03 квітня 2023 року Справа № 160/301/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, третя особа: Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
03.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 03 грудня 2022 року № 12374300016928 про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 25 січня 2022 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є громадянином російської федерації. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Красносілка, Олександрівського району, Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , який видано 30.09.1960 року. З 22 вересня 1989 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно паспорта НОМЕР_2 , який видано 18.09.2019 року, є громадянкою російської федерації. Зазначив, що має сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , який видано повторно 23.08.2019 року, та паспортом громадянина України, запис № 19891116-04035, документ № НОМЕР_4 , виданий 10.09.2021 року. 25 січня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що він є батьком громадянина України. Рішенням від 03.12.2022 року №12374300016928 відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України “Про імміграцію”. Також позивач зазначив, що оскільки рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491- III «в інших випадках, передбачених законами України», прийняте відповідачем без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує підстави для ненадання дозволу на імміграцію, тому це рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
20.01.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що 25.01.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до пунктів 12-14 Порядку, уповноважений працівник територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області після прийняття до розгляду заяви та доданих до неї документів здійснив заходи встановлені відповідними пунктами, зокрема, дії щодо з'ясуванню у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", також були надіслані відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
На адресу Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшла відповідь від Управління СБУ у Дніпропетровській області від 09.11.2022 за вих.№ 55/2-3380, в якій зазначено, що управлінням СБУ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ “Про Службу безпеки України” отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дозволом на імміграцію недоцільно, на підставі ст. 10, п. 6 ЗУ “Про імміграцію”.
03.12.2022 року, уповноваженим працівником територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області, складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , відповідно до якого вбачається що розглянувши матеріали справи про надання дозволу на імміграцію в Україну відносно громадянина рф ОСОБА_1 встановлено, що 25.01.2022 Павлоградським відділом ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято на розгляд матеріали громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який звернувся з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч.3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” (є батьком громадянина України). Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області повідомило, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про Службу безпеки України” ними отримано інформацію, яка свідчить про недоцільність надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України. “Про імміграцію”. Ураховуючи викладене, уповноваженим працівником територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області, висловлено за доцільне, прийняти відносно громадянина рф ОСОБА_1 рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про імміграцію”.
Також відповідач звертає увагу, що позивач громадянин рф та документований паспортом російської федерації 51 № 7043573, виданим 20.02.2020 року, строком дії до 20.02.2025.
Зазначив, що відповідно до наявної інформації в матеріалах справи, позивач у 2019 році звертався до органів ДМС із заявою про набуття громадянства за територіальним походженням, однак не виконав надане зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства (громадянства рф) протягом двох років з моменту набуття Українського громадянства у наслідок чого рішенням ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 29.12.2021 року, позивачу припинено громадянство України на підставі ст. 21 Закону України “Про громадянство України”, про що свідчить довідка № 17/21 від 29.12.2021 року про припинення громадянства України видана ОСОБА_1 .
Отже усі твердження позивача в адміністративному позові по даній справі щодо права на проживання в Україні за територіальним походженням, терміну проживання в Україні, про право звернення особи, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, та право на постійне проживання в Україні сумнівні, оскільки позивач вже скористався правом на набуття громадянства України у 2019 році, однак за власним бажанням не виконав надане зобов'язання про вихід з громадянства рф та продовжив проживання в Україні, як громадянин рф. Наведені обставини дають підстави вважати, що позивач не виявив бажання та не приклав необхідні зусилля для набуття громадянства України протягом 2019 -2021 років.
Також відповідачем зазначено, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз'яснювати або тлумачити висновки чи твердження СБУ, також не наділено повноваженнями вчиняти будь-які дії, що входять до повноважень органів СБУ, Національної поліції тощо.
Крім того, 20.01.2023 року від відподача надійшла належним чином завірена копія матеріалів справи № 301 на гр. рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 20001496, вулиця Святослава Хороброго, 23, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000).
29.03.2023 року до суду від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області надійшли пояснення, в яких зазначено, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначається Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пункту 14 Порядку № 1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
На виконання вимог пункту 14 Порядку № 1983 відповідачем направлено запит до Управління СБУ щодо надання дозволу на імміграцію стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
За результатами здійснення перевірки, в службових матеріалах, інформаційних масивах та базах даних СБУ, Управлінням СБУ поінформовано відповідача (лист від 09.11.2022 №55/2-3380нт-вих), 18.01.2023 надійшов на адресу Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області, в якому зазначено наступне, а саме: «Управлінням СБ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дозволом на імміграцію недоцільно, на підставі ст. 10. п.6 ЗУ «Про імміграцію», (інформація, документи і матеріали які стали підставою для формування листа від 09.11.2022 №55/2-3380нт-вих, містять гриф секретності «Таємно»).
03.12.2022 року розглянувши матеріали справи про надання дозволу на імміграцію в Україну, уповноваженим працівником територіального підрозділу ТУ ДМС у Дніпропетровській області, складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , та на підставі пункту 6 статті 10 Закону № 2491-III, уповноваженим працівником територіального підрозділу ТУ ДМС у Дніпропетровській області, висловлено за доцільне, прийняти відносно громадянина рф ОСОБА_1 рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 статті 10 Закону № 2491-III.
Враховуючи вищевикладене та положення чинного законодавства, зазначає, що Управління СБУ діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, дії відповідача, що стосуються прийняття рішення № 12374300016928 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну є правомірними та відповідають вимогам законодавства України.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_5 від 20.02.2020 року.
06.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Також, 06.07.2019 року ОСОБА_1 підписав зобов'язання, в якому зазначено, що ОСОБА_1 зобов'язується протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство російської федерації.
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 20.11.2019 року оформлено набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України».
На час звернення щодо оформлення набуття громадянства України позивач мав громадянство російської федерації.
02.12.2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області складено довідку № 1731/19 про реєстрацію особи громадянином України, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець України, Кіровоградської області, Олександрівського району, с. Красносілка, згідно з рішенням ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 20.11.2019 року набув громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 20.11.2019 року.
28.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-анкетою, в якій просив оформити йому тимчасове посвідчення громадянина України.
13.01.2020 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення серії НОМЕР_6 , строком дії до 20.11.2021 року.
29.12.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області складено довідку №1201.4.4-14775/12.3-21 про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням», в якій зазначено, що управлінням було встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , 1960 року народження, уродженець с. Красносілка, Олександрівського району, Кіровоградської області, набув громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, а саме: не виконав подане відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про громадянство України» зобов'язання стосовно припинення іноземного громадянства протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає.
У зв'язку із викладеним, 27.11.2021 року відповідачем було складено подання про скасування рішення про оформлення громадянства України ОСОБА_1 .
29.12.2021 відповідачем було прийнято рішення, яким скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 20.11.2019 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що зобов'язання стосовно припинення іноземного громадянства не було виконано.
29.12.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області позивачу видано довідку № 17/21 про те, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 29.12.2021 року оформлено припинення його громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України».
25.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою та необхідними документами, про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що він є батьком громадянина України.
Відповідно до копії свідоцтва про народження, яке видано повторно, серії НОМЕР_7 від 23 серпня 2019 року позивач має сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є громадянином України.
Відповідно до копії довідки від 16.09.2021 року № 6365 про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 11.05.2000 р. по теперішній час.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», відповідачем були надіслані відповідні запити до Управління СБУ в Дніпропетровській області, Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області, Адміністрації Держприкордонслужби України, Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Дніпропетроській області.
Листом № 55/2-3380нт-вих від 09.11.2022 року Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області повідомило відповідача про те, що відповідно до п.13 ч.1 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» ним отримано інформацію, яка свідчить про недоцільність надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
03.12.2022 року відповідачем затверджено висновок відповідно до якого вважається за доцільне: прийняти відносно громадянина рф ОСОБА_1 рішення про відмову у наданні дозволу на іміграцію в Україну на підставі п.6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
03.12.2022 року відповідачем прийнято рішенням №12374300016928 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України “Про імміграцію”.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України “Про імміграцію” від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон України “Про імміграцію”).
Відповідно до положень статті 6 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення про ДМС України) центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів є Державна міграційна служба України (ДМС).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Відповідно до підпунктів 31-33 пункту 4 Положення про ДМС України вона відповідно до покладених на неї завдань: здійснює відповідно до закону заходи щодо запобігання та протидії нелегальній (незаконній) міграції, іншим порушенням міграційного законодавства; здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України з питань громадянства, міграції, біженців, осіб, які потребують інших форм захисту, реєстрації фізичних осіб та реадмісії, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України; здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Частинами першою, третьою статті 4 Закону України “Про імміграцію” визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України “Про імміграцію” визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема: 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначають норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію”, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктом 16 Порядку № 1983 визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч.1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII):
- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Статтею 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
Згідно із ч.1 ст.19 Закону №2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури;
4) охорону державної таємниці.
Відповідно до п.13 ст.24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у відношенні громадянина рф ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію, до відповідача надійшов лист від Управління СБУ у Дніпропетровській області від 09.11.2022 року №55/2-3380нт-вих, в якому зазначено, що Управління СБУ у Дніпропетровській області відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України “Про Службу безпеки України” отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дозволом на імміграцію недоцільно, на підставі ст.10 п.6 Закону України “Про імміграцію”.
Згідно пункту 6 статті 10 Закону України “Про імміграцію”, дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.
Таким чином, відповідач отримавши від Управління СБУ у Дніпропетровській області лист, в якому зазначено, що останнім відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України “Про Службу безпеки України” отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дозволом на імміграцію недоцільно, на підставі ст.10 п.6 Закону України “Про імміграцію”, відповідно прийняв відповідне рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні від 03.12.2022 року №12374300016928.
Суд враховує, що інформація щодо позивача отримана Управлінням СБУ у Дніпропетровській області в межах її компетенції, визначеної Законом України "Про Службу безпеки України" та в ході оперативної службової діяльності.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який слідує з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Тому, приймаючи оскаржуване рішення № 12374300016928 від 03 грудня 2022 року, відповідачем було враховано принцип пропорційності.
Щодо доводів позивача про те, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію", прийняте відповідачем без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує підстави для ненадання дозволу на імміграцію, суд зазначає, що відсутність у такому рішенні конкретних обставин застосування п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію" не свідчить про протиправність спірного рішення.
Крім того, суд враховує те, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 20.11.2019 року позивачу було оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», однак позивачем не було виконано зобов'язання стосовно припинення іноземного громадянства протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, що і було підставою для скасування рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням.
На підставі вищевикладеного, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого рішення, а відтак суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах повноважень, визначених законодавством.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, третя особа: Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник