Справа № 11 - 882 / 2006 року. Категорія: ч.1 ст. 164 К України
Головуючий в 1-й інстанції: Гвоздик А.С Доповідач: Копитько Л.І.
2006 року липня місяця 19 дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого - судді Копитько Л.І.
суддів: Слєпухи О.Є., Віщика В.М
з участю прокурора Расюка В.В.
засудженого ОСОБА_1
потерпілої ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2006 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, непрацюючий, судимий 29 грудня 2005 року за ч.1 ст. 185 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, засуджений за ч.1 ст. 164 КК України до громадських робіт на строк 80 годин.
На підставі ст. 71 КК України до покарання за даним вироком повністю приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Диканського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2005 року у виді одного року позбавлення волі і остаточно за сукупністю вироків призначено покарання з врахуванням положень ст. 72 КК України 1 (один) рік 10 днів позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він, будучи згідно рішень Диканського районного суду Полтавської області від 7 листопада 2005 року зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання свого неповнолітнього сина ОСОБА_1, 1 березня 2004 року народження, на користь матері дитини ОСОБА_2 в сумі 200 грн. щомісячно та на користь самої ОСОБА_2 в сумі 100 грн. щомісячно, працюючи, отримуючи грошові кошти та маючи змогу здійснювати такі виплати, злісно ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого за період з 28 жовтня 2005 року по березень 2006 року виникла заборгованість по аліментах в сумі 1238,7 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що він не погоджується із розміром заборгованості, хоча в судовому засіданні вину визнавав повністю, а також вважає призначену міру покарання занадто суворою.
Інші учасники процесу вирок не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою апеляцію і уточнив, просить вирок суду змінити, пом'якшивши йому покарання та визначити його без ізоляції від суспільства, міркування прокурора про
залишення вироку суду без зміни, а апеляції засудженого без задоволення, заперечення на апеляцію потерпшої ОСОБА_2, яка просила вирок залишити без зміни, оскільки він не сплачував аліментів доки не була порушена кримінальна справа, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав до її задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що фактичні обставини вчинення злочину учасниками судового розгляду в суді першої інстанції не оспорювалися і докази стосовно цих обставин відповідно до ч.1 ст.299 та ст. 309-1 КПК України не досліджувалися. При цьому відповідно до ч.З ст.299 КПК України з'ясовувалось, чи правильно підсудний розуміє зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції і було роз'яснено ОСОБА_1, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку, що підсудному було зрозуміло і він з цим погодився, що відображено в протоколі судового засідання.
Відповідно до ч.1 ст.365 КПК України висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст.299 і ст.309-1 КПК України докази не досліджувалися, апеляційним судом не перевіряються.
З огляду наведеного доводи засудженого в апеляції про те, що розмір заборгованості по аліментах складає 300 грн., а не стільки, скільки вказано у вироку, не може бути ОСОБА_1 оспорений в апеляційному порядку і перевірятися апеляційним судом.
Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КК України кваліфіковані правильно.
Безпідставне твердження в апеляції засудженого про надмірну суворість призначеного йому покарання.
При обранні покарання суд правильно, відповідно до вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину. Суд у вироку вказав і в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують покарання і дані про його особу.
Саме з врахуванням всіх обставин суд призначив ОСОБА_1 за вчинений злочин мінімальне покарання у виді громадських робіт у мінімальному розмірі.
Правильно судом застосовані і правила ст.71 КК України, оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин в період іспитового строку за попереднім вироком від 29 грудня 2005 року, яким він був засуджений за ч.1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Відповідно до ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, яка в даному випадку складає один рік позбавлення волі.
Правильно судом застосовані і положення ст. 72 КК України, відповідно до яких 80 годин громадських робіт відповідає 10 дням позбавлення волі.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для задоволення апеляції засудженого.
Разом з тим, вирок суду підлягає зміні в ревізійному порядку - виключенню з мотивувальної частини вироку посилання на обтяжуючу покарання обставину рецидив злочину, оскільки така обтяжуюча обставина ОСОБА_1 органами досудового слідства не вмінювалась.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Диканського районного суду Полтавської області від 15 травня 2006 року відносно ОСОБА_1 змінити в ревізійному порядку: виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочину.
В решті цей вирок залишити без зміни.
Копитько Л.І. Слєпуха О.Є. Віщик В.М.