ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" квітня 2023 р. справа № 346/4875/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення № 092950009531 від 10.06.2022 року, зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідачі) про визнання протиправним та скасування рішення № 092950009531 від 10.06.2022 року, зобов'язання призначити пенсію з 05.04.2022 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вказав на те, що відповідачем до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року, оскільки в даті прийняття на роботу є виправлення. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказаний період роботи, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.06.2022 року № 092950009531 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити та виплачувати з 05.04.2022 року пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року в Державному підприємстві “Супутник”.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.11.2022 справу передано за підсудністю до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с.16).
Відповідно до автоматизованого розподілу судових справ 17.01.2023 року вказану адміністративну справу №346/4875/22 передано на розгляд судді Панікару І.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.21).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 року продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.27).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.33).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.03.2023 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що з врахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві. В результаті розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві 10.06.2022 року прийнято рішення № 092950009531 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Зазначено, що підставою для винесення рішення про відмову в призначенні пенсії за віком слугувало те, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 24 роки 7 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії. Водночас, представник відповідача зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року, оскільки записи у трудовій книжці ОСОБА_1 внесено неналежним чином, окрім того, відсутні відомості про сплату страхових внесків. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на пенсію за віком відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (а.с.40-43).
24.03.2023 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.06.2022 року року № 092950009531 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки згідно з наданими документами страховий стаж становить 24 роки 7 місяців 21 день. Водночас, представник відповідача вказала на те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року, оскільки було виправлення дати та дати наказу на зарахування. Оскільки інших документів на підтвердження наявного трудового стажу позивачем надано не було, то відсутні підстави для зарахування вказаного періоду роботи до загального страхового стажу та призначення пенсії. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.47-49).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.06.2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.06.2022 року року № 092950009531 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 24 роки 7 місяців 21 день. Також зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року (виправлення дати та дати наказу на зарахування) (зворотній бік а.с. 13).
В подальшому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.06.2022 року № 0900-0211-8/19920 повідомлено ОСОБА_1 , що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення про відмову йому в призначенні пенсії за віком (а.с.13).
Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.
Відповідно до положень частин 2, 4 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки “Відомості про роботу” пишеться: “прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво” із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у “Класифікаторі професій”.
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 наявний запис про роботу у Державному підприємстві “Супутник”, а саме: останній був 20.09.1997 прийнятий на роботу на посаду головного механіка, звідки 15.03.2003 року був звільнений (зворотній бік а.с.10).
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Окрім того, згідно приписів статті 56 ЗУ “Пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Стосовно посилань представника відповідача - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на відсутність сплати роботодавцем страхових внесків за вказаний період, суд зазначає наступне.
Так, згідно із абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону №1058).
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010, № 2464-VI (далі - Закон №2464), страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період його роботи у Державному підприємстві “Супутник” з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до загального страхового стажу позивача період його роботи у Державному підприємстві “Супутник” з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року, внаслідок чого, відповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в місті Києві, слід повторно розглянути заяву позивача від 06.06.2022 року про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу вищевказаний період роботи.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Водночас, на думку суду, позивач, неправомірно просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати вищевказаний період роботи до загального страхового стажу позивача та призначити пенсію, оскільки саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.06.2022 року року № 092950009531 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зарахуванні до його страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 27.02.2023 року підтвердив сплату судового збору на суму 992,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення № 092950009531 від 10.06.2022 року, зобов'язання до вчинення дій - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову у призначенні пенсії за віком від 10.06.2022 року № 092950009531.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період роботи у Державному підприємстві “Супутник” з 20.09.1997 року по 15.03.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 06.06.2022 року, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.