ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову в забезпеченні позову
05 квітня 2023 р.Справа №160/6174/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ,-
29.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с, яким ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;
- визнати незаконним та скасувати витяг з наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с, в якому міститься інформація про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, який є похідним від наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с;
- поновити ОСОБА_1 на службі в відділі оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, з 03.03.2023 року;
- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2023 року по день ухвалення рішення суду про поновлення на службі, із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 765,38 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Одночасно із поданням позовної заяви 29.03.2023 ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, яку ухвалою суду від 30.03.2023 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою суду від 31.03.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишено без руху.
04.04.2023 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд зупинити дію наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с, яким ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
В обґрунтування поданої заяви позивачем зазначено, що із вказаним наказом в частині переведення на службу до ГУНП в Харківській області з одночасним звільненням з посади оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління позивач категорично не погоджується, вважає, що спірний наказ прийнято без належних правових підстав та з порушення трудового законодавства, а тому такий наказ в частині звільненні з посади є одночасним переведенням на службу в ГУНП в Харківській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно із ч.2 ст.150 КАС України, Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову - це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У даному випадку, ОСОБА_1 1 звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України зокрема про визнання незаконним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с, яким ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України
Суд зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що оскаржуваний наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 03.03.2023 року №92о/с, на його думку, прийнято протиправно та підлягає скасуванню.
Суд вважає, що очевидна протиправність прийнятого наказу від 03.03.2023 року №92о/с, має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з'ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо). Позивач посилається на очевидність ознак протиправності наказу від 03.03.2023 року №92о/с відповідача, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, тому таке обґрунтування вимог заяви є безпідставним.
Окрім того, згідно витягу з наказу від 03.03.2023 року №92о/с, майора поліції ОСОБА_1 із 06.03.2023 року переведено для подальшого проходження служби до ГУ НП в Харківській області.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові у справі №800/521/17 від 28.03.2018 року, позов не може бути забезпечено таким способам, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 246, 248, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко