Справа № 466/1592/22
Провадження № 2/466/397/23
21 березня 2023 року Шевченківський районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Баєвої О.І.
секретаря судового засідання Шукост О.М.
за участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення місць загального користування, -
позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 13959,27 грн заборгованості, що вкючає 11648,44 грн основної суми боргу, 677,77 грн 3% річних, 1633,06 грн інфляційних втрат, а також судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого опалення місць загального користування, що надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Будинок, в якому зареєстровані відповідачі обладнаний вузлом обліку теплової енергії.
Квартира АДРЕСА_2 обладнана індивідуальним опаленням.
Позивач покликається на те, що для споживачів, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, кількість теплової енергії спожитої на опаленя місць загального користування для її оплати, визначається згідно з пунктами 2.1.-2.2. Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.
Позивач стверджує, що відповідачі за період з 01.12.2017 року по 30.11.2021 року не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість за опалення місць загального користування в розмірі 11648,44 грн. У зв'язку із чим ЛМКП «Львівтеплоенерго» нараховано відповідачам інфляційні втрати в розмірі 1633,06 грн та 3% річних в розмірі 677,77 грн на суму простроченого зобов'язання.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що всі квартири у будинку обладнані тепловими лічильниками, а місця загального користування не обігріваються з 2016 року.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні, покликаючись на аргументи викладені у відзиві на позовну заяву. Окремо наголосив, що він не є споживачем теплової енергії у місцях загального користування, позивач, на його думку, не наділений правом нараховувати заборгованість за ті послуги, якими він не користується. Всі квартири у будинку обладнані тепловими лічильниками, а місця загального користування не обігріваються з 2016 року. Також просив застосувати строк позовної давності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є постачальником теплової енергії до будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 . У вказаній квартирі зареєстровано четверо осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується Довідкою №1 з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації, виданої ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Стаття 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійснення своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.
На підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 04.11.2015 року №632 ОСОБА_2 було проведено відключення квартири АДРЕСА_2 від мережі центрального опалення та гарячого водопостачання та влаштовано індивідуальну систему опалення.
Згідно з відомостями про нарахування та оплату послуги опалення місця загального користування за період з 01.12.2017 року по 30.11.2021 року відповідачі допустили заборгованість перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» у розмірі 11648,44 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень ч.1 ст. 714 ЦК України, так і інших норм глави 54 Цивільного Кодексу України, дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.
Положеннями ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а відповідно до частини третьої споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
ОСОБА_2 в заперечення позовних вимог стверджує, що опалення місць загального користування в багатоквартирному будинку АДРЕСА_3 не здійснюється з березня 2016 року.
Судом встановлено, що, дійсно, будинок АДРЕСА_3 обстежено представниками ЛМКП «Львівтеплоенерго» та представниками ПП «Управляюча компанія «Рідний дім» та складено Акт від 18.03.2016 року, відповідно до якого ними проведено опломбування кульових кранів трубопроводів опалення (подача та зворотка теплоносія) місць загального користування житлових будинків, серед яких будинок по АДРЕСА_3 . Так, у вказаному будинку в першому під'їзді відключено від опалення сходову клітку та сміттєву камеру, в другому під'їзді - сходову клітку, сміттєву камеру та приміщення баків запасу води.
Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).
Відповідно до п.2.1.3 Методики якщо системою будинкового обліку не передбачено окремого обліку теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, але передбачено теплолічильники в кожного споживача та загальнобудинковий комерційний облік теплоти, кількість теплової енергії на опалення МЗК з урахуванням утрат розподільчими внутрішньобудинковими трубопроводами опалення визначається як різниця між кількістю теплової енергії на опалення будинку та загальною кількістю теплової енергії на опалення всіх інших приміщень.
Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 року (у справі №703/58/16-ц), від 26.02.2019 року (у справі №159/6776/18) та від 22.12.2020 року (у справі №311/3489/18), а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Частиною 1 ст.5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» надано визначення поняттям: спільне майно багатоквартирного будинку, відповідно до якого, спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі.
Оскільки житло відповідачів знаходиться у багатоквартирному будинку, вони зобов'язані нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, отже, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами. Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 703/58/16-ц.
ОСОБА_2 заперечуючи позовні вимоги зазначає, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» необґрунтовано проводив нарахування сум за опалення місць загального користування з квітня 2018 по квітень 2021 року та керується Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31.10.2006 року №359, який втратив чинність 25.01.2019 року. На даний час діє Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.2018 року №315, який регулює питання нарахування плати за опалення місць загального користування. Проте, на даний час нарахування здійснюються на основі Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31.10.2006 року №359 з наступних причин.
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України №315 від 22.11.2018 року «Про затвердження Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» набрав чинності 25.01.2019 року. Дана методика розрахунку може застосовуватись після укладення зі споживачами послуг нових договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Натомість, як встановлено судом та стверджується матеріалами справи, що згідно Роз'яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.05.2019 №7/10.1/7260-19 щодо введення в дію з 01.05.2019 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» враховуючи законодавчі зміни у сфері житлово-комунальних послуг Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України інформує, що 1 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон). З цієї дати визнано таким, що втратив чинність Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно з вказаним Законом визначено нову класифікацію житлово- комунальних послуг, нову систему взаємовідносин, що виникатимуть процесі надання та споживання цих послуг, передбачено різні моделі договірних відносин у сфері комунальних послуг, а також визначено особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку, змінено підходи до формування тарифів на комунальні послуги та нарахування плати споживачам, запроваджено відповідальність за неналежне виконання договору як для виконавців комунальних послуг, так і для споживачів цих послуг.
Практична реалізація нововведень, передбачених Законом, можлнва за умови укладення договорів про надання комунальних послуг за правилами та особливостями, визначеними Законом (тобто, новиих договорів про надання комунальних послуг).
Відповідно до статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг : дліенюється на договірних засадах.
При цьому пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто, не пізніш як 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не зберуть одну з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою статті 14 Закону, та/або не дійдуть згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником після 01.05.2020 буде укладено індивідуальний договір про надання комунальної послуги з урахуванням особливостей, визначениих частиною сьомою статті 14 Закону.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Миістрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний ітживач).
Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг, зокрема і в багатоквартирних будинках, визначаються статтями 13-15 Закону.
Враховуючи особливості перехідного періоду, а саме періоду від моменту введення в дію Закону (01.05.2019) до моменту укладення нових договорів про надання комунальних послуг пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону тобто, до 01.05.2019), зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону (тобто, до 01.05.2020). У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Також суд звертає увагу, що після 01.05.2019 органи місцевого самоврядування та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не можуть встановлювати (у тому числі за результатами коригування) тарифи на комунальні послуги, що надаються за договорами, укладеними до введення в дію Закону. Нормативно-правові акти, які затвердженні Урядом та Мінрегіоном на виконання вимог Закону можуть застосовуватися лише в умовах переходу на нові договірні відносини.
Зазначене стосується і Порядків формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 291).
Застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіоном від 22.11.2018 №315, зареєстрованим в Мін'юсті 28.12.2018 за № 1502/32954, також можливе лише за умови переходу на нові договірні відносини.
Тож до моменту укладення нових договорів про надання комунальних послуг за вимогами і правилами Закону, нарахування плати за комунальні послуги підприємствами тепло, водопостачання та водовідведення здійснюватиметься відповідно до договорів, укладених до 01.05.2019 року.
Таким чином, ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснює нарахування за послуги згідно законодавства та роз'яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, отже вимоги покликання відповідача про те, що позивачем застосовано Методику, яка втратила чинність є безпідставними.
Окрім того, ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність щодо вимоги позивача про стягнення суми нарахувань за період до лютого 2019 року.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно з ч.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 року на всій території України введено карантин. Дію крантину неодноразово продовжувалося.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, а також п.3.1 Договору приєднання, передбачено що Споживач повинен здійснювати оплату послуг не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).
Враховуючи вищевикладене, оскільки право вимоги оплати за централізоване опалення за лютий 2017 року настало 21 березня 2017 року, строк позовної давності за цією вимогою спливає 21.03.2020 року, тобто після введення карантину, а тому продовжується на строк дії карантину. У зв'язку із наведеним, у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності слід відмовити.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в п. 10 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч.2 ст.625 ЦК.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Вищенаведена правова позиція також знайшла своє відображення у вже згаданій постанові Верховного Суду від 22.12.2020 року усправі №311/3489/18 і відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідачами не оспорений і свого контррозрахунку до суду ними не подано.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 слід стягнути в рівних частках на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 13959,27 грн заборгованості, що включає 11648,44 грн основної суми боргу, 677,77 грн 3% річних, 1633,06 грн інфляційних втрат.
Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частках судовий збір в розмірі 2481 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13,76, 81, 141, 259, 263, 264, 280, 282 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 13959,27 грн (триндять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень двадцять сім копійок) заборгованості, що включає 11648,44 грн (одинадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень сорок чотири копійки) основної суми боргу, 677,77 грн (шістсот сімдесят сім гривень сімдесят сім копійок) 3% річних, 1633,06 грн (одна тисяча шістсот тридцять три гривні шість копійок) інфляційних втрат.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 2481 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) судового збору.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з моменту складення повного тексту рішення до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 28.03.2023 року.
Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, 1.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О. І. Баєва