Справа № 495/106/22
Номер провадження 2/495/1073/2023
27 березня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - одноособово судді Боярського О.О.,
при секретарі Саханові О.А.,
за участю - представника позивача: адвоката Кузьменко М.Б., представника відповідача - адвоката Каланжова В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суд в м. Білгород-Дністровський справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Старокозацької ОТГ про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та встановлення місця проживання дітей з матір'ю, -
10.01.2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Старокозацької ОТГ в якому просить суд:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований 18 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №424;
- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 5000,00 грн. щомісяця, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повнолітня, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 5000,00 грн. щомісяця, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повнолітня, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
- визначити місце поживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує зокрема тим, що між позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , був зареєстрований шлюб від 18 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 424.
Протягом останніх років відношення між сторонами поступово погіршувались. В результаті чого у сторін зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у позивачки та у відповідача різні погляди на сімейне життя та обов'язки.
Збереження сім'ї позивачка вважає неможливим, на примирення не згодна.
Від вищезазначеного шлюбу сторони мають малолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 437;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис № 226.
Як зазначає позивачка, діти проживають разом з нею за адресою її проживання, а саме: АДРЕСА_1 , вищезазначений факт підтверджується довідкою № 1 від 05.01.2022 року виданою Старокозацькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області.
За місцем проживання дітей створені усі належні умови, позивачка постійно слідкує за станом здоров'я дітей, їх розвитком, позивачка виховує та піклується про них, у позивачки з доньками психологічний контакт, прив?язаність один до одного.
Відповідач офіційно не працює, має мінливий заробіток, проте добровільно відмовляється надати матеріальну допомогу на утримання дітей, не приймає участі у їх вихованні.
Позивачка вказує, що між нею та відповідачем на момент пред'явлення цього позову не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання дітей.
Процесуальні дії.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.01.2022 року було залишено позов без руху.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.01.2022 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2023 року провадження по справі було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання призначене на 27.03.2023 року учасники процесу з'явилися.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кузьменко М.Б., підтвердив обставини справи зазначені в позовній заяві, та наполягав на задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Каланжов В.І., зазначив, що сторона визнає позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, однак просив суд задовольнити вимог щодо стягнення аліментів частково, та призначення суму стягнення аліментів у розмірі 3000 грн., у твердій грошовій сумі на кожну дитину.
В судовому засіданні відповідач підтримав думку адвоката.
В судове засідання представник органу опіки та піклування Старокозацької сільської ради не з'явився, однак надав висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей.
Фактичні обставини справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , був зареєстрований шлюб від 18 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 424.
Протягом останніх років відношення між сторонами поступово погіршувались. В результаті чого у сторін зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у позивачки та у відповідача різні погляди на сімейне життя та обов'язки.
Збереження сім'ї позивачка вважає неможливим, на примирення не згодна.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
На час розгляду справи майнові вимоги, будь-кого з сторін, суду не пред'явлені. Відповідно до вищезазначеного суд вважає, що майнового спору між сторонами немає, примирення між ними неможливе.
Згідно зі ст. ст. 110, 112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Враховуючи те, що однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, суд вважає, що у зв'язку з відсутністю вільної згоди сторін на продовження шлюбу, подальше збереження шлюбу суперечить їх інтересам, а також принципу добровільності шлюбу, у зв'язку з чим, є неможливим.
Судом встановлено, що від вищезазначеного шлюбу сторони мають малолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 437;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис № 226.
Судом встановлено, що малолітні діти ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , проживають разом з позивачкою за адресою її проживання, а саме: АДРЕСА_1 , вищезазначений факт підтверджується довідкою № 1 від 05.01.2022 року виданою Старокозацькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області.
Відповідач офіційно не працює, має мінливий заробіток, проте добровільно відмовляється надати матеріальну допомогу на утримання дітей, не приймає участі у їх вихованні.
Позивачка вказує, що між нею та відповідачем на момент пред'явлення цього позову не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання дітей.
Так, згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно доч.1, 2 ст.182Сімейного кодексуУкраїни при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
У відповідності до ч. 3 ст. 181СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей , поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.
Виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає, що при даних обставинах з відповідача слід стягнути аліменти на користь позивача на утримання малолітніх дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину.
Таким чином, відповідач є працездатною людиною та може надавати матеріальну допомогу своїм малолітнім дітям, доказів протилежного відповідачем до суду не надано, суд вважає задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 , про стягнення аліментів частково.
Щодо позовних вимог позивачки стосовно визначення місця проживання малолітніх дітей разом нею, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно із ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Частиною першою статті 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.
Судом встановлено, що відповідно до рішення № 117 виконавчого комітету Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 21.09.2022 року було затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 .
Як вбачається з висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , виконавчий комітет Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, вважає за доцільне визначити малолітніх дітей: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , разом з матір'ю за адресою її фактичного місця проживання.
Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 та обставини, на які позивачка посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнав у повному обсязі.
Враховуючи вищенаведені обставини, керуючись принципом максимального забезпечення прав та інтересів дитини, приймаючи до уваги висновок Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, щодо доцільності визначення місця проживання дітей разом з матір'ю, та зважаючи на те, що відповідач визнав позов в частині визначення місця проживання дітей та не заперечував щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , разом з матір'ю за адресою її фактичного проживання суд вважає, що визначення місці проживання дітей разом з матір'ю забезпечить якнайкращі інтереси дітей, а тому така позовна вимога підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що батько дитини у разі визначення місця проживання дітей разом з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дітьми та участі у їх вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дітей щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.
Висновки за результатами розгляду справи
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що оскільки відповідач в ході розгляду справи визнав позов та не заперечував щодо розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , разом з матір'ю за адресою її фактичного проживання, та частково визнав вимоги, щодо стягнення аліментів, суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -
Позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Старокозацької ОТГ про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та встановлення місця проживання дітей з матір'ю - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований 18 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №424.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 3000,00 грн. щомісяця, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повнолітня, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 3000,00 грн. щомісяця, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повнолітня, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Визначити місце поживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В решті вимог відмовити у задоволенні.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: О.О.Боярський