1[1]
Іменем України
21 березня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12022100040001515 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, ухвалений щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз: 11.08.2022 року вироком Деснянського районного суду м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6
та його захисника - ОСОБА_8 ,
Згідно з вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України та, із застосуванням ч. 1 ст. 69, ст. 69-1 КК України, засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначених за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.08.2022 року та за даним вироком, суд визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Також суд вирішив питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, 25.06.2022 року, приблизно о 14 годині 25 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, 11, зайшов у приміщення магазину «АТБ-маркет», де у відділі «Предметів живлення», підійшов до стелажів та, впевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, скориставшись відсутністю працівників магазину реалізував свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану. З метою власного протиправного збагачення ОСОБА_6 , взяв з полиці стелажу предметів живлення батарейки «Duracell Simply AAA LR03 блістер», у кількості 6 штук, де в кожній упаковці знаходились батарейки у кількості 4 штук, загальною вартістю 667 гривень 80 копійок, які поклав до своєї сумки, яка знаходилась у нього на грудях.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, діючи умисно, переслідуючи мету наживи та особистого матеріального збагачення, ОСОБА_6 , бажаючи довести свій злочинний умисел до кінця, направився до виходу з магазину «АТБ-маркет», маючи намір винести товар, який він поклав до своєї сумки, яка знаходилась у нього на грудях за межі магазину, не розрахувавшись.
Виконавши усі дії, які ОСОБА_6 вважав необхідними для таємного викрадення чужого майна, останній вийшов за лінії кас магазину «АТБ-маркет», що за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, буд. 11, не розрахувавшись за товар, що належить магазину «АТБ-маркет». Однак його дії були помічені охоронцем ОСОБА_9 , внаслідок чого діяння стало носити відкритий характер. Розуміючи вказане, ОСОБА_6 не полишив спроби реалізувати намір заволодіти викраденим та намагався втекти з місця події та розпорядитися майном на власний розсуд, але був затриманий працівниками охорони «АТБ-маркет».
Тим самим ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів, викрав чуже майно, яке належить «АТБ-маркет», але не довів свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, чим міг завдати матеріальної шкоди на загальну суму 667 гривень 80 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України у виді 6 років 8 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначених вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.08.2022 року та даним вироком, остаточно призначити ОСОБА_6 до відбуття покарання у виді 6 років 9 місяців позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, правову кваліфікацію дій обвинуваченого, посилається на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Зокрема, як зазначає апелянт, при призначенні покарання ОСОБА_6 , із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом першої інстанції проігноровані вимоги п. 8 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 року та не мотивовані належним чином підстави для застосування більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, як того вимагає законодавець, а тому рішення суду про застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України є незаконним та необґрунтованим.
На думку апелянта, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, ОСОБА_6 призначено явно несправедливе та невиправдано м'яке покарання із помилковим застосуванням ст. 69 КК України, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Звертає увагу апелянт і на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки, як вважає апелянт, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність вказаних обставин, а також те, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Таким чином, як зазначається в апеляційній скарзі, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції виходив із помилкового розуміння суспільної небезпечності конкретного діяння та обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості конкретного кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, як вказує апелянт, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу, обвинувачений ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратурина вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратурита просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Київської міської прокуратури не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у закінченому замаху на відкрите викраденнячужого майна (грабіж), вчинений повторно та в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким, у тому числі прокурором, не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і правова кваліфікація дійОСОБА_6 ,не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої Першим заступником керівника Київської міської прокуратуриапеляційної скарги, зокрема в межах призначеного обвинуваченому покарання.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, посилаючись на вимоги ст.ст. 65-67 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахував ступінь тяжкість вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , суд визнав щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, про що свідчить поведінка обвинуваченого на досудовому розслідуванні і в суді та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.
Крім ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який, у відповідності до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_6 покарання, врахував дані, що характеризують особу винного, а саме те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; його відношення до скоєного, зокрема те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому; особливості та обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, відсутність претензій з боку потерпілого, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, а також конкретні обставини справи та розмір викраденого майна.
Також, при призначенні ОСОБА_6 покарання судом були враховані положення ст.ст. 68, 69, 69-1 КК України.
При цьому, при вирішенні питання щодо призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд першої інстанції врахував правову позицію, висловлену Європейським судом з прав людини у справі «Болдя проти Румунії» від 15.02.2007 року щодо необхідності наведення мотивів, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод накладає на суди обов'язок мотивувати власні рішення, що потребує детальної відповіді на кожний аргумент, з тим, щоб мати змогу визначити порушений проти обвинуваченого судовий процес як справедливий.
Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_6 , наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, зокрема вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, думку потерпілого, який будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого не має, конкретні обставини справи та розмір викраденого майна, положення ст.ст. 68, 69-1 КК України, суд першої інстанції визнав за можливе призначити ОСОБА_6 основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 КК України.
Таке покарання, на думку суду, перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, як за ч. 2. ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69, ст. 69-1 КК України, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам ст.ст. 50, 65, 68, 69 КК України, а тому, всупереч доводам апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури, не вбачає законних підстав для скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання та ухвалення щодо ОСОБА_6 нового вироку, оскільки вказана апеляційна скарга не містить ґрунтовних підстав для прийняття такого рішення, в тому числі через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Водночас, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури про те, що суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому покарання, безпідставно визнав обставинами, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, оскільки всупереч вказаним доводам, наявність даних обставин була встановлена під час судового розгляду на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_6 , який в повному обсязі визнав свою вину та не заперечував фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених під час досудового розслідування.
Не може колегія суддів погодитися також із твердженням прокурора в апеляційній скарзі про те, що рішення суду про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ст. 69 КК України є незаконним та необґрунтованим, оскільки всупереч вказаному твердженню, в оскаржуваному вироку наведені достатні мотиви, як наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, так і врахування судом даних про особу винного, які в сукупності дозволили суду першої інстанції зробити правильний висновок про можливість призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за незакінчене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.
Більш того, на переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, як за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, так і з урахуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, в повній мірі відповідає меті та загальним засадам призначення покарання, в тому числі про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, а також необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років і 1 місяць, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалення в цій частині нового вироку, як у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, так і у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним прийняти рішення, яким вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 на цей вирок - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року,ухвалений щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 755/6211/22
Номер провадження : 11-кп/824/1886/2023
Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - судді ОСОБА_10
Доповідач - суддя ОСОБА_1