вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"28" березня 2023 р. Cправа № 902/1369/22
за позовом: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (вул. В. Нестерчука, буд. 1, м. Калинівка, Хмільницький р-н., Вінницька обл., 22400)
про стягнення 2 182 416,86 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Глоба А.
за участю представників:
позивача: Кравчук О.В.
відповідача: Резнік А.О.
26.12.2022 до Господарського суду Вінницької області звернулось Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" про стягнення 2 182 416,86 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 справу № 902/1369/22 розподілено судді Яремчук Ю.О.
Ухвалою суду від 29.12.2022 відкрито провадження у справі № 902/1369/22. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 26.01.2023.
19.01.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц.01-34/575/23 від 19.01.2023), який долучений судом до матеріалів справи.
Разом з тим, в судове засідання з розгляду справи № 902/1369/22 призначене на 26.01.2023 не відбулось у зв'язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, загрозою ракетних ударів по всій території України.
Ухвалою суду від 26.01.2023 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 28.02.2023.
17.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/1559/23 від 17.02.2023), яка долучена судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.01.2023.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 28.02.2023 повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 28.03.2023.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) укладеного шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання № 09420WDRATFP118 від 01.11.2018 до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому, в частині проведення розрахунків за послуги з розподілу природного газу за період травня-жовтня 2022 року.
Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", новим найменуванням якого є Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" (далі - позивач, в договорі Оператор ГРМ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (далі - відповідач, в договорі Споживач) діють відносини щодо надання послуг з розподілу природного газу газорозподільними системами позивача, комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, які регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 (далі - Кодекс ГРМ).
Розділом VI Кодексу ГРМ передбачено, що доступ споживачів до газорозподільної мережі (ГРМ) для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП, від 30.09.2015 № 2498.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов Договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті НКРЕКП та Оператора ГРМ (АТ "Вінницягаз") та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відтак, між позивачем та відповідачем укладено Договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання № 09420WDRATFP118 від 01.11.2018 до умов Договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1. Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
При вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього Договору та Кодексу газорозподільних систем (п. 2.3 Договору).
Облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем на межі балансової належності об'єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором. Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), фактичний об'єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об'єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача (п.5.1. та п 5.2. Договору).
Згідно з п.6.1. Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (п. 6.2. Договору).
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).
Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п. 6.6. Договору).
Пунктом 12.2 Договору визначено, що якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
У разі незгоди Споживача зі змінами він має право розірвати цей Договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього Договору змінами.
Постановою НКРЕКП № 2741 від 22.12.2021 для АТ "Вінницягаз" на період з 01 січня 2022 року на весь 2022 рік встановлено тариф на послуги розподілу природного газу в розмірі 1,76 грн. за 1 м. куб. на місяць (без урахування ПДВ).
Таким чином, з врахуванням ПДВ (20 %) вартість послуг з розподілу природного газу у 2022 році складає 2,112 грн. за 1 м. куб.
Протягом травня 2022 року - жовтня 2022 року АТ "Вінницягаз" надало послугу з розподілу природного газу відповідачу на загальну суму 1 866 272,28 грн. Факт надання послуг у травня 2022 року - жовтня 2022 року сторонами були підписані акти наданих послуг, а по факту надання послуг позивачем направлялись на адресу відповідача по два примірники актів наданих послуг, зокрема, разом із вимогою від 03.10.2022 № 210-Сл-9864-1022.
Акти наданих послуг відповідачем не підписані та не повернуті позивачу, послуги по розподілу не оплачені.
Відповідач не погоджується із доводами позивача, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, де вказано, що останній не міг користуватись послугами з розподілу природного газу в оспорюваний період, оскільки, постачання газу підприємству було припинено, а газоспоживне обладнаний було опломбоване, про що представником АГ «Вінницягаз» Омельчуком Ю. О. та представником споживача Демком О. В. було складено відповідний акт від 22.03.2022 року. В свою чергу зазначений акт було складено па підставі повідомлення ТОВ «Вінницягаз збут» (який є Постачальником природного газу для ТОВ «Укрхімрссурс») № 1/1 від 17.03.2022 на припинення (обмеження) газопостачання.
За доводами відповідача опломбування обладнання підприємства на газопроводі спростовують факт надання послуг з розподілу газу Оператором ГРМ, а саме забезпечення: цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності об'єкта Споживача для можливості споживання ним відповідних об'ємів природного, газу, виділених постачальником природного газу, оскільки за таких обставин у споживача не було доступу до газорозподільної системи цілодобово. Відповідачем в оспорюваний період не здійснювалась закупівля газу, який АГ «ОГС «Вінницягаз» могло б транспортувати до споживача, що вказує па відсутність підтвердження у оператора ГРМ обсягів поставки природного газу.
Зокрема позовні вимоги про стягнення 206 653,44 гривень пені, 16 515,23 гривень 3% річних та 92 975,95 грн інфляційних втрат ТОВ «Укрхімрссурс» не визнаються виходячи з наступного: у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин, засвідчених листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а саме: військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. ТОВ «Укрхімрссурс» був змушений зупинити виробничу діяльність.
Відповідно до п. 10.1-10.4 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Однак, не зважаючи на вказані положення договору позивач здійснює нарахування штрафних санкцій та заявляє їх до стягнення.
Беручи до уваги встановлені обставини справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до приписів статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕП №2494 від 30.09.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №1379/27824 06.11.2015 р., постановою НКРЕП №2498 від 30.09.2015 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" тощо.
Закон України "Про ринок природного газу" визначає наступних суб'єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи;оператор газорозподільної системи: оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (є оператором ГРМ).
Згідно умов Кодексу ГРС, оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (відповідач по справі) має статус споживача.
Згідно п.4 глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Умовами п. 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРС споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до п.3 глави 3 розділ VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VI кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Так, 01.11.2018 відповідачем підписана заява-приєднання № 09420WDRATFP118 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).
Абзацом 3 пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ передбачено, що споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб'єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI цього Кодексу.
Спірні відносини між сторонами виникли на підставі внесення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою №2080 від 07.10.2019 змін до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 р. та Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 р. Так, постановою НКРЕКП № 2080 затверджено, що з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Як вже зазначалось, в розділі 6-му Типового договору розподілу природного газу врегульовано порядок розрахунків та визначено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. При цьому, величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Постановою НКРЕКП від 22.12.2021 № 2741 для АТ "Вінницягаз" з 01 січня 2022 року на весь 2022 рік встановлено тариф на послуги розподілу природного газу в розмірі 1,76 грн. за 1 м.куб. (без урахування ПДВ).
Таким чином, з врахуванням ПДВ (20 %) вартість послуг з розподілу природного газу в 2022 році складає 2,112 грн. за 1 м.куб.
Протягом травня - жовтня 2022 відповідачем було спожито 1 767 303,21 куб. м. природного газу, що стверджується замовленням № 11 від 14.01.2021 розмірі 12 482,00 куб. м, що сумарно склало 1 767 303,21 м. куб., та довідкою, в якою Акціонерне товариство Оператор газорозпдільної системи «Вінницягаз» повідомило, що споживачу ТОВ «Укрхімресурс» (код ЄДРПОУ 32495389) розрахована Оператором ГРМ величина річної замовленої потужності на 2022 рік. Зокрема вказано, що у зв'язку з приєднанням в січні 2021 р. нових точок обліку (кількість 4 шт) до діючого договору № № 09420WDRATFP118 від 01.11.2018 на 2022 рік замовлено річну замовлену потужність в об'ємі 12 482,00 м. куб. згідно листа № Сл-305-21010-0121 від 14.01.2021.
Таким чином, з урахуванням вимог глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ та п 6.1 та 6.2 Типового договору розподілу, позивачем була розрахована щомісячна плата за послуги з розподілу природного газу протягом 2022 року наступним чином: 1 767 303,21 м. куб. х 2,112 грн. за 1 м. куб. / 12 міс. = 311 045,38 грн (щомісячна плата для відповідача).
Судом встановлено, що вартість послуг з розподілу природного газу за період з травня 2022 року по жовтень 2022 року включно, згідно наданих позивачем актів наданих послуг, склала 1 866 272,24 грн, що стверджується відповідними актами наданих послуг, що містяться в матеріалах справи.
При цьому, суд зауважує, що акти наданих послуг підписані та скріплені печаткою лише зі сторони позивача - підпису відповідача останні не містять.
Суд зауважує, що зазначені акти направлялися відповідачу, в тому числі із вимогою про сплату заборгованості.
Проте, відповідачем за фактом надання послуг оплати не здійснено, як і не повернуто підписаних Актів, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.
Разом з тим слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні заперечення зі сторони відповідача щодо якості та вартості наданих послуг, так само як і не містять матеріали справи мотивованої відмови відповідача від підписання Актів наданих послуг чи будь-яких доказів, які б свідчили, що відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання послуг за Договором.
Відповідно до практики Верховного Суду (яка хоча і стосується виконання робіт, однак по аналогії може застосовуватися і до надання послуг) у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (постанова КГС ВС у справі №913/1397/16 від 26.04.2018).
Суд зазначає, договір розподілу природного газу, що укладений між сторонами шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання № 09420WDRATFP118 від 01.11.2018, не розірвано, зобов'язання відповідача по оплаті вартості послуг з розподілу природного газу підлягають виконанню.
Доводи відповідача, щодо того, що останній не міг користуватись послугами з розподілу природного газу в оспорюваний період, оскільки постачання газу підприємству було припинено, а газоспоживне обладнаний було опломбоване, про що представником АГ «Вінницягаз» Омельчуком Ю. О. та представником споживача Демком О. В. було складено відповідний акт від 22.03.2022 року. В свою чергу зазначений акт було складено па підставі повідомлення ТОВ «Вінницягаз збут» (який є Постачальником природного газу для ТОВ «Укрхімрссурс») № 1/1 від 17.03.2022 на припинення (обмеження) газопостачання судом сприймаються критично з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 27 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила), якщо побутовий споживач не здійснив оплату за спожитий природний газ протягом десяти днів після строку, визначеного договором постачання природного газу, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання природного газу споживачу шляхом направлення споживачу письмового повідомлення (з відміткою про вручення) з вимогою самостійно припинити споживання природного газу за рахунок перекриття запірного пристрою перед газовим приладом та допустити представника постачальника за пред'явленням службового посвідчення на об'єкт для пломбування запірних пристроїв, що має здійснюватися з дотриманням техніки безпеки.
При цьому в повідомленні про припинення споживання природного газу постачальник має зазначити підстави та дату припинення газоспоживання, яка не може бути раніше ніж через три дні після дати отримання повідомлення.
При припиненні (відновленні) газопостачання складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача. Припинення (обмеження) газопостачання споживачу здійснюється, зокрема, шляхом перекриття запірних пристроїв або встановлення інвентарної заглушки та їх опломбування.
Постачальник має право здійснити заходи з припинення газопостачання споживачу через залучення до цих робіт Оператора ГРМ згідно з абзацом 2 пункту 27 розділу ІІІ Правил.
Для цього постачальником має бути укладений з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам.
За необхідності здійснення заходів з обмеження чи припинення газопостачання споживачу Оператором ГРМ постачальник надсилає Оператору ГРМ відповідне письмове повідомлення (з позначкою про вручення), копію якого надсилає споживачу (з позначкою про вручення), в якому повинен зазначити підстави припинення, дату та час, коли необхідно припинити розподіл природного газу на об'єкт споживача.
У такому разі Оператор ГРМ відповідно до умов укладеного договору на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання, здійснює в установленому порядку припинення розподілу природного газу на об'єкт споживача, після чого повідомляє про це постачальника.
З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять договору на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання, доводи відповідача є такими, що не підтверджені належними доказами.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balanceofprobabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за відповідний період на суму 1 866 272,24 грн.
З огляду на викладене та встановленого суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 1 866 272,24 грн.
Поряд з цим, за прострочення оплати послуг розподілу природного газу позивачем нараховано 16 515,23 грн 3 % річних; 92 975,95 грн інфляційних втрат, 206 653,44 грн пені.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом..
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 8.2. Договору розподілу природного газу передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення, трьох процентів річних та пені відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.
При перевірці розрахунку інфляційного збільшення, 3% річних та пені судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень Договору та норм чинного законодавства України.
Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати наданих послуг розподілу, позовні вимоги про стягнення 92 975,95 грн - інфляційних втрат, 16 515,23 грн - 3% річних та 206 653,44 грн - пені визнаються судом обґрунтованими та законними.
Водночас, розглянувши доводи сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір нарахованої пені, при цьому суд виходить з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
При застосуванні частини 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що з його боку мало місце прострочення виконання зобов'язань за договором.
В свою чергу, нарахована позивачем пеня базуються на умовах Договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний Договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
За таких обставин, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на значний розмір пені, беручи до уваги, що прострочення відповідача не стало причиною будь-яких негативних наслідків для позивача, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 % до суми 103 326,72 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні обов'язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов'язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.
Зокрема, з цього приводу в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «… Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом …».
З огляду на викладене абстрактний та загальний лист ТПП від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд зауважує, що наявність форс-мажорних обставин може підтверджуватися будь-якими доказами, яких, на думку суду, буде достатньо для встановлення відповідної обставини. Суд не погоджується з доводами щодо того, що форс-мажор - це виняткова «юрисдикція» ТПП. Адже наявність форс-мажору - це, в тому числі, питання факту, і законодавство не містить жодних обмежень щодо того, якими саме доказами можна підтвердити наявність цього факту.
Такої ж позиції дотримується і КГС ВС, у п. 44 постанови якого від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 зазначено: «… Суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім, ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами …».
Крім того, належних доказів на підтвердження факту скрутного фінансового становища на підприємстві суду не надано.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 86 ГПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на вище встановлене.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, в частині зменшення суми судом пені витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Враховуючи викладене, судові витрати у розмірі 32 736,25 гривень покладаються на відповідача. Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 52, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (вул. В. Нестерчука, буд. 1, м. Калинівка, Хмільницький район, Вінницька область, 22400; код ЄДРПОУ 32495389) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012; код ЄДРПОУ 03338649) 1 866 272,24 грн заборгованості, 16 515,23 грн 3 % річних; 92 975,95 інфляційних втрат, 103 326, 72 грн пені та 32 736,25 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну адресу позивача: office@vngas.com.ua.
Повне рішення складено 06 квітня 2023 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)
3 - відповідачу (вул. В. Нестерчука, буд. 1, м. Калинівка, Хмільницький р-н., Вінницька обл., 22400)