ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
м. Київ
05.04.2023Справа № 910/2607/23
Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М., розглянувши
позовну заяву Політичної партії "Гарант" 03028, місто Київ, пров.Феодосійський, будинок 14-А, офіс 1
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14
про стягнення 435 трильйонів грн., що еквівалентно 11,9 трильйонів дол. США
Політична партія "Гарант" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ про стягнення 435 трильйонів грн., що еквівалентно 11,9 трильйонів доларів США, майнової та моральної шкоди, завданої агресією Російської Федерації проти України, а також просить суд спрямувати частину присуджених коштів на погашення боргових зобов'язань перед усіма кредиторами (юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними фінансовими інституціями, закордонними банками та інвестиційними фондами), залишок коштів розподілити рівними частинами між громадянами України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення внаслідок незаконної окупації відповідачем Криму та Донецької області прав українського народу, тобто громадян України, на природні ресурси та понесення останнім матеріальної шкоди (збитків) в сумі 672 421,18 дол. США та 35 000,00 грн. моральної шкоди на одного громадянина тощо, яка має бути відшкодована країною- агресором як компенсація за експропріацію РФ відповідного нерухомого майна та майнових прав.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 року залишено позовну заяву б/н від 20.02.2023 року без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- подання до суду належних та допустимих доказів відповідно до вимог процесуального закону, які підтверджують можливість та підстави здійснення Політичною партією "Гарант" представництва в суді законних інтересів народу України;
- подання до суду письмових пояснень щодо обраного позивачем матеріально-правового способу захисту цивільного права чи інтересу (пункт 2 прохальної частини), з посиланням на чинне законодавство та практику Верховного Суду;
- подання до суду належних та допустимих доказів на підтвердження використаних при обрахунку кількісних показників населення, економічних даних та вартісних показників природних ресурсів (копалин) саме у вказаних сумах та розмірах, а також підстав визначення розміру останніх;
- подання до суду письмових пояснень щодо зазначених в пункті 2 прохальної частини переліку кредиторів, конкретних сум коштів, які мають бути розподілені між громадянами та кількість самих громадян, на користь яких мають бути розподілені кошти тощо.
Таким чином, залишаючи позовну заяву без руху ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 року судом встановлено спосіб усунення виявлених недоліків поданого позову, за умови усунення яких у спосіб, встановлений судом, позовна заява підлягає прийняттю до розгляду, а провадження у справі за таким позовом - відкриттю в силу приписів ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що ухвали суду надсилаються сторонам в порядку, встановленому ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, та з додержанням вимог ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Копія ухвали суду від 28.02.2023 року, яка надсилалась судом на адресу місцезнаходження позивача, а саме: 03028, місто Київ, пров.Феодосійський, будинок 14-А, офіс 1, повернута на адресу суду 03.04.2023 року неврученою адресату за закінченням встановленого терміну зберігання.
Також копія ухвали суду від 28.02.2023 року про залишення позову без руху у справі №910/2607/23 надсилалась судом засобами електронного зв'язку на електронну адресу позивача, зазначену в матеріалах справи, а саме: mail@garant.kiev.ua, факт отримання якої 01.03.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.
Так, через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва 06.03.2023 року від Політичної партії "Гарант" надійшов супровідний лист б/н б/д з доданим до нього на усунення недоліків новою редакцією позовної заяви.
Однак, як встановлено судом, вимоги ухвали суду від 28.02.2023 року заявником не виконані, позаяк на усунення недоліків поданої 20.02.2023 року позовної заяви б/н від 20.02.2023 року про стягнення з Російської Федерації 435 трильйонів грн., що еквівалентно 11,9 трильйонів доларів США, майнової та моральної шкоди, завданої агресією Російської Федерації проти України, позивач обмежився поданням нової редакції такої заяви, первинний текст якої доповнений виключно посиланнями на позицію Верховного Суду у справі № 910/5408/21 щодо належності, допустимості та достовірності електронних доказів, а також позицією Верховного Суду щодо правової природи генерального договору, що не пов'язані зі змістом поданого позову та не відповідають змісту недоліків позовної заяви, які зазначені судом в ухвалі про залишення позову без руху від 28.02.2023 року.
Відтак суд зазначає, що позивачем не надано на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2023 року належних та допустимих доказів відповідно до вимог процесуального закону, які підтверджують можливість та підстави здійснення Політичною партією "Гарант" представництва в суді законних інтересів народу України, використаних при обрахунку кількісних показників населення, економічних даних та вартісних показників природних ресурсів (копалин) саме у вказаних сумах та розмірах, підстав визначення розміру останніх, а також не надано письмових пояснень щодо обраного позивачем матеріально-правового способу захисту цивільного права чи інтересу, наведеного в пункті 2 прохальної частини, а саме в частині позовних вимог про спрямування частини присуджених коштів на погашення боргових зобов'язань перед усіма кредиторами (юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними фінансовими інституціями, закордонними банками та інвестиційними фондами), з розподілом залишку коштів рівними частинами між громадянами України.
Також звертаючись до суду з майновими вимогами про стягнення моральної та матеріальної шкоди, позивачем всупереч вимогам господарського процесуального законодавства та ухвалі суду від 28.02.2023 року не надано суду письмових пояснень щодо зазначених в пункті 2 прохальної частини переліку кредиторів, конкретних сум коштів, які мають бути розподілені між громадянами та кількість самих громадян, на користь яких мають бути розподілені кошти тощо.
При цьому клопотання позивача про неможливість надання таких доказів та пояснень, а також продовження строку на усунення недоліків позовної заяви матеріали позовної заяви також не містять.
Таким чином, зважаючи на наявні докази та зміст останніх, позивачем не усунуто недоліки, які були підставою для залишення позовної заяви без руху.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 року у справі №914/385/18, від 10.04.2019 року у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 року у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 року у справі № 914/1680/18).
Таким чином невиконання позивачем вимог ухвали суду від 28.02.2023 року та неусунення недоліків поданої позовної заяви позбавляє суд можливості встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалити рішення про захист порушеного права або відмовити позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Поряд із цим суд наголошує, що за змістом ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правомочності щодо зміни предмету, підстав позову, збільшення, зменшення розміру позовних вимог, викладених в поданій суду позовній заяві, шляхом звернення до суду з відповідними позовними заявами можуть бути реалізовані позивачем після прийняття судом до розгляду позовної заяви та відкриття провадження у справі ухвалою суду, проте не на стадії оцінки поданих позивачем позовних матеріалів на предмет відповідності процесуальним нормам та наявності підстав для прийняття рішення про відкриття провадження у справі, та виключно в межах первісно поданої до суду позовної заяви.
Наразі, законодавством встановлені процесуальні обмеження використання прав (ст. 46 ГПК України) щодо кінцевого терміну: до закінчення підготовчого засідання; до початку першого засідання.
Натомість, звернення до суду під час усунення недоліків позовної заяви в новій редакції останньої не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки прийняття судом заяви з новим змістом позовної заяви та за підписом іншої особи - представника позивача і відкриття провадження за такою заявою нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Тобто зазначені вимоги до позовних заяв, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Враховуючи викладене в сукупності, позовна заява Політичної партії "Гарант" про стягнення 435 трильйонів грн., що еквівалентно 11,9 трильйонів доларів США вважається неподаною і повертається заявнику.
Разом з тим суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 162, 163, 164, 174, 233-235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовну заяву Політичної партії "Гарант" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ про стягнення 435 трильйонів грн., що еквівалентно 11,9 трильйонів доларів США, вважати неподаною та повернути заявнику.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон