Справа № 320/9636/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
05 квітня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов ВП № НОМЕР_2 від 04.03.2021 про накладення штрафу на позивачку у розмірі 1700, 00 грн. та від 25.03.2021 про накладення штрафу на позивачку у розмірі 3400, 00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначила, що постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 17.11.2020 отримала лише 19.01.2022. На переконання апелянта вказані обставини свідчать про те, що оскаржувані постанови від 04.03.2021 та 25.03.2021 постановлені з недотриманням прав боржника на добровільне виконання рішення суду та в порушення положень передбачених ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». Також апелянт зазначив, що оскаржувані постанови датовані 4 та 25 березня 2021 року, згідно календаря за 2021 рік ці дати припадають на четвер, тобто на день коли діти повинні були знаходитись з матір'ю. У зв'язку з наведеними обставинами апелянт вважає, що оскаржувані постанови винесені не на підставі та не у спосіб передбачений виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, апелянт зазначив, що ОСОБА_1 було зобов'язано усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми, проте не було зобов'язано встановлювати побачення батька з дітьми.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 287 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №759/17920/17 виданого Святошинським районним судом міста Києва 21.10.2020 , згідно якого ОСОБА_3 зобов'язано усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначивши такі способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з синами- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території фактичного проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , при умові бажання та здоров'я дітей: у період з 11-00 год. неділі до 15-00 год. середи, у відсутності матері; 01 січня з 15-00 год. до 11-00 год. наступного дня (02 січня), у відсутності матері; 31 січня з 15-00 год. до 11-00 год. наступного дня (01 лютого), у відсутності матері; 09 лютого з 15-00 год. до 11-00 год. наступного дня (10 лютого), у відсутності матері; 14 травня з 11-00 год. до 11-00 год. наступного дня (15 травня), у відсутності матері, 22 жовтня неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проводять з матір'ю.
Постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.11.2020 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2.
Постановою старшого державного виконавця від 25.11.2020 ВП № НОМЕР_2 виконавчий документ № 757/17920/17 виданий 21.10.2020 переданий до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).
Постановою від 07.12.2020 виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 прийнято головним державним виконавцем Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Мальченко Тетяною Олександрівною та постановою від 07.12.2020 передано до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до постанови від 17.12.2020 виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 прийнято головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міщенко Ларисою Миколаївною.
13.01.2021 ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою щодо невиконання рішення Святошинського районного суду м.Києва у справі № 759/17929/17 від 03.10.2018. У заяві ОСОБА_2 просив невідкладно накласти штраф на ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням останньою рішення суду.
17.02.2021 ОСОБА_2 повторно подав до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про невиконання ОСОБА_1 рішення суду.
04.03.2021 головний державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняв постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700, 00 грн. за невиконання судового рішення без поважних причин.
25.03.2021 державним виконавцем прийнято постанову, якою за повторне невиконання судового рішення накладено штраф на позивачку у розмірі 3400, 00 грн.
Не погодившись із прийнятими відповідачем постановами про накладення штрафу, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною передбачено у ст.64-1 Закону №1404-VIII.
Зокрема, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону №1404-VIII).
Відповідно до пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19.
В даній справі позивачка у позовній заяві зазначала:
- з грудня 2019 року проживає разом із синами за адресою: АДРЕСА_2 . Старший син 13.01.2021 був забраний його батьком та не повернутий матері до моменту подання позову. Отже вона будь-які перешкоди щодо участі батька у спілкуванні та вихованні старшого сина не чинила та не могла чинити;
- стягувач - ОСОБА_2 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка була визначена рішенням суду, як місце для спілкування та виховання дітей;
- державним виконавцем не були з'ясовані обставини, які визначені рішенням суду та є передумовою для виконання рішення суду, а саме чи було бажання дитини бачитись з батьком; щодо стану здоров'я дітей станом на час визначеного періоду виконання рішення суду;
- державний виконавець взагалі не проводив жодних перевірок для встановлення умов виконання рішення суду, не встановлював наявність поважних чи не поважних причин для не виконання рішення суду;
- вона не була повідомлена належним чином про відкриття виконавчого провадження, а постанову про відкриття ВП фактично отримала 19.01.2022, тобто після винесення оскаржуваних постанов.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений в рішенні суду № 759/17920/17 спосіб позивачка фактично не надала можливості третій особі в реалізації його права як батька на участі у вихованні дитини в зазначеному у рішенні суду місці та у визначений в рішенні час. При цьому третя особа неодноразово надсилав на електронну адресу позивачки електронні листи 24.01.2021, 07.02.2021, 21.02.2021, 07.03.2021, 21.03.2021 з бажанням побачитись і поспілкуватись із дітьми, проте судом не встановлено, що з боку позивачки вчинялись дії з метою надання третій особі такої можливості. Суд зазначив, що оскільки державний виконавець під час винесення спірних постанов дійшов висновку про невиконання без поважних причин позивачкою рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2018 у справі № 759/17920/17, що набрало законної сили 25.02.2019, а матеріалами справи підтверджено та в ході судового розгляду справи позивачкою не доведено фактичного виконання вказаного судового рішення та, відповідно, надання третій особі можливості побачитись із його молодшим сином у визначені в рішенні суду час та місці, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Як зазначалось вище у тексті цієї постанови державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є встановлення факту невиконання рішення боржником без поважних причин. Таким чином, державний виконавець має встановити факт невиконання боржником судового рішення та відсутність поважних причин його невиконання. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд від 31.03.2020 по справі №640/11079/19.
В даному випадку у матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували здійснення державним виконавцем перевірки виконання боржником рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, як відсутні й Акти про невиконання боржником без поважних причин рішення.
У оскаржуваних постановах про накладення на позивачку штрафів зазначено лише про те, що станом на 04.03.2021 та 25.03.2021 боржником виконавчий документ у строк, наданий для виконання, не виконується.
Жодних посилань на проведення перевірки та складання Актів щодо невиконання боржником без поважних причин рішення оскаржувані постанови не містять.
Як зазначалось вище у постанові відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
В даному випадку зі змісту оскаржуваних постанов неможливо встановити чи досліджувалися державним виконавцем причини невиконання позивачкою судового рішення та на підставі яких міркувань відповідач дійшов висновку про не поважність таких причин.
Слід зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Судом встановлено, що 12.01.2021 позивачка подала державному виконавцю заяву-пояснення, у якій, зокрема стверджувала, що спілкування з дітьми в квартирі за вказаною судом адресою та часом може бути очним і заочним, а саме проводитись як за фізичною присутністю дітей, так і по відеоконференції, при обов'язковій умові бажання та здоров'я дітей. Стверджувала, що її діти можуть спілкуватись із батьком у будь-який час, оскільки у них є телефони, комп'ютери, усі контакти батька, і, їм ніхто не забороняє зв'язуватись з батьком і з ним спілкуватись. Зазначила, що спілкуються діти з батьком без її присутності - все як у рішенні суду. При цьому, на якій території батько здійснює це спілкування позивачці невідомо. Зазначила, що батько ніколи не обмежував себе у спілкуванні з дітьми. Очно спілкувався з дітьми на території її та його фактичного проживання протягом багатьох років, у цьому році 4 місяці утримував у себе старшу дитину, незважаючи на рішення суду, бажання позивачки і режим спілкування визначений судом. У цій же заяві позивачка посилалась на те, що рішення суду було ухвалене до моменту, як діти пішли до школи, а припиняти налагоджений учбовий процес дітей на 3 дні на тиждень для того, щоб перевести їх до Києва для очного спілкування з батьком порушує їхні конституційні права на здобуття освіти, а порушення режиму навчання погано впливає на здоров'я дітей. Крім того наголошувала, що рішення суду нею виконується у повному обсязі, оскільки спілкування батька з дитиною проводиться без часових обмежень вказаних у справі № 759/17920/17 по відеоконференції, оскільки на цей час позивачка з дітьми проживає в м. Миргороді Полтавської області.
Враховуючи зміст вказаної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про те, позивачкою не виконується рішення суду без поважних причин.
Проте, колегія суддів наголошує, що факт невиконання судового рішення у визначений строк, з'ясування і оцінка причин цього невиконання відноситься до обов'язків державного виконавця.
Оскільки в даному випадку у матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем перевірки виконання боржником рішення суду, відсутні жодні обгрунтування наявності чи відсутності поважних причин не виконання рішення суду, надання судом оцінки вказаним у зазначеній вище заяві доводам позивачки є передчасним.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не було надано жодних письмових пояснень (відзиву) з приводу наведених у позовній заяві та апеляційній скарзі доводів позивачки.
Судом першої інстанції не було встановлено вищевказаних обставин, що зумовило передчасність висновку про правомірність оскаржуваних постанов державного виконавця та помилкового висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За приписом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відтак, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні, прийнятому з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову ВП № НОМЕР_2 від 04.03.2021 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700, 00 грн. винесену головним державним виконавцем Києво-Святошинського (на цей час Вишневого) відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міщенко Ларисою Миколаївною.
Визнати протиправною та скасувати постанову ВП № НОМЕР_2 від 25.03.2021 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400, 00 грн. винесену головним державним виконавцем Києво-Святошинського (на цей час Вишневого) відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міщенко Ларисою Миколаївною. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34903037) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) судовий збір сплачений за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у розмірі 4961,80 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят одна) гривня 80 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких