06 квітня 2023 року Справа № 280/1338/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2) в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та скасувати рішення відповідача 2 №083950015824 від 18.01.2023 року;
- зобов'язати відповідача 1 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1990 по 23.06.1993 року, починаючи з 10.01.2023 року.
Ухвалою суду від 06.03.2023 відкрито провадження у справі №280/1338/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 25.02.2023 (вх.№8901 від 02.03.2023). Зокрема зазначено, що 10.01.2023 у зв'язку із досягненням 45-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 позивач звернулась до відповідача-1 за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах. Проте рішенням від 30.08.2022 відповідачем-2 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV). Крім того вказано, що оскаржуваним рішенням повідомлено, що до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.02.1994 не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 23.06.1993, оскільки відсутня дата видачі диплому про навчання. Наголошено, що вказаним рішенням відповідач порушив її право на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України. З огляду на таке, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача-1 проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 04.10.2022 (вх.№37926). Зокрема зазначено, що відповідачем-1 не вчинено жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно призначення пенсії позивачу та ніяким чином не порушувало її прав. Разом з тим зауважено, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки на день звернення за призначенням пенсії вона не набула віку 50 років. Зауважено, що позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-IV лише при досягненні вказаного віку. До того ж вказано, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 було визнано неконституційною статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII), зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Наголошено, що зазначене рішення Конституційного суду України не може бути застосовано для вирішення питання щодо призначення пенсі позивачу, оскільки норми Закону №1788-XII не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11.10.2017. Водночас зауважено, що призначення дострокових пенсій за віком на пільгових умовах на даний час врегульовано саме статтею 114 Закону №1058-ІV. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву від 21.03.2023 (вх.№12548 від 29.03.2023, згідно з якою останній заперечив проти задоволення позовних вимог та окрім іншого зазначив, що у зв'язку з впровадженням принципу екстериторіальності звернення позивача від 10.01.2023 було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. За результатами розгляду заяви та наданих до неї документів прийнято рішення № 083950015824 від 18.01.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058-IV, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії (10.01.2023) ОСОБА_1 не досягла віку встановленого ст. 114 Закону №1058-IV. Наголошено, що норми Закону № 1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 1 не підлягають застосуванню, так як, з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 регулюється Законом №1058-ІV, а тому умови призначення пільгової пенсії позивачу мають визначатися на підставі Закону №1058-ІV, а не на підставі пункту «а» ст. 13 Закону 1788-ХІІ. Отже, оскільки, на дату звернення (10.01.2023) ОСОБА_2 виповнилося 47 років, прн необхідних 50-ти, то для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із ст. 114 Закону №1058-ІV немає законних підстав. Разом з тим зазначено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 запис про період навчання з 01.09.1990 по 23.06.1993 неналежним чином оформлений, зокрема у графі 4 на підставі чого внесено запис зазначено лише диплом та номер диплому - без зазначення дати видачі, а тому підстави для зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно записів трудової книжки відсутні. Також вказано, що позовні вимоги в частині зобов'язання призначити та виплачувати пенсію із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020-2022 роки є передчасними, а тому задоволенню не підлягають. На підставі вищевикладеного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 07.03.2001 Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області.
10.01.2023 у зв'язку із досягненням 45-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, до якої були додані копії документів, а саме: паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 ; диплому серії НОМЕР_4 від 23.06.1993; трудової книжки серії НОМЕР_2 ; Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній виданої Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» №125-513 від 06.12.2022.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивача від 10.01.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 в порядку екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви відповідачем-2 було прийнято рішення від 18.01.2023 №083950015824, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 з посиланням на недосягнення позивачем передбаченого статтею 114 Закону №1058-IV 50-ти річного віку. Водночас зазначено, що до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.02.1994 не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 23.06.1993, оскільки відсутня дата видачі диплому про навчання.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV.
03.10.2017 Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;
жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.»
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, відповідно до яких: «…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…».
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зауважує, що на момент звернення позивача до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, вік ОСОБА_1 становив 47 років 6 місяців 9 днів, стаж роботи за Списком №1 становив 16 років 4 місяці 15 днів, про що відображено й в оскаржуваному рішенні від 18.01.2023 №083950015824.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла пенсійного віку, є необґрунтованими та судом відхиляються.
Разом з тим, суд зазначає, що зі змісту рішення відповідача-2 від 18.01.2023 №083950015824, вбачається, що до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.02.1994 не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 23.06.1993, оскільки відсутня дата видачі диплому про навчання, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з приписами ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону України №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.6 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Так, із записів трудової книжки позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , окрім іншого вбачається, що у період з 09.09.1990 по 23.06.1993 вона проходила навчання у ПТУ №31.
В той же час, у колонці 4 (далі мовою оригіналу) «На основании чего внесена запись (документ его дата и номер)» у якості підстави внесення запису про навчання позивача у ПТУ №31 зазначено «Диплом Ж №0991763» однак не зазначено дату видачі вказаного диплому.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи надано копію Диплома серії НОМЕР_4 з якого зокрема вбачається, що позивач у період з 01.09.1990 по 23.06.1993 проходила навчання у ПТУ№31, крім того вказаний диплом має дату видачі «23.06.1993».
Таким чином, на думку суду вказаний відповідачем-2 недолік не перешкоджає встановити період навчання позивача з 01.09.1990 по 23.06.1993 у ПТУ №31 та не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.
Такий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеному в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений недолік оформлення трудової книжки позивача щодо спірного періоду навчання позивача з 01.09.1990 по 23.06.1993 у ПТУ №31 не може вважатися достатньою підставою для відмови останній у зарахуванні цього періоду роботи до її страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена із порушенням встановленого порядку, відсутня.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що період навчання позивача з 01.09.1990 по 23.06.1993 у ПТУ №31 підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , що є достатнім для зарахування цього періоду роботи до страхового стажу останньої.
На підставі вищевикладеного у сукупності, здійснивши аналіз доказів у справі, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №083950015824 від 18.01.2023 є протиправним та необґрунтованим у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 позивач звернулась до відповідача 10.01.2023.
Разом з тим Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пільгової пенсії оскаржила позивач.
Наведене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження для вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання позивача з 01.09.1990 по 23.06.1993 у ПТУ №31.
В силу викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 10.01.2023 (дата звернення із заявою про призначення пенсії), зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання у ПТУ №31 з 01.09.1990 по 23.06.1993.
Однак, на думку суду, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020-2022 роки.
Суд звертає увагу на те, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені, не визнані або оспорюванні права. Суд не може під час прийняття рішення по суті справи, вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Оскільки відмова відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 була обґрунтована недосягнення позивачем передбаченого статтею 114 Закону №1058-IV 50-ти річного віку, питання щодо визначення розміру заробітної плати для призначення пенсії не вирішувалось, тому вказані позовні вимоги заявлено передчасно.
У постанові Верховного Суду від 22.02.2023 по справі № 320/12166/20 колегія суддів зауважила, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2877710669.1 від 25.02.2023.
За таких обставин, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088) від 18.01.2023 №083950015824 від 18.01.2023 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088) призначити та виплачувати з 10.01.2023 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до страхового стажу період її навчання у ПТУ №31 з 01.09.1990 по 23.06.1993.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.15, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В.Батрак