03 квітня 2023 року Справа № 160/4935/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
14.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 05.06.2020 року №15650 про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що оспорюване рішення не містить обґрунтувань підстав та причин віднесення позивача до ризикових платників податків відповідно до пункту 8 Критеріїв ризиковості платників податку. Поряд із цим, слід відмітити, що оскаржуване рішення не містить інформацію, яка безпосередньо ними використовувалась при прийнятті рішень про віднесення до ризикових платників. Комісія контролюючого органу, приймаючи рішення з посиланням на те, що у контролюючих органів наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування, має обґрунтувати на підставі якої інформації комісія дійшла такого висновку та надати належні, допустимі докази в підтвердження цієї інформації.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023 року, зазначена вище справа була розподілена та 15.03.2023 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року означену позовну заяву було залишено без руху, надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску, зазначити дату, місяць та рік коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На виконання вимог ухвали суду від 20.03.2023 року товариством з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» 27.03.2023 року до суду подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Аргументи даного клопотання зводяться до наступного. 05.06.2020 року комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Дніпропетровській області прийнято рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 15650 від 05.06.2020 року (рішення № 15650), відповідно до якого ТОВ «БК ВІНКОР» відповідає критеріям ризиковості платника податку на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку. На час ухвалення зазначеного рішення №15650 в країні був об'явлений карантин в зв'язку з пандемією COVID-19 відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та змінами до неї, це суттєво вплинуло на роботу товариства. Так відповідно до наказу № 4 від 16.03.2020 року товариство тимчасово призупинило свою діяльність з 18.03.2020 року по 03.04.2020 року. Наказом №5 від 31.03.2020 року продовжено тимчасове призупинення діяльності підприємства з 04.04.2020 року по 24.04.2020 року. Наказом №6 від 23.04.2020 року продовжено тимчасове призупинення діяльності підприємства з 25.04.2020 року до відновлення можливості виконувати роботи або завершення карантину. Наказом № 1 від 04.01.2022 року відновлено роботу підприємства з 01.02.2022 року у зв'язку з відновленням можливості виконання робіт. Але протягом тривалого часу в країні був відсутній доступ до електронних сервісів як податкових органів, так і суду, що не давало змоги належним чином підготуватися до захисту своїх прав. Також позивач зазначає про постійні повітряні тривоги, ракетні обстріли та відключення електроенергії. Відповідно до Наказу № 2 від 24.02.2022 року підприємство тимчасове зупинило свою діяльність в зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що виключає можливість надання та виконання роботи через відсутність замовлень. На даний час підприємство повивача відновило свою діяльність з 01.03.2023 року відповідно до наказу № 3 від 01.02.2023 року. Отже зазначені обставини не давали змоги скористатися своїми процесуальними правами та оскаржити рішення № 15650, тому позивач просить суд вважати що строк звернення до суду з адміністративним позовом пропущено з поважних причин.
Розглянувши вказані у клопотанні доводи позивача щодо поважності причин пропуску процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, суд зазначає таке.
Пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно із частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суддя також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Натомість, з позовною заявою до суду товариство з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» звернулося 14.03.2023 року (з врахуванням шестимісячного строку до 05.12.2020 року), тобто з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст.122 КАС України.
Суддя наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереробними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Верховний Суд у своєму рішенні, зокрема від 08.08.2019 р. у справі № 127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними ж причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, хоч і введено в Україні воєнний стан, однак, враховуючи загальну ситуацію, у т.ч. в м. Дніпро, не вбачаються об'єктивні перешкоди звернутися до суду в м. Дніпро до 05.12.2020 року. Крім того позивачем не наведено обставин, які дійсно та об'єктивно перешкоджали зверненню до суду.
До того ж, суд звертає увагу на можливість звернення до суду через систему "Електронний суд", що в свою чергу надає можливість звернення до суду і в умовах карантинних обмежень та в умовах воєнного стану.
Також 25.04.2022 року наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10.12.2022, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 в якому відсутнє місто Дніпро.
При цьому, з приводу доводів щодо введення воєнного стану в Україні суд урахував.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 14.03.2022 № 7168, Указом Президента України від 19.04.2022 № 7300, затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України 16.11.2022 № 2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX та продовжений до теперішнього часу.
Суди працюють у штатному режимі на виконання ст.122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Верховний Суд у постанові від 06.09.2022 року у справі №420/16598/21 зауважив, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збоку у всіх абсолютно випадках. Поновлення строків це виняток, а війна загальна умова для всіх. Також в ухвалі від 18 травня 2022 року у справі №802/592/17-а з приводу оцінки доводів щодо поважності причин пропущення процесуального строку для звернення до адміністративного суду з підстав запровадженого воєнного стану зазначив, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо пропуск цього строку відбувся ще до запровадження воєнного стану.
Дотримуючись вказаного підходу, суд дійшов висновку, що оскільки суд та всі учасники заявленого спору діють в однакових умовах воєнного стану, сам по собі факт дії такого стану не свідчить про поважність пропуску строку для звернення до суду.
За таких обставин, вказані позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом, які є поважними, позивачем не вказано.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Суддя звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
При цьому, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
Суддя звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.
Посилання позивача на те, що в Україні введено військовий стан, що на думку останнього, є безумовною підставою для визнання поважними причинами пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку на звернення до суду, є помилковим, оскільки із запровадженням та продовженням військового стану в Україні зміни до КАС України щодо продовження строків звернення до суду, на час введення військового стану, законодавцем не вносилися та не продовжувалися, а позивач, як вже зазначалося, не навів обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися до суду у встановлений строк, до 05.12.2020 року.
Варто повторно звернути увагу позивача на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є гарантією дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 123 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України, встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (ч. 5, 6 ст. 169 КАС України).
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи, що позивачем вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року про залишення позовної заяви без руху, станом на 03.04.2023 року не виконано, даний адміністративний позов з доданими до нього додатками підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 169, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «БК ВІНКОР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, направити особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник