вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/197/23
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали заяви позивача про забезпечення позову від 04.04.2023 вх. №02.3.1-02/2464/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІТ СТОП», м. Ужгород
до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача 2 Публічного акціонерного товариства «Ужгородський завод «Електродвигун», м. Ужгород
про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу земельної ділянки
Позивач звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради та Публічного акціонерного товариства «Ужгородський завод «Електродвигун», яким просить визнати недійсним рішення Ужгородської міської ради від 13.12.2022 №1053 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2022, укладений між Ужгородською міською радою та ПАТ «Ужгородський завод «Електродвигун», посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Деяк С.В. за р. №516. Позов заявлено з посиланням на статті 21, 203, 204, 215 Цивільного кодексу України, статті 12, 112, 127, 128, 134, 155 Земельного кодексу України.
На адресу суду 15.03.2023 надійшло клопотання (вх. № 02.3.1-02/1930/23) про приєднання до матеріалів справи 907/197/23 позовної заяви в новій редакції з додатками до неї.
Ухвалою суду від 22.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
28.03.2023 від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 02.3.1-02/2235/23), в якій він просить суд до набрання рішенням у даній справі законної сили накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:64:001:0115 площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста 1, та належить на праві власності ПАТ «Ужгородський завод «Електродвигун».
Ухвалою суду від 03.04.2023 відмовлено у задоволенні зазначеної заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Суд звернув увагу, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Серед іншого суд також зазначив, що метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Натомість заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна. З урахуванням того, що предметом позову в справі №907/197/23, яка є предметом розгляду, є немайнові вимоги, суд виснував, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку не узгоджується з предметом та підставами позову; позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування земельної ділянки на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на відповідну земельну ділянку; накладення арешту на земельну ділянку не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру.
04.04.2023 від позивача повторно надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 02.3.1-02/2464/23), в якій він просить до набрання рішенням у даній справі законної сили заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115 площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1, та належить на праві власності ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», а також заборонити ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» (код в ЄДРПОУ 04676533) та особам, які діють від його імені або в його інтересах, вчиняти дії, пов'язані з розпорядженням (включаючи відчуження та поділ) земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115, площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1.
Звертаючись із даною заявою про вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає наступне: 27.03.2023 на сайті izi.ua було розміщено оголошення про продаж земельної ділянки площею 14,6 га, що розташована в м. Ужгород, по вул. Блистіва, 1, а тому існує розумна підозра вважати, що відповідач 2 на даний час вчиняє дії з пошуку потенційних покупців належної йому земельної ділянки з метою її подальшого відчуження, що свідчить про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в межах одного судового провадження.
Розглянувши дане клопотання суд зазначає наступне.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Забезпечення позову - це надання позивачем тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: 1)розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2)забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; 3)наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, 4)імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; 5)запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд звертає увагу, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
У постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Оскільки ТОВ «ПІТ СТОП» звернулось до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судом.
Зі змістовного аналізу позовної заяви та характеру позовних вимог, суд доходить до висновку, що позивач звернувся з даним позовом з метою захисту своїх прав на спірну земельну ділянку як суміжного землекористувача у спосіб визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки на неконкурентній основі без урахування переважних прав позивача як суміжного користувача на цю земельну ділянку, що дозволить відновити становище, яке існувало до порушення відповідачами прав позивача (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), тобто приведе сторони у справі в попередній стан.
Судом з'ясовано, що до заяви про вжиття заходів забезпечення позову, ТОВ «ПІТ СТОП» додано оголошення на веб-сайті izi.ua, яке розміщене 27.03.2023, тобто після пред?явлення позову в даній справі, про продаж спірної земельної ділянки площею 14,6 га, що розташована в м. Ужгород, по вул. Блистіва, 1. У зв?язку з цим позивач вважає, що існує розумна підозра вважати, що відповідач 2 вчиняє дії з пошуку потенційних покупців належної йому земельної ділянки з метою її подальшого відчуження. А у випадку, якщо спірна земельна ділянка буде відчужена на користь третіх осіб, позивач буде позбавлений можливості ефективно захистити та поновити свої права в межах даної справи. Тому, єдиним способом забезпечення позивачеві можливості ефективно захистити та поновити свої права у разі задоволення позову є накладення арешту на спірну земельну ділянку.
За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно ст. 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1)оригінал; 2)електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3)паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Водночас, як вже зазначалося, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що цією статтею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на ту обставину, що після пред'явлення позову в даній справі 27.03.2023 на сайті izi.ua було розміщено оголошення про продаж земельної ділянки площею 14,6 га, що розташована в м. Ужгород, по вул. Блистіва, 1, а також виходячи гіпотетичної та реальної вірогідності цієї обставини, суд доходить до висновку, що факти на які покликається позивач (заявник), скоріше мають місце, аніж не мають.
Тому на думку суду обґрунтованими є доводи заявника - ТОВ «ПІТ СТОП» про існування розумної підозри вважати, що відповідач 2 на даний час вчиняє дії з пошуку потенційних покупців належної йому земельної ділянки з метою її подальшого відчуження, що свідчить про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в межах одного судового провадження, яке предметом розгляду в даній справі за №907/197/23.
З огляду на це суд погоджується з обгрунтованим припущенням позивача про те, що вказані обставини свідчать про вчинення відповідачем-2 активних дій спрямованих на відчуження спірної земельної ділянки, своє становище щодо якої намагається відновити позивач пред?явивши даний позов.
Таким чином, якщо відбудеться відчуження спірної земельної ділянки з приводу якої виник спір, а відповідачем-2 будуть укладені з третіми особами відповідні договори та речові права на спірну земельну ділянку третіх осіб будуть зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позивач буде позбавлений можливості ефективно захистити та поновити свої права в межах даної справи. У разі завершення процедури відчуження цих ділянок на користь третіх осіб, виконання можливого рішення суду в даній справі про задоволення позову в частині вимог по поновлення становища, яке існувало до порушення буде утруднено, або унеможливлено через виникнення суб'єктивних прав в третіх осіб на такі ділянки, та необхідність для позивача за їх захистом звертатись з іншими позовами за участі таких суб'єктів.
Суд погоджується з твердженнями позивача, що без вжиття заходів забезпечення позову, позивач фактично позбавляється ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів позивача в межах даної судової справи, за захистом яких він звернувся.
За таких обставин суд доходить висновку, що існує ризик того, що у разі не вжиття вказаного способу забезпечення позову, виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, може істотно ускладнитись, тобто суд констатує наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки, зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких подано цей позов, ініціювати процедуру захисту свого права, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладання яких на позивача буде надмірним та непропорційним.
Оцінюючи співмірність та адекватність заходів забезпечення позову, які позивач просить вжити, суд виходить з того, що у разі фактичного відчуження спірної земельної ділянки чи земельних ділянок, які утворяться внаслідок її поділу, майбутнє виконання можливого рішення суду в даній справі буде неможливим, як таке, що не матиме правового сенсу, оскільки у такому випадку суттєво зміниться як предмет, так і об?єкт судового захисту в даній справі. Таким чином не буде можливості відновити правовий стан, який існував до імовірного порушення права позивача.
Надавши правову оцінку заходам забезпечення позову, які просить вжити позивач на предмет їх співмірності щодо заявлених позивачем вимог, а також враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем-2 вже розпочато реалізацію спірної земельної ділянки, щодо якої заявлені позовні вимоги позивачем, суд приходить до висновку що співмірними та адекватними заходами забезпечення позову метою яких буде забезпечення позивачу ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів в межах даної судової справи є 1)заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115 площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1, та належить на праві власності ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», а також 2)заборона ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» (код в ЄДРПОУ 04676533) та особам, які діють від його імені або в його інтересах, вчиняти дії, пов'язані з розпорядженням (включаючи відчуження та поділ) земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115, площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1, до набрання рішенням у даній справі законної сили.
Вжиття таких заходів забезпечення позову забезпечить збереження спірних правовідносин в стані, який існував до винесення відповідачем-1 рішення, яке оскаржується позивачем, та укладеного на його підставі договору, який також оскаржується, а також забезпечать можливість відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача, що є об?єктом судового захисту в даній справі.
В іншому разі, відчуження відповідачем-2 спірної земельної ділянки або ділянок, які будуть утворені внаслідок її поділу, у власність третім особам до вирішення даного спору по суті, вчинення державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно або органом державної реєстрації прав реєстраційних дій відносно земельних ділянок, позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №916/20/20 від 19.10.2020 заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Як зазначено касаційним судом вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом майна, є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності суб'єкта, тоді як невжиття заходів забезпечення позову, у разі його задоволення, призведе до подання інших нових позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна, що можуть бути укладені в процесі розгляду цієї справи, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, суд вважає доцільним збереження спірних правовідносин в існуючому на сьогоднішній день стані, оскільки такі дії будуть вжиті в тому числі на забезпечення збереження балансу інтересів учасників справи.
Із змісту клопотання про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що позивач просить на підставі ч. 3 ст. 137 ГПК України застосувати кілька заходів забезпечення позову, а саме: заборону відповідачу-2 вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України) та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору (п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Оцінюючи правильність застосовування наведених норм процесуального права, суд зазначає наступне.
Змістовний аналіз п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України дозволяє дійти до висновку про те, що захід забезпечення позову, який передбачений п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України полягає в тимчасовій забороні відповідача-2 вчиняти певні дії. Тобто обмеження застосовуються за критерієм особи до якої спрямовані позовні вимоги (суб'єктною ознакою), внаслідок чого такі заходи обумовлені колом відповідачів у справі. Натомість заходи забезпечення позову, які передбачені п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України застосовуються за критерієм пов'язаності з предметом спору (об'єктною ознакою), тобто не обмежені колом учасників процесу.
За таких обставин заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, відповідають вимогам процесуального закону, не стосуються невизначеного кола осіб, а дії, які заборонено вчиняти є конкретизованими.
Надавши належну оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такої умови (принципу), як співмірність, суд дійшов висновку, що обрані позивачем заходи до забезпечення позову, в зазначеній вище частині, співвідносяться з предметом позову, є обґрунтованими, а отже підлягають до застосування судом шляхом постановлення ухвали.
Отже, заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову слід задоволити.
Керуючись ст.ст. 136-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІТ СТОП» про забезпечення позову від 04.04.2023 вх. №02.3.1-02/2464/23 - задоволити.
2. Заборонити ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» (код ЄДРПОУ 04676533) та особам, які діють від його імені або в його інтересах, вчиняти дії, пов'язані з розпорядженням (включаючи відчуження та поділ) земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115, площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1, до набрання рішенням у даній справі законної сили.
3. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:64:001:0115 площею 14,6 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Олександра Блеста, 1, та належить на праві власності ПАТ «УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», до набрання рішенням у даній справі законної сили.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому розділом IV Господарського процесуального кодексу України до Західного апеляційного господарського суду.
Веб адреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя Л.В. Андрейчук