05 квітня 2023 року Справа 160/6427/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді, -
31 березня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к про звільнення ОСОБА_1 з 14 травня 2020 року з посади прокурора відділу міжнародно-правового співробітництва прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 14 травня 2020 року та внести відповідні записи до особової справи та трудової книжки про стаж роботи (вислугу років) за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована протиправністю наказу прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/6427/23 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Позивачем оскаржується наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 384-к, тобто - правовий акт, виданий майже три року тому. В обґрунтування пропуску звернення до суду позивач посилається на те, що з 12.03.2020 року на території України встановлено карантин. Статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено місячний строк на оскарження наказу про звільнення, в той час як згідно п. 1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України строки, визначені ст. 233 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Також посилається на запровадження в Україні воєнного стану, який дій по теперішній час, в зв'язку з чим позивач евакуювалася в іншу місцевість. Також пояснює, що за захистом своїх прав не зверталася, оскільки до прийняття Конституційним Судом України рішення від 01.03.2023 року не була обізнана про порушення своїх прав.
Оцінюючи вказані аргументи суд зазначає наступне.
Посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України відхиляються, оскільки посада прокурора належить до публічної служби, що вказує на перебування такої особи в трудових правовідносинах, які при цьому є публічною службою. Відповідно, правові норми щодо регулювання проходження публічної служби є спеціальними по відношенню до норм, що регулюють трудові правовідносини, в зв'язку з чим останні можуть застосовуватися як загальні лише в разі відсутності спеціальної норми права. Положення ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства є спеціальною нормою права щодо ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Застосовуючи до обставин даної справи положення ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства суд зазначає, що з 02.04.2020 року до 16.07.2020 року строк звернення до суду був продовжений в зв'язку з набранням чинності законами України від 30.03.2020 року №540-IX та від 18.06.2020 року №731-IX.
Відповідно, враховуючи звільнення позивача наказом від 30.04.2020 року місячний строк на його оскарження розпочав свій перебіг 17.07.2020 року та сплив 17.08.2020 року. В рамках адміністративного судочинства з 17.07.2020 року діє редакція п. 3 розділу VI Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої суд може поновити процесуальний строк в разі визнання причин його пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. За обставин даної справи позивачем не наведено жодних посилань на існування таких обставин чи обмежень, не надано будь-яких доказів.
Таким чином, суд відхиляє посилання позивача на запровадження в Україні карантину як підставу для поновлення строку звернення до суду.
Щодо посилання на запровадження в Україні воєнного стану суд зазначає наступне.
Позивачем наведено посилання на евакуацію в іншу місцевість, погіршення стану здоров'я, що не підтверджено жодним чином. Обставини проходження військової служби рідними позивача законодавством не визначені як підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду для захисту своїх прав.
Суд зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29.09.2022 по справі №500/1912/22.
Таким чином, суд відхиляє посилання позивача на запровадження в Україні воєнного стану як підставу для поновлення строку звернення до суду, при цьому до запровадження в країні воєнного стану позивачем вже був значно порушений строк звернення до суду.
Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року у справі №3-5/2022(9/22) суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023 у справі 3-5/2022(9/22) не повертає той стан речей, що існував до звільнення позивача з посади прокурора у 2019 році.
Позивач протягом тривалого часу (майже три роки) не вживала заходів щодо оскарження наказу про звільнення. Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами. Однак, позивач не зверталася раніше до суду з позовною заявою та відповідне рішення судом не приймалося.
Таким чином, позивач безпідставно посилається на рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023 у справі 3-5/2022(9/22), оскільки вказане рішення не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду або вважатися обставиною, в зв'язку з якою позивач дізналася про порушення її прав.
Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а зазначив, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами».
Суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Згідно висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства», право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави, а також і рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України», яке набуло статусу остаточного 29.01.2016р., про те, що причини поважності пропуску строку звернення до суду повинні бути досліджені судом та повинні бути обґрунтованими та вмотивованими.
Позивачем, в свою чергу, до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, до якої не надано доказів поважності причин його пропуску в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, згідно із частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приписами статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття «письмових доказів», якими, зокрема, є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020), затвердженого наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 року №144.
За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
Однак позивачем, в порушення наведених норм права надано до суду примірник додатків до позовної заяви для відповідача, що не засвідчені належним чином.
Висновок щодо обов'язку належного засвідчення копії документів узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 02.10.2018 по справі № 2а-15994/12/2670, від 11.09.2018 по справі № 826/15414/17, від 11.02.2020 по справі №826/2935/14
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав, разом із доказами в їх обґрунтування.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів;
- засвідчених належним чином додатків для позовної заяви для відповідача.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко