пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
31 березня 2023 року Справа № 903/922/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу № 903/922/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порт Сіті Груп”, м. Луцьк
до Фізичної особи-підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни, с. Рованці, Луцького району, Волинської області
про стягнення 543384,04 грн. неустойки,
за участю представників:
від позивача: Веремчук В.В. - адвокат (ордер серії АС №1039707 від 13.06.2022),
від відповідача: Лавренчук О.В. - адвокат (ордер серії АС №1040003 від 17.06.2022),
01.12.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Порт Сіті Груп” про стягнення з Фізичної особи-підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни 543384,04 грн. неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта суборенди.
Ухвалою суду від 06.12.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.01.2023; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 02.01.2023.
03.01.2023 на електронну адресу Господарського суду Волинської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 02.01.2023, в якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.
04.01.2023 на електронну адресу Господарського суду Волинської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із зайнятістю представника відповідача у Луцькому міськрайонному суді Волинської області
В судовому 04.01.2023 представник позивача не заперечував проти відкладення підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 04.01.2023 було відкладено підготовче засідання на 26.01.2023; запропоновано позивачу подати суду до 24.01.2023 відповідь на відзив.
26.01.2023 на електронну адресу Господарського суду Волинської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із зайнятістю представника відповідача у Луцькому міськрайонному суді Волинської області.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, залишив його без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд врахував, що відповідач реалізував своє процесуальне право на захист, подавши до суду відзив на позовну заяву. Суд не визнавав в судове засідання 26.01.2023 явку представників сторін, й, зокрема відповідача обов'язковою, а представництво інтересів в суді не обмежено певним колом осіб.
Крім цього, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 по справі № 907/425/16, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
26.01.2023 в судовому засіданні представник позивача просив відкласти підготовче засідання для ознайомлення з відзивом на позов відповідача, посилаючись на те, що відповідач не надіслав відзиву позивачу.
До відзиву відповідач не подав доказів надіслання відзиву позивачу.
Ухвалою суду від 26.01.2023 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів - до 06.03.2023 включно; відкладено підготовче засідання на 15.02.2023; запропоновано позивачу подати суду у строк до 13.02.2023 відповідь на відзив відповідача.
13.02.2023 від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів від 13.02.2023, в якому представник позивача просить приєднати до матеріалів справи копію рішення у справі 903/368/22.
13.02.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 13.02.2023.
В судовому засіданні 15.02.2023 представники позивача та відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 15.02.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 08.03.2023.
В судовому засіданні з 08.03.2023 до 22.03.2023 було оголошено перерву.
22.03.2023 представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Також 22.03.2023 представник відповідача подав до суду клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.
Проте, клопотання було залишено судом без задоволення, оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а тому неявка представника відповідача не перешкоджала розгляду справу по суті. Правову позицію щодо пред'явленого до нього позову відповідач сформулював у відзиві.
В судовому засіданні 22.03.2023 було оголошено перерву до 31.03.2023.
В процесі розгляду справи встановлено, що 29 лютого 2020 року між ТОВ «Порт Сіті Груп» як орендарем та ФОП Троцюк Тетяною Анатоліївною як суборендарем було укладено договір суборенди № Б-210 (надалі - договір).
Згідно з п.2.1. договору орендар зобов'язується передати суборендарю в тимчасове платне користування площу в будівлі торгового центру, а суборендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендарю на умовах, визначених цим договором.
29.02.2020 орендар передав суборендарю у суборенду приміщення площею 153,20 кв. м., яке знаходиться на другому поверсі (секція Б-210) будівлі Торгового розважального центру «ПортСity», що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Сухомлинського, 1, що підтверджується копією акту прийому-передачі приміщення в суборенду.
Згідно з п.п.9.1.,9.2. договору суборендар зобов'язаний сплачувати суборендну плату за користування площею в розмірах і в терміни, визначені цим договором.
Розмір суборендної плати за один місяць визначається як сума в гривнях, що обчислюється по наступній формулі: суборендна плата = індекс К1 х суборендну ставку з ПДВ х індекс К2 х площу приміщення.
Як узгоджено п.п. 9.2.1.п.9.2. договору індекс К 1 - співвідношення встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долара США на дату виставлення рахунку про сплату суборендної плати (до нарахування приймається офіційний курс НБУ, дійсний на перший робочий день місяця), а в його відсутність - на 15 число місяця, що передує оплачуваному, до погодженого сторонами розрахункового курсу гривні до долара США, що становить 13,50 грн./дол.
Як пояснював представник позивача в судовому засіданні, оскільки відповідно до п. 9.3. договору суборендар зобов'язався сплачувати суборендну плату щомісячно авансом, не пізніше 20-го числа місяця, що передує звітному, то для визначення суборендної плати за лютий 2022 року курс НБУ для індексу К1 враховувався станом на 04.01.2022 року (у зв'язку з тим, що 01,02,03 січня 2022 року були вихідними днями) та становив 27,2782 грн. На підтвердження цього факту представник позивача посилався на інформацію з офіційного Інтернет-представництва Національного банку України.
Отже, індекс К1 становить 27,2782/13,50=2,02060741.
Відповідно до п.п. 9.2.2. п.9.2. договору суборендна ставка становить 496,80 грн.
Згідно з п.п. 9.2.3. п.9.2. договору індекс К2 - індекс зміни суборендної ставки, індекс К2 на дату укладення цього договору дорівнює одиниці. Впродовж строку дії договору орендар має право в односторонньому порядку змінювати індекс К2.
Орендарем не змінювався індекс К2; індекс К2 становить 1.
Згідно з п.3.3. договору та акту прийому - передачі приміщення в суборенду площа приміщення складає 153,20 м.кв.
Отже, суборендна плата за лютий 2022 року становить, виходячи з розрахунку: 2,02060741 х 496,80 грн. х 1 х 153,20 м.кв. = 153 787,94 грн.
Представник позивача також пояснював, що зазначена сума була оплачена відповідачем у повному обсязі та під час розгляду справи відповідачем не заперечувалась.
Згідно з п. 9.3. договору суборендна плата сплачується суборендарем щомісячно, авансом, не пізніше 20-го числа місяця, що передує звітному.
Статтею 10 договору передбачено обов'язок суборендаря сплачувати експлуатаційні витрати, пунктом 10.4 договору - комунальні послуги, пунктом 10.6 договору - маркетинговий платіж.
Відповідно до п. 30.3. ст. 30 договору цей договір укладений під скасувальною умовою, а саме, - він достроково припиняє свою дію у разі непогашення суборендарем заборгованості перед орендарем по оплаті суборендної плати, експлуатаційних витрат, внесенню і до внесенню (поповненню) авансового платежу, по сплаті інших платежів, передбачених цим договором, впродовж більше 20 (двадцяти) днів з моменту виникнення такої заборгованості. Скасувальна умова не застосовується, у разі укладення сторонами додаткової угоди про дострокове розірвання договору відповідно до пункту 30.5. статті 30 цього договору.
Згідно із п. 30.4. договору цей договір вважається таким, що припинив свою дію в день набуття чинності скасувальною умовою.
У п.30.9. ст.30 договору сторони узгодили, що розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи орендаря, а також в разі набуття чинності скасувальною умовою, не вимагає підписання сторонами двосторонньої угоди про розірвання договору, крім випадків, якщо така угода про розірвання буде передбачена діючим на момент розірвання договору законодавством.
ТОВ «Порт Сіті Груп» виконав покладені на нього договором зобов'язання, передавши ФОП Троцюк Т.А. в суборенду приміщення площею 153,20 кв. м., яке знаходиться на другому поверсі (секція Б-210) будівлі Торгового розважального центру «ПортСity», що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Сухомлинського, 1,
У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Порт Сіті Груп” звернулося з позовною заявою до господарського суду, у якій просило стягнути з фізичної особи -підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни 808724,30 грн., з них: 561326,15 грн. основного боргу, 247398,15 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.11.2022 у справі №903/368/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Порт Сіті Груп” до фізичної особи -підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни про стягнення 808724,30 грн. відмовлено.
Разом з цим, рішенням суду від 04.11.2022 у справі №903/368/22 встановлено, що починаючи з 10.04.2022 договір припинений за скасувальною умовою.
Такого правового висновку суд дійшов на підставі п.30.3. договору, яким передбачено скасувальну умову у разі непогашення суборендарем заборгованості перед орендарем з оплати суборендної плати, експлуатаційних витрат, внесенню і довнесенню (поповненню) авансового платежу, з оплати інших платежів, передбачених договором, впродовж більше 20 (двадцяти) днів з моменту виникнення такої заборгованості. Також суд встановив, що заборгованість по оплаті суборенднної плати за квітень 2022 виникла з 21.03.2022, тривала 20 днів, а відтак, починаючи з 10.04.2022 договір припинений за скасувальною умовою.
Згідно із п. 30.4. договору цей договір вважається таким, що припинив свою дію в день набуття чинності скасувальною умовою.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 31.1. договору після закінчення строку договору, а також у разі розірвання, припинення (крім випадків, передбачених п.п. 30.5., 30.6. договору) визнання недійсним цього договору, суборендар зобов'язаний звільнити площу від будь-якого майна (в т.ч. відокремлюваних поліпшень) і повернути приміщення орендареві протягом 5 (п'яти) днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин. Зазначений в цьому пункті п'ятиденний строк надається суборендареві виключно для звільнення приміщення, і не може бути використаний для проведення будь-якої підприємницької діяльності на площі.
Пртміщення мало бути повернуто з підписанням акту приймання - передачі, що передбачено п.31.2. договору.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач не виконав зобов'язання і не повернув позивачу приміщення із суборенди після набрання чинності скасувальною умовою.
В процесі судового розгляду відповідач не подала суду доказів на підтвердження передачі приміщення із суборенди в порядку і строки, узгоджені сторонами у договорі.
Оскільки відповідач не виконала зобов'язання щодо повернення площі із суборенди в порядку і строки, узгоджені сторонами у договорі, у позивача виникло право на стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п.3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму).
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Позивач виконав розрахунок неустойки за період з 11.04.2022 року по 03.06.2022 року, виходячи з розміру суборендної плати за лютий 2022 року, яка визначена у порядку, передбаченому п.п.9.2.1. п.9.2. договору:
- квітень 2022 року: 153787,94 грн. : 30 х 20 = 102525,29 грн.;
- травень 2022 року - 153787,94 грн.;
- червень 2022 року - 153787,94 грн. :30 х 3 дні = 15378,79 грн.;
Всього: 271692,02 грн. х 2 (подвійний розмір) = 543 384,04 грн.
Таким чином, неустойка в розмірі 543384,04 грн. за період з 11.04.2022 року по 03.06.2022 року нарахована позивачем, виходячи із подвійного розміру щомісячної суборендної плати.
Разом з цим, рішенням суду від 04.11.2022 у справі №903/368/22 встановлено, що починаючи з 10.04.2022 договір припинений за скасувальною умовою.
Оскільки скасувальна умова набула чинності 10.04.2022, що встановлено рішенням суду від 04.11.2022 у справі №903/368/22, то, враховуючи умову п.31.1. договору про те, що суборендар зобов'язаний звільнити площу від будь-якого майна і повернути приміщення орендареві протягом 5 (п'яти) днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин, відповідач був зобов'язаний звільнити площу, яка перебувала у нього в суборенді, і передати позивачу до 15.04.2022 включно.
Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язання і не повернув приміщення із суборенди у вказаний строк, є правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача 492121,40 грн. неустойки за час прострочення повернення приміщення із суборенди за період з 16.04.2022 по 03.06.2022, виходячи з розрахунку:
- квітень 2022 року: 153787,94 :30 х 15 днів = 76893,97 грн.;
- травень 2022 року - 153787,94 грн.;
- червень 2022 року - 153787,94 :30 х 3 дні = 15378,79 грн.
Всього 246060,70 грн. х 2 (подвійний розмір) = 492121,40 грн.
У задоволенні позову про стягнення 51262,64 грн. неустойки (543384,04 грн. - 492121,40 грн.) слід відмовити як нарахованої безпідставно.
Доводи, наведені відповідачем у відзиві на позов, не спростовують обставин, на які посилається позивач на обгрунтування позовних вимог, та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що в умовах форс-мажорних обставин сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору.
Відповідно до п.25.1. договору, укладеного між сторонами у справі, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у разі, якщо таке невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин.
Згідно із п. 25.3. сторона, що потрапила під дію форс-мажорних обставин, протягом 3 (трьох) днів повідомляє іншу сторону письмово про початок і можливий строк припинення дії таких обставин.
Згідно з п. 25.4. договору підтвердженням дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно із ст. 141 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний, тобто заздалегідь встановлений характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Як пояснював представник позивача, у період квітень 2022 року - червень 2022 року торгово-розважальний центр за адресою: м. Луцьк, вул. Сухомлинського, 1 працював.
За таких обставин, той факт, що в Україні було введено воєнний стан, не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах, які склалися між сторонами у цій справі.
Така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану, унеможливлював виконання конкретного договору.
Однак, згідно з поясненнями представника позивача, торговий центр, у якому відповідач орендував приміщення, впродовж періоду, за який виникла заборгованість, працював, незважаючи на введення воєнного стану в Україні.
Сам по собі факт введення воєнного стану не свідчить про неможливість використання відповідачем чи неможливість повернення ним з використання орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.11.2022 у справі №903/368/22 встановлено, що починаючи з 10.04.2022 договір припинений за скасувальною умовою, а не у зв'язку із його розірванням.
Щодо посилань відповідача на ту обставину, що згідно з п.9.7 договору ним був сплачений на користь позивача авансовий платіж за передостанній місяць суборенди в розмірі 76109 грн., який є одночасно забезпеченням виконання зобов'язань суборендаря за договором, з суми якого позивач мав право утримати суми простроченої заборгованості, а відтак це може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно з п.9.8. договору орендар не зобов'язаний, проте має право зарахувати авансовий платіж в якості погашення заборгованості з орендної плати за той чи інший місяць.
Проте, відповідно до п.п. 9.7.1. п.9.7. договору при належному виконанні суборендарем своїх зобов'язань по договору, авансовий платіж зараховуються в якості суборендної плати за відповідний місяць суборенди. В разі дострокового припинення дії договору, у зв'язку з неналежним виконанням суборендарем своїх зобов'язань по договору, авансовий платіж в рахунок оплати суборенди за останній місяць строку договору не зараховується, суборендареві не повертається та залишається у орендаря в якості неустойки за дострокове розірвання (припинення) дії договору.
Як пояснював представник позивача, авансовий платіж у розмірі 76109 грн. позивач (орендар) залишив у себе як неустойку за дострокове розірвання (припинення) дії договору, що узгоджується з умовами п.п. 9.7.1. п.9.7. договору.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд зазначив, що, хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
У зв'язку із частковим задоволення позову судові витрати по справі у розмірі сплаченого позивачем судового збору - 8150,77 грн. слід покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В судовому засіданні 31.03.2023 представник відповідача заявив про стягнення із позивача, відмовляючи у задоволенні позові, 40000 грн. витрат на правничу (правову) допомогу. На обгрунтування надання відповідачу правової допомоги представник подав копію договору про надання правової (правничої) допомоги - послуг захисника/представника від 21.05.2022; копію прибуткового касового ордера №201 від 02.01.2023 на суму 40000 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордера №201 від 02.01.2023 на суму 40000 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони зменшити розмір таких витрат. При цьому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення цих витрат (ч.5, ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Представник позивача в судовому засіданні в усній формі заявив про неспівмірність витрат.
Для включення всієї суми витрат на професійну правничу допомогу, яка узгоджена адвокатом та клієнтом у договорі, та сплачених позивачем адвокату для відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).
Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Розмір витрат (40000 грн.) на оплату професійної правничої допомоги у справі № 903/922/22, заявленим до стягнення з позивача, не є розумним, виправданим та обгрунтованим як обов'язкової умови для відшкодування цих витрат іншою стороною.
Матеріали справи свідчать про те, що спір, який виник між позивачем і відповідачем, не є складним, обсяг матеріалів, який підлягав правовому аналізу, не є значним, підготовка відзиву на позов не вимагала від відповідача опрацювання великого обсягу матеріалів, адвокат Лавренчук О.В. приймав участь у 2-ох судових засіданнях, які були не тривалі.
З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини цієї справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, витрачений адвокатом час, визначений представником відповідача розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, наданої у справі №903/922/22, є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
На підставі аналізу обсягу наданих адвокатом відповідача правових послуг у справі №903/922/22, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про доцільність відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрати на надання правової допомоги в розмірі 4000 грн. Витрати у такому розмірі по справі №903/922/22, на переконання суду, відповідають критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.
Разом з цим, у відповідності до п.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову частково відмовлено - на 9,43% від заявленої суми, то й витрати на правову допомогу слід стягнути з позивача на користь відповідача пропорційно до розміру відмовлених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 4000 грн. х 9,43% = 377,20 грн., у решті суми слід відмовити у стягненні.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» (код ЄДРПОУ 38339794, м. Луцьк, вул. Сухомлинського, буд.1):
- 492121 грн. 40 коп. неустойки;
- 7381 грн. 82 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. У задоволенні позову про стягнення 51262 грн. 64 коп. неустойки відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» (код ЄДРПОУ 38339794,43000, м. Луцьк, вул. Сухомлинського, буд.1) на користь фізичної особи-підприємця Троцюк Тетяни Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 377 грн. 20 коп. витрат на правову допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.04.2023.
Суддя І. О. Якушева