Ухвала від 04.04.2023 по справі 160/6500/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА

04 квітня 2023 року Справа 160/6500/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

31.03.2023 року ОСОБА_1 в особі представника Богач В.І., через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській надати щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв'язку;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Приписами частини 2 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Пунктом 1 частини 1 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної особи.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 5, 6 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Відповідно до частини 8 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

З викладеного вбачається, що у разі звернення фізичної особи до суду через її представника суду має бути надано оригінал або належним чином завірена копія документу, що підтверджує його повноваження.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.

Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” та вступила в силу в Україні в 2003 році.

Згідно із статтею 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині 1 статті 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.

Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року № 237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1151/8472 визначено, що апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів позову, місцем проживання ОСОБА_1 є держава Ізраїль, а позовна заява підписана ОСОБА_2 .

На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано до суду відскановану копію довіреності від 24 серпня 2020 року, складену в м. Тель-Авів, Ізраїль, із засвідченням справжності підпису апостилем від 24.08.2020 року (вчиненим відповідно до Гаазької Конвенції 5 жовтня 1961 року).

Суд зазначає, щодо представником позивача до матеріалів позову надано відскановану копію засвідчення справжності підпису з апостилем, у той час як пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля.

Вказана правова позиція вказана в ухвалі Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі №804/2989/18.

Враховуючи, що до позовної заяви додано копію довіреності, не засвідчену у визначеному законом порядку, суд приходить до висновку, що позовна заява підписана особою, повноваження якої не підтвердженні відповідно до вимог статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення від 28.05.1985 у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства”, (п. 57).

Крім того п. 4, 5, 9 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській надати щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв'язку; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником.

Проте таке формулювання способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів не відповідає вимогам частини першої-другої статті 5, п. 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України України, а саме не визначено в чому поляє незаконність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській надати щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв'язку. Також не визначено особи у відношенні якої вчинені дії та зобов'язання щодо якої необхідно вчинити і не зазначено заяви за якою необхідно поновити виплату пенсії.

Таким чином позивачу необхідно уточнити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684,00 гривень (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, позивач, звертаючись до суду з немайновою вимогами повинен сплатити до суду судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивачем в порушення частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, оригіналу доказу сплати судового збору за подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви, яка містить вимоги немайнового характеру, до матеріалів адміністративного позову не надано.

Таким чином, позивачу необхідно сплатити та надати до суду доказ сплати судового збору із заявлених ним немайнових вимог у розмірі 1073,60 грн., сплаченого на реквізити: одержувач - УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код за ЄДРПОУ 37988155, розрахунковий рахунок UA368999980313141206084004632, МФО 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 календарних днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:

- довіреності на представництво інтересів позивача, засвідченої у визначеному законом порядку;

- позовної заяви з уточненим змістом позовних вимог і викладенням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн., сплаченого на реквізити: одержувач - УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код за ЄДРПОУ 37988155, розрахунковий рахунок UA368999980313141206084004632, МФО 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений термін.

Роз'яснити позивачу, що в разі невиконання вимог ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до цієї ухвали, позовна заява буде визнана неподаною та повернута позивачу.

Ухвала набирає законної сили згідно зі ст. 256 КАС України.

Суддя В.В. Кальник

Попередній документ
110028642
Наступний документ
110028644
Інформація про рішення:
№ рішення: 110028643
№ справи: 160/6500/23
Дата рішення: 04.04.2023
Дата публікації: 07.04.2023
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (13.06.2023)
Дата надходження: 31.03.2023
Предмет позову: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії