________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"21" березня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3731/22
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Дюльгер С.В.,
розглянувши справу № 916/3731/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів" (78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Січових Стрільців, буд. 41/1; код ЄДРПОУ 00292818)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мечетного Євгена Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 688 803,85 грн;
представники сторін:
від позивача - Гінінгер А.З. (в режимі відеоконференції);
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів", звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Мечетного Євгена Андрійовича, про стягнення 543 548,76 грн основного боргу, 14 207,00 грн 3% річних, 131 048,09 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем 06.12.2021 договору на поставку продукції № 06 /12/2021, поставку за вказаним договором відповідачеві теплоізоляційних матеріалів згідно з видатковими та товаро-транспортними накладними, на загальну суму 743548,76грн. з узгодженим сторонами строком оплати, здійснення відповідачем оплати лише частково на суму 200000грн., нарахування за прострочку виконання грошового зобов'язання 3% річних та інфляційних, а також на інші зазначені у позовній заяві обставини.
Ухвалою від 04.01.2023 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою суду від 26.01.2023 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 27.02.2023.
30.01.2023 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 31.01.2023 було задоволено.
16.02.2023 суд отримав від відповідача клопотання/заяву про зменшення нарахованих інфляційних збитків та 3 відсотків річних. В обґрунтування своєї заяви відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо наявності форс-мажорних обставин через військову агресію, введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану на території України, ведення активних бойових дій на території Одеської області, вплив вказаних обставин на можливість здійснення господарської діяльності, практику Верховного суду стосовно можливості зменшення загальних розмірів відсотків річних передбачених статтею 625 Цивільного Кодексу України, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Також посилається на ч.3 ст.551 Цивільного Кодексу України стосовно можливості зменшення розміру неустойки за рішенням суду, статтю 233 Господарського Кодексу України щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій у разі відсутності або неспівмірності зі збитками позивача, п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 щодо підстав для зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).
Позивач проти такого зменшення заперечував.
23.02.2023 суд отримав від відповідача зустрічну позовну заяву.
Ухвалою від 25.02.2023 зустрічну позовну заяву залишено без руху.
Протокольною ухвалою суду від 27.02.2023 судове засідання було відкладено на 21.03.2023.
Ухвалою від 02.03.2023 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
06.03.2023 Відповідачем надано уточнену зустрічну позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на подання зустрічного позову.
В зв'язку з тим, що відповідач у встановлений строк недоліки зустрічної позовної заяви не усунув, ухвалою суду від 13.03.2023 зустрічну позовну заяву було повернуто заявнику.
Відповідачем 19.03.2023 було надане клопотання/заява про зупинення провадження у справі в зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду від 13.03.2023 про повернення зустрічної позовної заяви.
В судовому засіданні 21.03.2023 протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача щодо зупинення провадження через відсутність передбачених процесуальним законодавством підстав для такого зупинення, а також за результатами розгляду справи по суті було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Між сторонами був підписаний договір на поставку продукції № 06/12/2021 від 06.12.2021, відповідно до п.1 якого позивач зобов'язаний поставити, а відповідач оплатити та прийняти майно, визначене за згодою сторін. Найменування, кількість та ціну товару (партії товару), місце поставки, умови (базис) поставки товару (партії товару) вказується у специфікації та/або видаткових накладних та/або рахунку фактурі, що сформовані позивачем, підписані в установленому порядку та є невід'ємною частиною цього договору.
До матеріалів справи надано Специфікацію № 1 від 08.12.2021 та Специфікацію № 2 від 14.12.2021, які є додатками до договору та підписані обома сторонами.
Специфікація № 1 (а.с.17) на суму 173446,92грн. містить умову щодо оплати до 31.01.2022, а Специфікація № 2 (а.с.18) на суму 570101,84грн. містить умову щодо оплати до 31.12.2021.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пункт 1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач свої договірні зобов'язання виконав, надавши відповідачеві оговорений певний товар на загальну суму 743548,76грн., що підтверджується видатковою накладною № 782 від 17 грудня 2021 року на суму 170121,60грн (а.с.19), товарно-транспортною накладною № Р782 від 17 грудня 2021 року (а.с.20-21), видатковою накладною № 788 від 17 грудня 2021 року на суму 185314,93грн (а.с.22), товарно-транспортною накладною № Р788 від 17 грудня 2021 року (а.с.23-24), видатковою накладною № 795 від 24 грудня 2021 року на суму 388112,23грн (а.с.25), товарно-транспортною накладною № Р795 від 24 грудня 2021 року (а.с.26-27).
Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вже зазначалось, строк виконання зобов'язань відповідача щодо оплати був встановлений сторонами у Специфікаціях № 1 та № 2.
Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
В порушення наведених вище норм закону, а також умов договору, відповідач свої зобов'язання щодо оплати належним чином не виконав, оплату здійснив лише частково платіжними дорученнями № @2PL911844 від 04.01.2022 (а.с.28) та № @2PL9641154 від 03.02.2022 (а.с.29) по 100000грн. кожне, в зв'язку з чим на момент подачі позову склалась заборгованість у розмірі 543548,76грн. Вказані обставини відповідачем не спростовані.
У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення 543548,76грн. заборгованості суд вважає обґрунтованими, доведеними наявними доказами та такими що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення 14 207,00 грн 3% річних та 131 048,09 грн інфляційних втрат за прострочку виконання грошового зобов'язання з посиланням на ст.625 Цивільного Кодексу України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних за період з 04.02.2022 по 19.12.2022 та інфляційних за період лютий-грудень 2022 року, суд вважає їх правильними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення вказаних сум підлягають задоволенню.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення інфляційних збитків та 3 відсотків річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що "Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).". Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб'єкта господарської діяльності.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Суд не вбачає можливості за наявними у справі доказами дослідити причинно-наслідковий зв'язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив. У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за Договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
За таких обставин суд вважає безпідставними посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як на підставу для зменшення або взагалі для звільнення від сплати нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних.
Щодо решти доводів відповідача стосовно зменшення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021р. по справі № 520/17342/18 наведено висновки про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували наявність таких обставин. Більш того, товар позивача прийнятий відповідачем тривалий час тому, ще в грудні 2021 року, оплата здійснена лише частково, в решті борг наявний на час судового розгляду, доказів наявності об'єктивних причин для тривалого прострочення відповідачем не надано як і доказів впливу майнового стану сторін або будь-яких інших виняткових обставин. Посилання на ненадання відповідачем сертифікатів якості як на підставу не здійснювати розрахунки суд вважає безпідставними з урахуванням наявного у сторін обов'язку доводити обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень. Відзив на позовну заяву до суду не надходив, правом на участь в судових засіданнях відповідач не користався.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення інфляційних збитків та 3 відсотків річних.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ч.1 ст. 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Крім того, слід врахувати висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів" (78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Січових Стрільців, буд. 41/1; код ЄДРПОУ 00292818)до Фізичної особи-підприємця Мечетного Євгена Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )про стягнення 688 803,85 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мечетного Євгена Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів" (78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Січових Стрільців, буд. 41/1; код ЄДРПОУ 00292818) 543 548,76 грн основного боргу, 14 207,00 грн 3% річних, 131 048,09 грн інфляційних втрат, 10 332,06 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 21 березня 2023 р. У зв'язку з перебуванням судді Волкова Р.В. на лікарняному з 27 березня 2023 р. по 31 березня 2023 р., повний текст рішення складено та підписано 03 квітня 2023 р.
Суддя Р.В. Волков