Справа № 761/2774/23
Провадження № 1-кп/761/2430/2023
26 січня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новонєжино, Шкотівського району, Приморського краю, російської федерації, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, на утримані двоє малолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України (відомості внесенні в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12022100100003114 від 29.10.2022)
На розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 29.10.2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100100003114, у якому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.
При проведенні підготовчого судового засідання прокурор вважає за необхідне призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, оскільки вважає, що він підсудний Шевченківському районному суду міста Києва та складений відповідно до норм КПК України. Також прокурором, в порядку ст. 315 КПК України, заявлено клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, обґрунтовуючи яке прокурор послався на наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 не заперечувала щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду, крім того, подала цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди, завданої внаслідок злочину у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн.
Захисник не заперечував щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду, в той же час заперечив проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначив, що ризики вказані в клопотання є необґрунтованими, в клопотанні прокурора не вірно зазначено прізвище потерпілого, просив врахувати, що обвинувачений має місце проживання в м. Києві, родину, двох дітей, раніше не судимий та має намір відшкодувати шкоду потерпілому, просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Обвинувачений не заперечував проти призначення обвинувального акту до судового розгляду, просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, інші матеріали кримінального провадження наявні у розпорядженні суду на даному етапі судового провадження дійшов до таких висновків.
Питання невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України перед судом не порушувалось.
Підстав для закриття кримінального провадження на теперішній час судом не встановлено.
Щодо питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду, слід вказати на наступне. Від учасників судового провадження клопотань про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні не надійшло. Також, на час підготовчого судового провадження, судом не встановлені обставини, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України, які могли б бути підставою для ухвалення рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні.
У зв'язку із цим судовий розгляд у даному кримінальному провадженні, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід здійснювати у відкритому судовому засіданні.
Вирішуючи питання щодо складу осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження належить здійснювати за обов'язкової участі прокурора, представника потерпілого, потерпілого, обвинуваченого та захисника.
Судовий розгляд здійснювати у відкритому судовому засіданні суддею одноособово.
Вирішуючи питання щодо доцільності обрання на час судового провадження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить із наступного.
Так, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення у відповідності до п.2 ч.3 ст. 283 КПК України, про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду 24.01.2023 року у порядку передбаченому ст. 291 КПК України, у зв'язку із чим, ОСОБА_5 відповідно до положення ч.2 ст. 42 КПК України набув статусу обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
В межах даного кримінального провадження під час досудового розслідування до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.01.2023 року, в ході чого, досліджувалось питання обґрунтованості підозри повідомленої обвинуваченому з огляду на приписи КПК України.
Крім того, судом враховувались наявні ризики можливої неправомірної поведінки ОСОБА_5 передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
На думку суду, на даний час, а саме на стадії підготовчого судового провадження, не вбачається підстав для зміни чи скасування, раніше застосованого запобіжного заходу.
Таке рішення суду обґрунтовується тим що, як убачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення за ступенем тяжкості (згідно ст. 12 КК України) відноситься до тяжких кримінальних правопорушень, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час вивчення змісту цих доказів, однак на даній стадії судового провадження, на думку суду цього достатньо для обрання обвинуваченому запобіжного заходу, про який йдеться у клопотання прокурора.
Зокрема, судом враховується міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення винуватості, і саме усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, про існування такого ризику як переховування від суду, незаконного впливу на свідків.
Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_5 , який одружений, має на утримані двоє малолітніх дітей, наявність місця проживання та реєстрації, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки. Даних щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, який би унеможливлював його утримання у місці попереднього ув'язнення суду не надано.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення, викладені у клопотанні щодо запобіжного заходу, суд керується положенням частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до статті 132, частини четвертої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
З огляду на положення частини третьої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків та спливу строків досудового розслідування.
Відповідно до частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).
Водночас, в силу положень частини другої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України ОСОБА_5 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом, як зазначалося вище, не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України: ризик переховування від суду та впливу на свідків, потерпілого, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або можливість вчинення нового кримінального правопорушення.
Виходячи із загальних визначень вказаних понять, слід відмітити, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Так, в обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор наводить наступні доводи: тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що тяжкість інкримінованого злочинів є вагомим доводом, що збільшує ризик переховування від суду.
При цьому суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Крім того, прокурор посилається на ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого, та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Так, після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі свідків та потерпілого, показання яких, на думку сторони обвинувачення підтверджують його вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, які можуть бути допитані у судовому засіданні.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд, виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23, стаття 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).
За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків, потерпілого та дослідження їх судом.
Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків та потерпілого, обвинувачений знає як їх персональні данні, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.
Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків та потерпілого з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, що в свою чергу зможе перешкодити проведенню належного судового розгляду.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого та перешкоджання провадженню іншим чином, у цьому кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати, що обумовлює необхідність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.
Суд вказує, що принцип змагальності, як загальна засада кримінального провадження, передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про обрання, продовження або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Харченко проти України», відповідно до якої тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля.
Враховуючи наявні ризики, суд доходить до обґрунтованого переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинуваченого на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим, оскільки інші запобіжні заходи, не пов'язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях підозрюваного, не можуть їм запобігти.
Враховуючи викладені обставини, а також наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає, що клопотання прокурора про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Суд визначає максимально можливий строк дії ухвали щодо вказаного виду запобіжного заходу, передбачений статтею 197 Кримінального процесуального кодексу України, з огляду на обсяг висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та відповідну складність справи. При цьому відсутні підстави вважати, що зазначені прокурором ризики зникнуть протягом дії ухвали про обрання запобіжного заходу.
Також суддею враховано і високий ступінь небезпеки злочину, а тому такі обставини з урахуванням положень ч.1 ст. 121 КК України дають підстави не визначати розмір застави, що узгоджується із приписами ч. 4 ст. 183 КПК України.
Щодо поданого адвокатом ОСОБА_4 , яка діє в інтересах потерпілого ОСОБА_7 , цивільного позову до обвинуваченого ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, то суд зазначає наступне.
Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст. 128 КПК України).
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5 ст. 128 КПК України).
Таким чином, суд вважає за можливе прийняти до спільного судового розгляду разом із обвинувальним актом вищевказаний цивільний позов, та розглядати позов у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 197, 206, 314, 315-316, 369-372, 376КПК України, суд
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні №12022100100003114 від 29.10.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, який відбудеться у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А, о 15 год. 50 хв. 30 січня 2023 року.
Провести судовий розгляд кримінального провадження суддею одноособово у відкритому судовому засідання.
В судове засідання викликати прокурора, потерпілого, представника потерпілого обвинуваченого та захисника.
Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 28 березня 2023 року включно.
Цивільний позов приєднати до матеріалів кримінального провадження. Визнати потерпілого ОСОБА_7 цивільним позивачем, а обвинуваченого ОСОБА_5 - цивільним відповідачем. Копію цивільного позову вручити обвинуваченому.
Ухвала може бути оскаржена в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуюча суддя ОСОБА_1