Справа № 333/5327/22
Провадження № 2-а/333/18/23
04 квітня 2023 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Михайлової А.В., за участю секретаря судового засідання Панченко К.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради по справі про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивачка звернулася до суду з позовом до Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
В обґрунтування позову зазначила, що постановою № 2213575 від 26.10.2022 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 гривень за те, що 26.10.2022 року в м. Ужгород, по вул. Фединця, 18А, вона керуючи автомобілем (водій) BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 порушила правила зупинки, а саме здійснила зупинку транспортного засобу на пішохідному переході та створила перешкоду дорожньому руху, чим порушила п. 15.9 «г» ПДР України. Позивачка зазначає, що порушення, яке зазначено в оскаржуваній постанові, вона не вчиняла, так як здійснила зупинку транспортного засобу автомобіля BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 на паркувальному майданчику розташованому по вул. Фединця, 18А в м. Ужгород, Закарпатської області позначеному дорожнім знаком 5.42.1, який застосовується для позначення стоянок для транспортних засобів, та за дорожнім знаком 5.38.1 «пішохідний перехід», а отже не створювала перешкод дорожньому руху, що підтверджується фотознімками долученими до постанови про накладення адміністративного стягнення № 2213575.
Вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки її винесено без достатніх на те підстав та з порушенням вимог діючого законодавства. Позивачка просить постанову № 2213575 від 26.10.2022 року скасувати та провадження по справі щодо притягнення її до адміністративної відповідальності закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
У позовній заяві позивачка просить суд поновити їй строк для звернення до адміністративного суду з позовною заявою, оскільки останній день оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення № 2213575 від 26.10.2022 року припадає на 05.11.2022 року, який є вихідним днем, тому днем оскарження слід вважати перший, після вихідного, робочий день. Також, у жовтні Росія почала завдавати масованих ударів по енергетичній інфраструктурі України. Унаслідок пошкоджень енергетичної інфраструктури владою було ухвалено рішення про запровадження віялових відключень електроенергії. Також, мали місце і неочікувані відключення енергопостачання, в зв'язку з руйнуваннями електромереж, наслідком яких було відключення мережі інтернету, що також позбавило позивачку можливості вчасно звернутися до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою судді Комунарський районний суд м. Запоріжжя від 24.11.2022, постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, але через систему Електронний Суд представник позивачки адвокат Ігнатов Є.Є. надав заяву про розгляду справи за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
15.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради позовні вимоги не визнає. Вказує, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі (п. 15.1 ПДР України). Разом з тим, відповідно до п. 15.9. «г» ПДР визначено, що зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків. Як вбачається з наданих матеріалів, інспектором з паркування ОСОБА_2 26.10.2022 року о 14 годині 28 хвилин в м.Ужгород за адресою: вулиця Фединця,18 було виявлено зупинку транспортного засобу марки BM W ХЗ, номерний знак НОМЕР_2 , чим суттєво створила перешкоду дорожньому руху пішоходів та створила загрозу безпеці руху, фактично перекрила видимість дорожнього знаку учасникам руху, для яких вона призначена. Вказане порушення зафіксовано технічним спецзасобом марки Samsung SMF530F, матеріали справи містять фотодокументи із зображенням декількох ракурсів автомобіля марки BM W ХЗ, номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачеві, із відображенням: дати та часу фотофіксації; розташування транспортного засобу; географічних координат місця порушення. З фотофіксації чітко вбачається, що автомобіль позивача припаркований майже впритул з пішохідним переходу. Вважає, що у інспектора з паркування Управління муніципальної варти Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради Русина А.О, було достатньо підстав для притягнення позивачки ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке передбачено ч.3 ст. 122 КУпАП, а тому постанова інспектора з паркування є законною та не підлягає скасуванню.
Також зазначив, що Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради є неналежним відповідачем по справі, оскільки рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.11.2021 №516 “ Про уповноваження на розгляд справ про адміністративні правопорушення” виконком міської ради вирішив уповноважити відповідних працівників управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури на розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою та третьою статті 122, та частинами першою та другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині порушення правил зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів у межах м. Ужгород, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також здійснювати тимчасове затримання транспортних засобів у порядку, передбаченому статтею 265-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У зв'язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно вимог ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, та доводи сторін, суд приходить до висновку, що строк звернення позивача до адміністративного суду, підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин з огляду на таке.
Міністерство юстиції України у своєму листі від 30.01.2009 №Н-35267-18 щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами зазначило, що оскільки при застосуванні норм права правозастосовчий орган іноді стикається з прогалинами в законодавстві, тобто з повною чи частковою відсутністю норм, які регулюють певні суспільні відносини, а тому розрізняють прогалини в праві та прогалини в законі.
Прогалини в праві - це повна або часткова відсутність в діючих нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.
Прогалини в законі - це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі.
У зв'язку з цим в юриспруденції розроблені способи заповнення прогалин в процесі застосування закону, які отримали назву аналогії.
Розрізняють: аналогію закону - рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом чи якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм; аналогію права - рішення справи чи конкретного юридичного питання на основі принципів права, загальних начал і змісту законодавства.
Разом з тим, як вбачається з Кодексу України про адміністративні правопорушення, норми, які б регулювали такого роду питання, на відміну від КАСУ, ЦПК, ГПК та інших нормативно-правових актів, відсутні.
Таким чином, в даному випадку існує прогалина в праві, у зв'язку з чим слід застосувати аналогію.
Згідно з ч.6 ст.120 КАСУ якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
В зв'язку з тим, що останній день оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення № 2213575 від 26.10.2022 року припадає на 05.11.2022 року, який є вихідним днем, тому днем оскарження слід вважати перший, після вихідного, робочий день.
Крім того, суд вважає за необхідне врахувати, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації на Україну, у жовтні Росія почала завдавати масованих ударів по енергетичній інфраструктурі України. Унаслідок пошкоджень енергетичної інфраструктури владою було ухвалено рішення про запровадження віялових відключень електроенергії. Також, мали місце і неочікувані відключення енергопостачання, в зв'язку з руйнуваннями електромереж, наслідком яких є відключення мережі інтернету, що також позбавило позивача можливості вчасно звернутися до суду з зазначеним позовом.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30.01.2018 у справі № 210/3915/17, з яким погоджується Суд, пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (набуло статусу остаточного 10.15.2011) Європейський Суд з прав людини зазначив (цитата наводиться без посилань на інші справи): «… що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (…). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (…). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (…)».
Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».
З огляду на це, в контексті обставин справи, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 121 КАС).
Згідно до ч. 3 ст. 123 КАСУ, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123 КАСУ).
Відтак суд вважає справедливим у цій справі поновити позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Крім того, у своєму відзиву на позовну заяву, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради зазначив, що Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради є неналежним відповідачем по справі, оскільки рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.11.2021 №516 “ Про уповноваження на розгляд справ про адміністративні правопорушення” виконком міської ради вирішив уповноважити відповідних працівників управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури на розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою та третьою статті 122, та частинами першою та другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині порушення правил зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів у межах м. Ужгород, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також здійснювати тимчасове затримання транспортних засобів у порядку, передбаченому статтею 265-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту (частини перша, друга, третя і п'ята статті 122 КУпАП)(ч.1). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч. 2).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП, інспектори патрульної поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені Національної поліції. Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Саме така правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі № 724/716/16-а.
Таким чином, Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ: 36541721, юридична адреса: пл. Поштова, 3, м. Ужгород) є належним відповідачем по справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що 26.10.2022 року інспектором з паркування Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради Русиним А.О., в режимі фото/відеозйомки, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 2213575, згідно якої особа, яка керувала автомобілем (водій) BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 порушила правила зупинки, а саме здійснила зупинку транспортного засобу на пішохідному переході та створила перешкоду дорожньому руху, чим порушила п. 15.9 «г» ПДР України та ч. 3 ст. 122 КУпАП, та на позивачку накладено адміністративне стягнення в розмірі 680 грн. Позивачка заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, передбачено ч.3 ст.122 КУпАП, а саме здійснення зупинки транспортного засобу BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 на пішохідному переході, та створення перешкоди дорожньому руху, за адресою: вул. Фединця, 18А в м. Ужгород, Закарпатської області.
Згідно з ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху.
У відповідності з п. 1.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) - ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п.1.9. ПДР України особи, які порушують правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Приписами підпункту "г" пункту 15.9. ПДР України встановлено, що зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Пішохідний перехід це ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1 - 5.41.2 ПДР України та дорожньою розміткою 1.14.1, 1.14.2, 1.14.3 ПДР України.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП відповідальність настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Згідно із ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судом встановлено, що автомобіль BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 здійснив зупинку на паркувальному майданчику позначеному дорожнім знаком 5.42.1 ПДР України, що розташований по вул. Фединця, 18А в м. Ужгород, Закарпатської області, за пішохідним переходом позначеним дорожнім знаком 5.38.1 ПДР України «пішохідний перехід» та дорожньою розміткою, а отже не створював перешкоду дорожньому руху та не загрожував безпеці руху, що підтверджується матеріалами фотофіксації із місця стоянки транспортного засобу BMW Х3 державний номерний знак НОМЕР_1 , які було зроблено інспектором з паркування.
Згідно п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. При цьому, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Пленум Верховного суду України у пункті 24 Постанови від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Згідно принципу законності накладення адміністративного стягнення, підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності та застосування до неї заходів адміністративного стягнення є протиправність діяння (стягнення може бути накладено тільки тоді, коли в діянні особи встановлений склад правопорушення), а також протиправні діяння особи ознак правопорушення, передбачених конкретною правовою нормою, і кваліфікація цих діянь за відповідною статтею).
За нормою ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З огляду на вищезазначене, інспектор з паркування не має права притягати водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з'ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях інспектора. Так, стаття 62 Конституції України передбачає, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст.71 КАС України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та, зокрема, довести факт вчинення мною порушення ПДР відповідними доказами.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідачем не спростовано доводи позивачки щодо неправомірності її дій, не надано доказів, які б підтверджували факт скоєння нею адміністративного правопорушення, передбачено ч.3 ст.122 КУпАП, при тому що обов'язок доведення правомірності своїх дій покладено саме на відповідача.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Із змісту ст. 280 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Судом не встановлено, а відповідачем не представлено жодного належного, об'єктивного та обґрунтованого доказу, який би спростовував доводи позивача та вказував на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 даного адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За правилами п. 3 п. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на те, що даним рішенням скасовується постанова інспектора з паркування Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради № 22135753 від 26.10.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог ст.139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 496,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради.
Керуючись ст.ст. 9, 10, 121, 245, 246, 251, 258, 268, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 77, 241, 246, 255, 263, 286, 295 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на подання адміністративного позову.
Скасувати постанову інспектора з паркування Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, про накладення адміністративного стягнення № 2213575 від 26.10.2022 року про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління муніципальної варти департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ: 36541721, юридична адреса: пл. Поштова, 3, м. Ужгород) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) - 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок) судового збору
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Комунарського районного суду
м.Запоріжжя А.В.Михайлова