськ, 76019).
Суддя Микитин Н.М.